Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 333/2964/17
провадження № 61-3494св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2018 року у складі судді Наумової І. Й. та постанову Запорізького апеляційного суд від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з подальшим уточненням його позовних вимог до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») в якому просив суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь заборгованість за договором № SАМDNWFD0070064084400 від 22 січня 2014 року у розмірі 9 514 доларів США, яка складається з: боргу за тілом депозиту в розмірі 2 033,16 доларів США; відсотків за депозитом по липень 2015 року у розмірі 3 680,00 доларів США; відсотків по депозиту за період із 23 липня 2015 року по 26 лютого 2018 року в розмірі 3 801,12 доларів США; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 37 474,05 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SАМDN№0000735806545 «Стандарт», відповідно до якого позивачем розміщений вклад у розмірі 14 000,00 доларів США під 8 % річних на строк 93 дні до 10 вересня 2013 року включно.
У подальшому ним було продовжено цей договір та додатково розміщений вклад 216,00 доларів США від 13 вересня 2013 року та 11400,00 доларів США від 02 грудня 2013 року.
У січні 2014 року вищевказаний депозитний вклад був переоформлений у відділенні ПАТ КБ «Приват Банк» у м. Севастополі.
22 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк» була підписана заява № SАМDNWFD0070064084400 про оформлення депозитного вкладу «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» та внесено в касу банку 26 160 доларів США; вклад оформлений на 6 місяців по 22 липня 2014 року включно; на суму вкладу нараховуються проценти по ставці 8,5 % річних; період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць; видано картку Голд 5168 НОМЕР_1 для нарахування процентів.
23 липня 2015 року він письмово звернувся до ПАТ КБ «Приват Банк» з вимогою повернення йому суми вкладу з нарахованими відсотками, проте отримав лист 25 липня 2015 року про відмову у видачі вкладу у зв'язку з існуванням складнощів, оскільки депозит був оформлений у кримському відділенні.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року стягнуто з ПАТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за банківським вкладом 29840,82 доларів СІІІА, що станом на 30 липня 2015 року еквівалентно 658 586,90 грн.
27 березня 2017 року сума вкладу та процентів позивачу частково повернута у розмірі 642 745,93 грн.
З моменту ухвалення рішення та його фактичного виконання пройшло більше року, банківський курс доларів США по відношенню до гривні значно збільшився, а також виходячи з того, що банківській вклад був здійснений в іноземній валюті, а повернення відбулось в гривні, вважає, що йому завдано збитки, які повинні бути відшкодовані у вигляді курсової різниці та трьох відсотків річних за час прострочення.
На підставі зазначеного, просив суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь заборгованість за договором № SАМDNWFD0070064084400 від 22 січня 2014 року у розмірі 9 514 доларів США, яка складається з: боргу за тілом депозиту в розмірі 2 033,16 доларів США; відсотків за депозитом по липень 2015 року у розмірі 3 680,00 доларів США; відсотків по депозиту за період із 23 липня 2015 року по 26 лютого 2018 року в розмірі 3 801,12 доларів США; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 37 474,05 грн.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суд від 16 січня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог щодо збільшення банківського курсу долара США по відношенню до гривні позивач суду не надав.
Суди вважали, що положення статті 625 ЦК України про відповідальність за порушення грошових зобов'язань не можуть бути поширені на договірні відносини сторін в іноземній валюті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суд від 16 січня 2019 року, у якій просив скасувати ці рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла справа.
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили фактичних обставин, що мають значення для справи, та дійшли помилкового висновку про недоведеність позовних вимог щодо зміни курсової різниці долара США по відношенню до національної валюти України за період з лютого 2015 року до березня 2017 року, оскільки вказане є загальновідомим факту та не підлягає доказуванню.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов помилкового висновку щодо незастосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України, оскільки порушення зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконаним, тому до ПАТ КБ «ПриватБанк» слід застосовувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Відзив на касаційну скаргу
У квітні 2019 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду, у якому просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишити без змін оскаржувані судові рішення.
При цьому посилається на безпідставність доводів касаційної скарги та законність оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 січня 2014 року між ОСОБА_1 та банком була підписана заява № SАМDNWFD0070064084400 про оформлення депозитного вкладу «Депозит Плюс», згідно з яким позивач розмістив вклад у розмірі 26 160 доларів США строком на 6 місяців під 8,5% річних.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року у цивільній справі № 333/5559/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення банківського вкладу та процентів, яке 24 березня 2016 року набуло законної сили, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року, позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за банківським вкладом 29 840,82 доларів СІІІА, що станом на 30 липня 2015 року еквівалентно 658 586,90 грн.
Встановлено, що 22 квітня 2016 року постановою головного державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження ВП №50886772 за виконавчим листом №333/5559/15-ц виданий 06 квітня 2016 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя і 27 березня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунок позивача зараховано 642 822,05 грн, про що останньому надана довідка № ELON-5J1U-B1LR-F78I.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»№606-XIV (далі- Закон) державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до положень статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Аналогічні положення закріплені у статті 446 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним та касаційним судом).
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
45. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ КБ «Приват Банк» 29840,82 долара США, що еквівалентно 658 586,90 грн, за неповернення депозитних коштів задоволено рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті на день стягнення коштів визначені статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набув чинності 5 жовтня 2016 року.
У відповідності до зазначеної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.
Витрати у зв'язку з валютообмінними фінансовими операціями та інші витрати, пов'язані з перерахуванням коштів, покладаються на боржника.
Із рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року убачається, що, ухвалюючи рішення у справі суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення.
Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.
У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.
Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц
Судами у цій справі встановлено, що на виконання судового рішення позивачу перераховано суму боргу у національній валюті, зазначеній у рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року, однак таке перерахування не вважається належним виконанням судового рішення.
Оскільки підстав вважати, що судове рішення було виконано у повному обсязі не має то пред'явлення позивачем позову про стягнення на його користь заборгованості за договором № SАМDNWFD0070064084400 від 22 січня 2014 року у розмірі 9 514 доларів США, яка складається з: боргу за тілом депозиту в розмірі 2 033,16 доларів США; відсотків за депозитом по липень 2015 року у розмірі 3 680,00 доларів США; відсотків по депозиту за період із 23 липня 2015 року по 26 лютого 2018 року в розмірі 3 801,12 доларів США є повторним стягненням, а стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 37 474,05 грн. є передчасним.
Права позивача у такому випадку підлягають відновленню у процедурі виконання судових рішень, у зв'язку з чим у задоволенні позову з заявлених підстав слід відмовити з викладених у цій постанові мотивів.
Щодо суті касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, судами ухвалено судове рішення з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження, а позовні вимоги пред'явлені передчасно.
Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суд від 16 січня 2019 року скасувати.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення на заборгованість відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик