Постанова
Іменем України
29 травня 2020 року
м. Київ
справа № 209/4318/15
провадження № 61-37453 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у складі суддів: Демченко Е.Л., Куцйенко Т.Р., Максюти Ж.І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за позикою у розмірі 608 692 грн, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 11 грудня 2013 року між ним та відповідачем укладено усний договір позики, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі 28 535 доларів США, які зобов'язувався повернути частинами, по 1.000 доларів США щомісяця.
Зазначив що грошові кошти у розмірі 28 535 доларів США передано ОСОБА_2 11 грудня 2013 року, що підтверджується розпискою, проте ОСОБА_2 умови договору у повному обсязі не виконав та повернув лише 535 доларів США.
Також зазначив, що він направив відповідачу вимогу від 20 серпня 2015 року про виконання зобов'язання за розпискою та повернення грошових коштів, яка була отримана 02 вересня 2015 року, однак суму позики не повернуто.
Оскільки грошові кошти отримані ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кошти у розмірі 608 692 грн., що еквівалентно 28 000 доларів США.
В грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 11 грудня 2013 року недійсним, посилаючись на те, що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначив, що наданий ОСОБА_1 договір позики від 11 грудня 2013 року не містить місця укладання договору, предметом договору є іноземна валюта та не містить будь-яких вказівок щодо грошового еквіваленту гривні відповідно із ч.2 ст.533 ЦПК України.
Посилаючись на те, що ніяких усних договорів позики із ОСОБА_1 не укладав, розписки не писав, не підписував її, грошових коштів не отримував, просив суд визнати недійсним з моменту укладання договір позики від 11 грудня 2013 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що 11 грудня 2013 року грошові кошти позивачем ОСОБА_2 не передавались у позику, договір є неукладеним та не породжує правових наслідків.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що грошові кошти ОСОБА_1 ОСОБА_2 у позику не передавались, договір є неукладеним, а тому не породжує правових наслідків і не потребує визнання його недійсним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за позикою від 11 грудня 2013 року в розмірі 630372 грн. та судові витрати у розмірі 13318 грн. 47 коп.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторонами укладено договір позики, що підтверджується розпискою та частина отриманих грошових коштів за цією розпискою повернута.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_4 .
У червні 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у якій просив судове рішення скасувати, рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла справа № 209/4318/15.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач ОСОБА_2 грошових коштів у борг не передавав, судом апеляційної інстанції помилково не застосовано положення статті 1051 ЦК України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
29 серпня 2018 року надійшов відзив від ОСОБА_1 , у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
При цьому посилається на необґрунтованість доводів касаційної скарги та законність і вмотивованість рішення суду апеляційної інстанцій, висновки якого відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 11 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики про отримання останнім в борг суми в розмірі 28535 доларів США, за умови повернення ОСОБА_2 боргу частинами, по 1000 доларів США щомісяця згідно розписки від 11 грудня 2013 року.
За період з 14 грудня 2013 року по 11 липня 2015 року ОСОБА_2 сплачував позивачу ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок погашення позики, що підтверджується розпискою ОСОБА_1
27 липня 2015 року ОСОБА_1 надіслано ОСОБА_2 вимогу про дострокове виконання грошового зобов'язання, в якому зазначено про необхідність повернення останнім 28535 доларів США. Вимога відповідачем була отримана 02 вересня 2015 року.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з висновком експерта №5965-16 від 28 лютого 2017 року, складеного Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, рукописні записи, якими виконаний текст розписки від 11 грудня 2013, що починаються словами « ОСОБА_2 ....» та закінчуються «...11.12.2013 года» - виконані ОСОБА_2 Підпис від імені ОСОБА_2 , що розташований під текстом розписки від 11 грудня 2013 року - виконаний ОСОБА_2 . Виявлені у рукописних записах та підпису розписки від 11 грудня 2013 року діагностичні ознаки, являються нормою писемно-рухового навику ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржуване судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Доводи скаржника, що ним від ОСОБА_1 грошові кошти згідно розписки від 11 грудня 2013 року не отримано не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються висновком суду апеляційної інстанції.
Дослідивши надані сторонами письмові докази, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що за період з 14 грудня 2013 року по 11 липня 2015 року ОСОБА_2 сплачував позивачу ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок погашення позики, що свідчить про отримання відповідачем грошових коштів згідно договору позики від 11 грудня 2018 року.
За своєю правовою природою розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги.
Розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Зазначена правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-1967цс15.
Зважаючи на вищевикладене та дослідивши докази у справі й надавши їм належну правову оцінку, врахувавши всі обставини справи, суд попередньої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісних позовних вимог, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
Суди апеляційної інстанцій правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, унаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, містить посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, тому не заслуговують на увагу, оскільки всім обставинам суд надав належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
ПостановуАпеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Сімоненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров