Постанова
Іменем України
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 760/15341/16-ц
провадження № 61-48978св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання договору іпотеки недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що він є батьком неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з народження зареєстрований і проживає разом із матір'ю - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час побачення із сином за вказаною адресою він від ОСОБА_3 дізнався, що постановою державного виконавця накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 . Крім того, ОСОБА_3 пояснила йому, що 28 жовтня 2010 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір позики, на забезпечення виконання зобов'язань за яким було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_2 .
Вказував, що відповідно до листа від 27 липня 2016 року, наданого службою у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, згода органу опіки та піклування на укладення правочинів стосовно житла за адресою: АДРЕСА_1 , не надавалась.
Посилаючись на те, що неповнолітній ОСОБА_2 , в інтересах якого він діє, на момент укладення договору іпотеки проживав і був зареєстрований у спірній квартирі і ця квартира є його єдиним і постійним місцем проживання, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір іпотеки від 28 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_5 , в інтересах якого діяв ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року у складі судді Букіної О. М. позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , задоволено.
Визнано недійсним договір іпотеки від 28 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2586.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 183,73 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір іпотеки був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, без згоди органу опіки та піклування, що порушує права неповнолітнього ОСОБА_2 на житло, який на час укладення цього договору проживав та був зареєстрований у спірній квартирі, тому договір іпотеки підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215, 224, 225 ЦК України, статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства».
Короткий зміст постанови суду першої інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував тих обставин, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочин, який впливає на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. При цьому неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини. Оскільки у договорі іпотеки зазначено, що будь-які права третіх осіб не порушуються, зареєстровані чи проживаючі неповнолітні чи малолітні особи відсутні, то дії відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 під час укладення договору іпотеки не можуть вважатися добросовісними. Разом з тим, обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя, не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1103/0/226-20 і протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував, що неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав право користування спірним житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору іпотеки; служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації як орган опіки та піклування не давала згоду на укладення цього правочину, яким порушено законні права дитини. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним, а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2019 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 жовтня 2010 року між ОСОБА_5 , в інтересах якого на підставі довіреності, посвідченої 08 січня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горша А. О. та зареєстрованої в реєстрі за № 4, діяв ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошей, за умовами якого остання отримала позику у розмірі 454 400,00 грн.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики, 28 жовтня 2010 року між ОСОБА_5 , в інтересах якого на підставі довіреності, посвідченої 08 січня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горша А. О. та зареєстрованої в реєстрі за № 4, діяв ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2586, за умовами якого останні передали в іпотеку ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 , власниками якої згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданого 14 червня 1993 року ЖЕУ 2 Південно-Західної залізниці м. Києва, є ОСОБА_4 і ОСОБА_3
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Так, відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
За положеннями статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону.
Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.
При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 22 червня 2016 рокуу справі № 6-1024цс16 і від 10 липня 2017 рокуу справі № 6-1002цс17, при вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» у кожному конкретному випадку суди повинні: 1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло.
Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 25 квітня 2018 року у справі № 640/1332/15-ц, касаційне провадження № 61-8582св18, і від 23 січня 2019 року у справі № 127/4540/15-ц, касаційне провадження № 61-18017св18.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, що переглядається, судом установлено, що в пунктах 3.1.4, 3.1.6 оспорюваного договору іпотеки іпотекодавці заявили і гарантували, що відсутні права будь-яких третіх осіб щодо предмету іпотеки, за адресою місцезнаходження предмета іпотеки не проживають, не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинні утримувати іпотекодавці, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування предметом іпотеки.
З урахуванням вказаного, встановивши, що іпотекодавці приховали той факт, що право користування спірним житлом фактично мала неповнолітня дитина, а також, що право неповнолітнього внаслідок укладення цього договору не порушено, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання указаного договору іпотеки недійсним. Крім того, судом враховано, що оспорюваний правочин був укладений ОСОБА_3 , яка є матір'ю та законним представником неповнолітнього ОСОБА_2 , з якою останній проживає у квартирі АДРЕСА_2 .
При цьому докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом, їм надано належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, а при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович