Постанова
Іменем України
01 червня 2020 року
м. Київ
справа № 761/22070/19
провадження № 61-3993 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е. А., про визнання свідоцтва
про право власності на нерухоме майно недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Власником іншої частина квартири є його матір - ОСОБА_4 .
У березні 2019 року на адресу ОСОБА_4 надійшло повідомлення
від ОСОБА_3 про продаж 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ним на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно
від 07 вересня 2016 року № НОМЕР_1, виданого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А.
Як з'ясувалося згодом, 20 травня 2016 року між ним, як фізичною особою-підприємцем, в особі ліквідатора Новосельцева В. П., який діяв на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2014 року у справі № 910/24792/12, та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, до складу якого було включено 1/2 частину спірної квартири.
Вказував, що жодних договорів щодо відчуження належної йому частки нерухомого майна не укладав, а вказаний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу підлягав нотаріальному посвідченню, а тому
є нікчемним.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 від 07 вересня 2016 року № НОМЕР_1, видане приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня
2019 року у складі судді Савицького О. А прийнято позовну заяву
ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада
2019 року у складі судді Савицького О. А. клопотання ОСОБА_3 про закриття провадження у справі задоволено, провадження у зазначеній вище справі закрито.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та належить до юрисдикції господарських судів, оскільки спір виник з приводу оскарження правочину, укладеного боржником, стосовно якого відкрито провадження у справі
про банкрутство (справа № 910/24792/12).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада
2019 року скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того,
що відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, зокрема про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
На час розгляду справи у суді першої інстанції провадження у справі
про банкрутство відносно позивача було припинено (ухвала Господарського суду міста Києва від 09 лютого 2017 року у справі № 910/24792/12),
а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасувати
та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 761/22070/19 із Шевченківського районного суду м. Києва та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що вказана справа підлягає розгляду
в порядку цивільного судочинства, оскільки спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, розглядаються господарськими судами. Вказує, що нерухоме майно реалізовано
відповідно до статей 64-66 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та придбано
в межах ліквідаційної процедури позивача у справі про банкрутство.
При цьому позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду
з позовом про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута
та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, однак виключно
в межах справи про банкрутство. Посилається також на статтю 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтю 20 ГПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який вказує на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу -
без задоволення.
Зазначає, що вказаний спір стосується позивача як фізичної особи,
а не як фізичної особи-підприємця, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 30 травня 2018 року у справі № 907/1215/15; провадження № 12-106гс18; від 20 березня 2019 року
у справі № 910/2987/18, провадження № 12-24гс19.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив із того, що на час розгляду справи у суді першої інстанції провадження
у справі про банкрутство відносно позивача було припинено, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя, який згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини слід розуміти як здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають
у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку
зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними
будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору у порядку певного судочинства.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
З урахуванням відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень суд апеляційної інстанції встановив, що на час розгляду цієї справи у суді першої інстанції провадження у справі про банкрутство відносно позивача (справа № 910/24792/12) було припинено.
Таким чином, апеляційний суд зробив правильний висновок, що цей спір
не може розглядатися господарським судом через відсутність відповідного провадження у справі про банкрутство позивача на момент звернення
з позовом у цій справі.
З огляду на наведене, враховуючи суб'єктний склад учасників спору,
не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права стосовно визначення підсудності справи.
Посилання касаційної скарги на статтю 7 Кодексу України з процедур банкрутства як на правову норму, що визначає підсудність вказаного спору, є безпідставними, оскільки позивач у справі є стороною як фізична особа,
а не як фізична особа-підприємець - боржник у справі про банкрутство.
При цьому ухвалою Господарського суду міста Києва від 09 лютого
2017 року провадження у справі № 910/24792/12 про банкрутство припинено, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом
за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення
на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно
до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів
з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито
до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються
до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа
про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
З огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19.
Однак, відсутність порушеного провадження у справі про банкрутство позивача на момент звернення із позовом та судового розгляду справи унеможливлює розгляд справи у порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа
про банкрутство.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,
на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Ю. В. Черняк