Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 522/15083/17
провадження № 61-42516св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А.,
учасники справи:
позивач - Одеський національний університет імені І. І. Мечникова,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С. у справі за позовом Одеського національного університету імені І. І. Мечникова до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звільнення приміщення,
Короткий зміст позовної заяви
Позивач, звернувшись 14 серпня 2017 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що 05 листопада 1970 року ОСОБА_1 та членам його сім'ї був виданий обмінний ордер № 4413 на вселення в квартиру АДРЕСА_1 . Згідно реєстраційних карток на цій житловій площі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх син ОСОБА_3 , дружина сина ОСОБА_4 та їх дочка ОСОБА_5 , 2010 року народження. Відповідачі самовільно зайняли приміщення кухні площею 6,2 кв. м, до якої самочинно прибудували приміщення туалету на першому поверсі будинку АДРЕСА_2 .
Позивач зазначав, що відповідачі фактично в квартирі не проживають, при цьому утримують замкненим самовільно зайняте ними приміщення, тим самим перешкоджають у наданні приміщення кухні співробітникам університету, які мають потребу в житлі. Одеський національний університет імені І. І. Мечникова просив зобов'язати відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняте приміщення кухні площею 6,2 кв. м та самовільно прибудоване приміщення туалету на першому поверсі будинку АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2017 року у складі судді Бойчука А. Ю. в позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що будинок АДРЕСА_2 за позивачем не зареєстрований як на праві власності так і на праві господарського відання. Разом із тим суд першої інстанції критично поставився до тверджень позивача про те, що відповідачі самовільно утримують кухню 6,2 кв. м, замкнувши на свій замок, а також самовільно прибудували до неї туалет біля 7 кв. м, оскільки жодного належного та допустимого доказу на підтвердження цих обставин суду не надано.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2018 року апеляційну скаргу Одеського національного університету імені І. І. Мечникова задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2017 року скасовано. Позов Одеського національного університету імені І. І. Мечникова до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звільнення приміщення задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняте приміщення площею 6,2 кв. м, розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 .
Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що порушене самовільним зайняттям приміщення в житловому будинку АДРЕСА_2 право державної власності підлягає захисту в порядку статей 386, 391 ЦК України за позовом Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, якому власник державного майна - Міністерство освіти і науки України передав нерухоме майно у повне господарське відання, а вимоги про зобов'язання відповідачів звільнити самовільно зайняте приміщення кухні площею 6,2 кв. м в будинку АДРЕСА_2 підлягають задоволенню.
Що ж до вимог в частині звільнення самочинної прибудови площею близько 7 кв. м до вказаного самочинно зайнятого приміщення кухні, апеляційний суд вказував, що в силу самочинності будівництва право власності на самочинно збудоване нерухоме майно відсутнє (не виникло), відтак, порушене самочинним будівництвом право підлягає захисту в іншому порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 - адвокат Глазов О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було помилково скасовано рішення місцевого суду, яке було ухвалене з додержанням як норм матеріального так і норм процесуального права.
Доводом касаційної скарги є те, що право власності та інші речові права на нерухомі речі підлягають державній реєстрації до яких віднесено і право власності на нерухоме майно. Позивачеві не належить ні право власності ні право господарського відання на будинок АДРЕСА_2 чим спростовуються висновки суду апеляційної інстанції про наявність у позивача права господарського відання щодо цього майна.
Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У жовтні 2018 року представник Одеського національного університету імені І. І. Мечникова подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги відповідачів просив відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін посилаючись на її необґрунтованість.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси.
Згідно з розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 1097/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями та рішенням зборів суддів касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що наказом від 29 вересня 2016 року № 1164 Міністерства освіти і науки України «Про закріплення державного майна за Одеським національним університетом імені І. І. Мечникова» закріплено на праві господарського відання за Одеським національним університетом імені І. І. Мечникова нерухоме майно, зазначене в додатку; наказано ректору університету забезпечити проведення в установленому законодавством порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та ефективне його використання. У Додатку до наказу від 29 вересня 2016 року № 1164 зазначено перелік нерухомого майна, зокрема, житловий будинок (інвентарний номер 1000040) загальною площею 1685,90 кв. м, розташований на АДРЕСА_2 .
05 листопада 1970 року ОСОБА_1 на склад сім'ї дві особи (дружина, дочка) видано ордер № 4413 на право вселення в порядку обміну в однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
За адресою квартири АДРЕСА_4 зареєстровано місце проживання: ОСОБА_3 з 29 вересня 1988 року, ОСОБА_2 з 15 березня 2005 року, ОСОБА_4 з 14 грудня 2004 року.
Приміщення кухні площею 6,2 кв. м в будинку АДРЕСА_2 самочинно зайнято мешканцями квартири № 52 , до приміщення кухні самочинно прибудовано приміщення площею близько 7 кв. м.
Розпорядженням від 04 липня 2017 року № 11 ректора Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Про визначення порядку користування підсобними приміщеннями на АДРЕСА_2 , зокрема, запропоновано ОСОБА_3 в добровільному порядку звільнити незаконно зайняту кухню площею 6,2 кв. м в будинку АДРЕСА_2 до 10 липня 2017 року.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року (провадження № 22-ц/785/2065/17) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Одеського національного університету імені І. І. Мечникова про визнання права на приватизацію квартири АДРЕСА_4 , зобов'язання університету не чинити перешкод у здійсненні приватизації квартири. За змістом судового рішення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 оскаржували в судовому порядку відмову Одеського національного університету імені І. І. Мечникова у приватизації квартири АДРЕСА_4 .
Апеляційний суд встановив, що відповідачі мають право на проживання в квартирі АДРЕСА_4 , вказана квартира у своєму складі не має приміщення кухні площею 6,2 кв. м, яке фактично займають мешканці цієї квартири.
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова утворено у формі державної установи, яка підпорядкована Міністерству освіти і науки України. Житловий будинок АДРЕСА_2 , знаходиться на балансі університету з 1990 року. Власником вказаного нерухомого майна як державного майна є Міністерство освіти і науки України, яким майно передано Одеському національному університету імені І. І. Мечникова у повне господарське відання (наказ від 29 вересня 2016 року № 1164 МОН України).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Апеляційним судом на підставі наявних у справі доказів було встановлено те, що відповідачі мають право на проживання в квартирі АДРЕСА_4 , вказана квартира у своєму складі не має приміщення кухні площею 6,2 кв. м, яке фактично займають мешканці цієї квартири, а тому суд апеляційної інстанції виходив з того, що приміщення кухні площею 6,2 кв. м було самовільно зайнято.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями статті 70 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно (частина перша статті70 Закону).
За приписами частини другої статті 70 Закону України «Про вищу освіту» майно закріплюється за державним або комунальним вищим навчальним закладом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновника вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу, крім випадків, передбачених законодавством.
З огляду на вищенаведені норми матеріального права колегія суддів доходить висновку, що апеляційний суд вказавши, що та обставина, що на виконання наказу від 29 вересня 2016 року № 1164 Міністерства освіти і науки України Одеський національний університет імені І. І. Мечникова ще не вчинив дії щодо реєстрації речового права на нерухоме майно у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не позбавляє Одеський національний університет імені І. І. Мечникова права господарського відання щодо житлового будинку АДРЕСА_2 , не скасовує перебування будинку на балансі університету, не змінює форму власності як то державну в особі Міністерства освіти і науки України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду та за таких же підстав не приймає до уваги аналогічні доводи позивачів, які містяться у касаційній скарзі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання постанови суду апеляційної інстанції було зупинене ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2018 року, то у зв'язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його виконання.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
А. А. Калараш