Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 766/1343/18
провадження № 61-48471св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Одеський державний екологічний університет,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Вейтас І. В., Склярської І. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Херсонського гідрометеорологічного технікуму Одеського державного екологічного університету про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 02 січня 2013 року вона працювала на посаді викладача спеціальних дисциплін Херсонського гідрометеорологічного технікуму. Наказом директора Херсонського гідрометеорологічного технікуму від 27 червня 2017 року № 72 вона була попереджена про можливе наступне звільнення у зв'язку зі скороченням педагогічного навантаження на 2016-2017 навчальний рік. Відповідно до наказу від 23 серпня 2017 року № 97 вона звільнена з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників.
Вважала звільнення незаконними, проведеним з порушенням положень статті 42 КЗпП України, оскільки відповідач за наявності вільних годин по відповідним дисциплінам, запропонував їй позаштатну посаду, яка фактично є роботою за сумісництвом. На момент звільнення курс «культурологія», який вона викладала не був виведений із навчальної програми, зменшення навчальних годин не значне, а навчальні години, були розподілені між адміністративними працівниками. Також зазначала, що відповідач не врахував її переважне право на залишення на роботі, оскільки вона єдиний з викладачів технікуму, який має профільну освіту для викладання курсу «культурологія».
Крім того, під час скорочення відповідачем було допущено порушення приписів статті 43 КЗпП України, оскільки відповідно до вказаної статті подання власника про звільнення має розглядатися у присутності працівника щодо якого воно винесене, а її про час та місце розгляду подання повідомлено не було.
Стверджувала, що у зв'язку зі звільненням їй заподіяно моральних страждань, вона має неповнолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, яка потребує постійного лікарського догляду та лікування, залишившись без роботи та засобів існування, вона зазнала душевних хвилювань, відчуття зневіри та відчаю, що потребувало значних зусиль для відновлення порушеного права, моральну шкоду оцінює в 10 000,00 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: поновити термін для звернення до суду, який пропустила у зв'язку із хворобою сина та своїм лікуванням; поновити її на посаді викладача Херсонського гідрометеорологічного технікуму Одеського державного екологічного університету; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути 10 000,00 грн.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2018 замінено неналежного відповідача Херсонський гідрометеорологічний технікум на належного відповідача Одеський державний екологічний університет.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року у складі судді Прохоренко В. В. поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеського державного екологічного університету про поновлення на роботі, стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Рішення районного суду мотивоване тим, що звільнення позивача проведено з дотриманням законодавства України, оскільки при звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем дотриманий порядок вивільнення працівників визначений законом: відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України позивачка своєчасно попереджена про наступне вивільнення; їй запропоновано усі вакантні посади, які мали місце в технікумі протягом цього періоду та існували на день звільнення, у тому числі посаду викладача з погодинною оплатою, проте вона відмовилася від запропонованої посади; відповідно до вимог статті 43 КЗпП України позивачка звільнена з посади після отримання роботодавцем згоди профспілкового комітету на таке звільнення.
Щодо доводів позивача про те, що вона має переважне право на залишення на роботі як єдиний викладач, який має профільну освіту для викладання курсу «Культурологія», районний суд зазначив, що педагогічне навантаження позивачки розподілене між іншими викладачами технікуму, які мають більший педагогічний стаж роботи та вищі категорії.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстави, визначені законом для звільнення ОСОБА_1 з 29 серпня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України були відсутні, що відповідно до вимог частини першої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення працівника на роботі. Проте, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав вважати, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду з поважних причин, відсутні, оскільки надані позивачем докази не підтверджують, що протягом строку, визначеного законом для звернення до суду, а саме з 30 серпня 2017 року до 29 вересня 2017 року, у позивача існували об'єктивні обставини, які унеможливлювали б її звернення до суду за захистом свого права. При цьому відповідно до наданих позивачкою медичних документів її син отримав травму та проходив лікування ще до її звільнення, а вона особисто знаходилася на стаціонарному лікуванні вже після спливу визначеного законом строку звернення до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення в частині відмови у зв'язку зі строком звернення з позовом до суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про поновлення її на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 910,37 гривень.
В іншій частині судове рішення апеляційного суду не оскаржується, тому на підставі положень частини другої статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядаються.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не мав права застосовувати строки позовної давності, якщо про застосування останньої відповідачем не було заявлено в суді першої інстанції. Посилається на правову позицію Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2307цс15.
Звертає увагу на те, що в суді першої інстанції вона обґрунтувала причини пропуску строку позовної давності. Зокрема, зазначала, що внаслідок хвороби сина та її лікування, можливості звернутися до суду швидше у неї не було.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У травні 2019 року Одеський державний екологічний університет подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки позивач помилково посилається на положення ЦК України про застосування позовної давності без заяви відповідача. Вважає, що строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, передбачені у КЗпП України, є спеціальними строками позовної давності, відтак, апеляційний суд дійшов правильного висновку про застосування саме таких, а не строків, передбачених ЦК України.
Щодо висновків суду апеляційної інстанції в частині правомірності звільнення позивача вважає їх неправильними, оскільки такі зроблені відповідно до загальних положень КЗпП України, а нормативні акти у галузі освіти судом не досліджувалися взагалі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Штелик С. П. від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до Положення про Херсонський гідрометеорологічний технікум Одеського державного екологічного університету (далі - ХГТ ОДЕКУ), затвердженого ректором Одеського державного екологічного університету 11 липня 2014 року, ХГТ ОДЕКУ не є юридичною особою, а є структурним підрозділом ОДЕКУ.
До педагогічних працівників ХГМТ ОДЕКУ відносяться викладачі Технікуму та інші працівники, віднесені до цих категорій згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963. Посади педагогічного складу інженерно-технічного, адміністративного, допоміжного, виробничого та іншого персоналу передбачаються чинним законодавством та штатним розписом Технікуму.
Відповідно до трудової книжки від 20 квітня 1998 року ОСОБА_1 з 01 січня 2013 року працювала на посаді викладача, відповідно до наказу ХГМТ ОДЕКУ від 02 січня 2013 року № 1.
Наказом ХГМТ ОДЕКУ від 17 березня 2015 року № 17 їй присвоєна кваліфікаційна категорія «Спеціаліст другої категорії» (а. с. 4, 33).
Відповідно до затвердженого Міністерством освіти і науки України штатного розпису ХГМТ ОДЕКУ на 2016 рік (введений в дію з 01 грудня 2016 року) у штаті Технікуму рахувалося 35.02 ставки викладачів із фондом заробітної плати 95 793,12 грн на місяць (а. с. 34-37).
Відповідно до затвердженого Міністерством освіти і науки України штатного розпису ХГМТ ОДЕКУ на 2017 рік (введений в дію з 01 січня 2017 року) у штаті Технікуму рахувалося 26.42 ставки викладачів із фондом заробітної плати 113 919,367 грн (а. с. 38-42).
Наказом ХГМТ ОДЕКУ від 20 червня 2017 року № 73 ОСОБА_1 запропоновані вакантні посади: юриста; електрика; фахівця з профорієнтаційної роботи І-категорії; робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків; адміністратора бази даних електронної бібліотеки; слюсаря-сантехніка; прибиральника території; викладача з погодинною формою оплати. З запропонованими посадами ОСОБА_1 не погодилася (а. с. 53).
27 червня 2017 року директор ХГМТ ОДЕКУ ОСОБА_3 звернулась до профспілкового комітету ХГМТ ОДЕКУ про можливість скорочення посади ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 57).
27 червня 2017 року, за відсутності ОСОБА_1 , профспілковий комітет ХГМТ ОДЕКУ, ухвалив про відсутність підстав для заперечень стосовно можливості скорочення посади ОСОБА_1 (а. с. 56)
Наказом ХГМТ ОДЕКУ від 27 червня 2017 року № 72 ОСОБА_1 попереджена про наступне можливе звільнення 28 серпня 2017 року та з метою працевлаштування запропоновано ОСОБА_1 переведення на погодинну оплату (а. с. 5, 50).
Відповідно до акту від 27 червня 2017 року ОСОБА_1 відмовилася поставити підпис про ознайомлення з наказом від 27 червня 2017 року про наступне можливе звільнення (а. с. 52).
29 червня 2017 року ОСОБА_1 попереджена про вивільнення (а. с. 51, 59).
Наказом ХГМТ ОДЕКУ від 23 серпня 2017 року № 97 ОСОБА_1 звільнена із займаної посади викладача з 29 серпня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників (а. с. 60).
Відповідно до виписок із медичної карти стаціонарного хворого № 207905 та № 213160 , син позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходився на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділені КЗ «Херсонська дитяча обласна клінічна лікарня» в період часу з 24 лютого 2017 року до 13 березня 2017 року та з 19 червня 2017 року до 03 липня 2017 року у зв'язку із закритим дистальним остеоепіфізеолізом лівої великогомілкової кістки зі зміщенням (а. с. 8-9).
В період між перебуванням на стаціонарному лікуванні ОСОБА_2 був направлений на ЛКК для вирішення питання про навчання на дому (до 14 квітня 2017 року) та звільнення від уроків фізичного виховання, а також звертався до травматолога за місцем проживання (а. с. 10).
08 листопада 2017 року ОСОБА_2 визначена спеціальна група по фізкультурі на 2017-2018 навчальний рік (а. с. 11).
Згідно з консультативним висновком спеціаліста від 28 листопада 2017 року ОСОБА_2 звертався за медичною допомогою з приводу укушених ран (а. с. 11 зворот).
Відповідно до довідки ЛКК КЗ «Херсонська міська клінічна лікарня ім. О.С. Лучанського» від 12 січня 2018 року № 63/4 ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології АСН України м. Київ з 22 листопада 2017 року до 04 грудня 2017 року (а. с. 12).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.
Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Тобто, на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.
Статтею 234 КЗпП України визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Установлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити й обговорити причини пропуску цих строків, а також навести в рішенні мотиви, чому він поновлює чи вважає неможливим поновити порушений строк.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 була звільнена 29 серпня 2017 року і в цей же день нею була отримана трудова книжка. З позовом до суду позивач звернулася 25 січня 2018 року.
Застосовуючи строк позовної давності, апеляційний суд вважав, що позивач не надала доказів, які б підтверджували, що протягом строку визначеного законом для звернення до суду, а саме з 30 серпня 2017 року по 29 вересня 2017 року існували об'єктивні обставини, які унеможливлювали б її звернення до суду за захистом свого права. При цьому докази про її лікування та лікування сина апеляційний суд відхилив.
З такими висновками апеляційного суду колегія суддів погоджується та вважає, що вони відповідають положенням матеріального та процесуального права, відтак, оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню.
При цьому колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що на підставі наданих суду медичних довідок не можна встановити поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду у місячний строк з дня звільнення.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, та правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладеній у постанові від 21 червня 2017 року у справі № 367/6233/14-ц.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк