Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 522/17226/15-ц
провадження № 61-1439св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
відповідачі: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_11 , Департамент комунальної власності Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_9 на постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_12 про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позовна заява мотивована тим, що 28 січня 1995 року ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 41,3 кв. м. Розпорядженням Жовтневої районної адміністрації виконкому Одеської міської ради від 15 серпня 1999 року № 1010 затверджено реконструкцію спірної квартири та видане свідоцтво про право власності на неї, але вже площею 154,5 кв. м, з урахуванням спірного підвального приміщення.
08 вересня 2006 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради видала розпорядження № 2213 «Про прийняття в експлуатацію реконструйованої квартири під нежитлове приміщення клубу-кафе від 18 вересня 2006 року № 550», на підставі чого відповідачу було видане свідоцтво про право власності від 18 вересня 2006 року.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2013 року вказане розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 08 вересня 2006 року було визнано протиправним та скасовано, а рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2014 року було скасоване відповідне свідоцтво від 18 вересня 2006 року.
Зазначили, що є власниками квартир у вказаному багатоквартирному будинку, тому допоміжне приміщення підвалу належить їм на праві спільної власності.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2016 року, яку було постановлено без виходу до нарадчої кімнати та занесено до журналу судового засідання, до справи залучено ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 , як відповідачів, правонаступників ОСОБА_12 , яка померла 2015 року
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 просили суд усунути перешкоди в користуванні власністю, шляхом витребування у відповідачів на їх користь підвального приміщення, площею 78,6 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачів із вказаного приміщення. Крім того, просили зобов'язати відповідачів забезпечити доступ до підвального приміщення, шляхом відновлення входу до належного їм приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2017 року у складі судді Тарасова А. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне підвальне приміщення, площею 78,6 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_1 належало ОСОБА_13 , а на теперішній час спадкоємцям - відповідачам у справі, на підставі розпорядження Жовтневої районної адміністрації м. Одеси від 15 жовтня 1999 року № 1010, яким затверджена реконструкція квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 154 кв. м, з видачею свідоцтва про право власності на цю квартиру. Скасування розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 08 вересня 2006 року та виданого на його підставі свідоцтва від 18 вересня 2006 року не є підставою для позбавлення відповідачів права власності на підвальне приміщення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_14 , діючої в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2017 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено.
Усунуто перешкоди в користуванні власністю, шляхом витребування у ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підвального приміщення площею 68,76 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 з підвального приміщення площею 68,76 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 забезпечити доступ до підвального приміщення площею 68,76 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом відновлення входу зі сторони двору будинку АДРЕСА_1 .
Судовим рішенням апеляційний суд визнав доведеним, що незаконною передачею спірного допоміжного підвального приміщення у власність ОСОБА_12 порушені права позивачів, як співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 , тому відповідно до статей 15, 16 ЦК України їх порушене право підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, витребування у відповідачів, як правонаступників ОСОБА_12 , спірного підвального приміщення площею 78,6 кв. м, виселення їх з вказаного приміщення та зобов'язання відповідачів забезпечити доступ до підвального приміщення шляхом відновлення входу з боку двору будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_10 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення районного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що, під час перегляду справи апеляційним судом, суддям Драгомерецькому М. М. та Черевку П. М. було заявлено відвід, проте його було необґрунтовано залишено без розгляду.
Також, вказує, що після тривалого зупинення провадження у справі для проведення експертизи, її не було належно повідомлено про розгляд справи, а повістка була повернута до суду за закінченням терміну зберігання.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 10 березня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року справу призначено до розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Щодо неповідомлення ОСОБА_10 про дату, час та місце розгляду справи
Судом встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року апеляційне провадження у цій справі було зупинено, у зв'язку із проведенням у справі судової будівельно-технічної експертизи.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02 жовтня 2019 року провадження у справі відновлено та призначено справу до розгляду на 13 листопада 2019 року.
Проте, належних доказів повідомлення ОСОБА_10 про розгляд справи апеляційним судом, матеріали справи не містять, оскільки повістка, направлена на її адресу, повернулася до суду з відміткою - «за закінченням встановленого строку зберігання» (том 4, а. с. 134-135).
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128-130, 372 ЦПК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно з частиною першою статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними
Однак, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд на зазначені вимоги законодавства уваги не звернув, розглянув справу без належного повідомлення ОСОБА_10 про дату, час та місце розгляду справи, не відклав його, причин неотримання заявником повідомлення не з'ясував, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Щодо відводу суддям
Крім того, судом встановлено, що, під час розгляду справи апеляційним судом, ОСОБА_7 було заявлено відвід суддям Драгомерецькому М. М. та Черевку П.М., посилаючись на те, що 12 квітня 2017 року, у тому числі, вказані судді Апеляційного суду Одеської області постановили ухвалу у справі № 522/9843/13-ц, якою відмовлено у задоволенні заяви правонаступників ОСОБА_12 про перегляд у зв'язку із нововиявленими обставинами рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_15 , виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, до якого входить нежитлове приміщення площею 68,76 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_1 .
Вказана ухвала була скасована постановою Верховного Суду від 18 грудня 2018 року.
Заявник вважав, що вказана справа та справа, яка переглядалась, пов'язані між собою, оскільки фактично предметом розгляду обох справ є право власності на одне й те саме приміщення. Вважав, що вказані обставини свідчать про те, що суддями Драгомерецьким М. М. та Червеком П. М. вже зроблені правові висновки у справі № 522/9843/13-ц, які у подальшому були відхилені Верховним Судом, а тому розгляд ними даної цивільної справи викликає об'єктивний сумнів у неупередженості та диспозитивності суддів та є підставою для їх відводу.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М., заяву ОСОБА_7 про відвід суддів залишено без розгляду, оскільки суд дійшов висновку, що цією заявою відповідач зловживає своїми процесуальними правами.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (Заява № 33949/02) вказував, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до пунтку 1 статті 6 повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, пункт 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).
Стосовно об'єктивного критерію слід визначити, чи існували переконливі факти, які б могли свідчити про його безсторонність. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (див. вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 року, пункт 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (див. рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, пункт 45).
Колегія суддів вважає, що наведені доводи заяви про відвід суддям Драгомерецькому М. М. та Червеку П. М. є достатньо обґрунтованими та такими, що можуть викликати об'єктивні сумніви в неупередженості або об'єктивності суддів при розгляді цієї справи.
Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів, крім іншого, бере до уваги, що підставою для скасування Верховним Судом ухвали Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року у справі № 522/9843/13-ц, у постановленні якої приймали участь вказані судді, зокрема, було й те, що ОСОБА_10 не було належно повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, як і в справі, яка переглядається. А також те, що незважаючи на вказані обставини, заяву про відвід суддів взагалі не було розглянуто.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
Оскільки ОСОБА_10 обґрунтовує свою касаційну скаргу, зокрема, тим, що апеляційний суд не повідомив її про розгляд справи та ця обставина підтверджується матеріалами справи, а також тим, що під час перегляду справи апеляційним судом, суддям Драгомерецькому М. М. та Червеку П. М. було заявлено відвід, який було залишено без розгляду, а суд касаційної інстанції вважає, що підстави для відводу суддів були достатньо обґрунтованими, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк