Постанова
Іменем України
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 309/2372/15-ц
провадження № 61-20353св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , Драгівська сільська рада Хустського району Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 та Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області (далі - Драгівська сільська рада) про визнання договору дарування недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовну заяву мотивовано тим, що 15 лютого 1986 року вони подали заяву до колгоспу «40-річчя Жовтня» про виділення земельної ділянки під будівництво житлового будинку. Рішенням № 2 зборів уповноважених колгоспників від 24 червня 1986 року їм було виділено земельну ділянку площею 0,07 га по АДРЕСА_1 ). Указане рішення погоджено виконкомом Драгівської сільської ради та надано
ОСОБА_2 дозвіл на будівництво житлового будинку і виготовлення будівельного паспорта. Будівництво будинку відбувалося за їх спільні кошти, набуті за час шлюбу. На час будівництва та після його завершення вони проживали разом із батьками ОСОБА_1 . Натомість, у їх будинку проживав брат ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
На початку 2013 року їм стало відомо, що ОСОБА_2 08 жовтня 1988 року нібито уклав договір дарування, посвідчений Драгівською сільською радою, згідно з яким він подарував ОСОБА_3 фундамент будинку. Саме цей договір став підставою для зміни запису в погосподарській книзі про забудовника та видачі в подальшому ОСОБА_3 свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно від 30 червня 2005 року.
Вважали, що оскаржувані документи є незаконними та порушують їх право власності на будинок АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Хустського районного суду Закарпатської області
від 04 жовтня 2016 року у складі судді Савицького С. А. позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визнано нікчемним та скасовано договір дарування від 08 жовтня 1988 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Визнано недійсним та скасовано рішення виконкому № 41 Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області від 30 червня 2005 року про оформлення права власності на будинок
АДРЕСА_1 та видане на ім'я ОСОБА_3 на підставі цього рішення свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19 вересня 2005 року НОМЕР_1.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фундамент будинку на момент його відчуження був спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , тому позивачка мала рівні права з чоловіком щодо цього будинку і без її згоди чоловік не мав права відчужувати його. Позивачка письмової згоди на відчуження фундаменту будинку не давала і про договір відчуження їй стало відомо у 2013 році. Крім цього ОСОБА_2 з 1985 року перебуває на обліку в лікаря-психіатра, у зв'язку з цим висновком МСЕК він визнаний інвалідом другої групи по психічному захворюванню. Отже, укладання
ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договору дарування недобудованого будинку без згоди позивачки свідчить про грубе порушення статей 22, 23 КпШС України, а самий договір є недійсним з моменту його укладання.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 07 лютого
2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4. , задоволено. Заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що положення
ЦК УРСР узагалі не передбачали такого правового поняття як нікчемність договору (угоди), а відтак - і не існувало такого способу захисту, як визнання договору нікчемним. Вимога про недійсність договору дарування не заявлялася, проте суд першої інстанції обґрунтував свій висновок про нікчемність указаної угоди саме недійсністю. При цьому, не врахував, що визнаючи угоду недійсною, суд, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах, тобто застосовує правові наслідки недійсності (реституцію). Тобто, суд першої інстанції усупереч принципу диспозитивності цивільного судочинства вийшов за межі заявлених вимог і вирішив спір по суті з підстав, які не заявлялися, чим порушив вимоги статті 11 ЦПК України 2004 року.
Окрім того, вважав, що за умови доведеності факту відчуження спільного майна за відсутності згоди іншого з подружжя (дружини), у спірних правовідносинах можна було стверджувати лише про порушення прав дружини та в межах об'єкту договору дарування (фундамента), а не будинку в цілому, який уведений в експлуатацію у 1990 році і зареєстрований на праві приватної власності як новостворене майно за ОСОБА_3 відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно № 7/5 від 07 лютого 2002 року.
Суд першої інстанції також не прийняв до уваги положення статей 71, 75,
76 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якими загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки; позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін; перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов; право на позов виникає із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. З приводу цього висновок суду першої інстанції про те, що тільки в 2013 році ОСОБА_1 довідалася про існування договору дарування між ОСОБА_2 (її чоловіком) і ОСОБА_3 (братом чоловіка) є необґрунтованим.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважав, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що суперечить положенню
статті 263 ЦПК України та ухвалив нове судове рішення про відмову у позові з процесуальних підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання нікчемним і скасування договору дарування, визнання недійсними та скасування рішення органу місцевого самоврядування і свідоцтва про право власності призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що договір дарування не відповідає вимогам закону, зокрема в договорі не вказано на якій підставі та яким документом підтверджується право власності на майно дарувальника та не вказано прізвище посадової особи, що його посвідчила, номер та дату реєстру. Також, виходячи зі змісту правовстановлюючих документів, виданих на ім'я відповідача, підставою для їх видачі був не договір дарування, а заява ОСОБА_3 про те, що він бажає мати у власності будинок. Це стало можливим ще і тому, що ОСОБА_2 хворіє на психічне захворювання і саме цей діагноз був підставою для визнання його інвалідом другої групи.
Щодо порушень норм процесуального права, то відповідно до
статті 228 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Всупереч тому, що заочне рішення у суді першої інстанції було винесено суддею Савицьким С. А. , заяву про його перегляд відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями було розподілено судді Лук'яновій О. В.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якому він просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Відзив мотивовано ти, що на момент укладення спірного договору дарування шлюб позивачів у справі був розірваний, що підтверджується рішенням Хустського районного народного суду від 30 серпня 1988 року Закарпатської області у справі № 2-611, тому безпідставним є посилання касаційної скарги на ту обставину, що договір дарування повинен був бути укладений за погодженням з другим із подружжя.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебуваючи в шлюбі, звернулися до сільської ради із заявою до колгоспу «40-річчя Жовтня» на виділення їм земельної ділянки під будівництво житлового будинку. Рішенням № 2 зборів уповноважених колгоспників від 24 червня 1986 року задоволено заяву та виділено земельну ділянку площею 0,07 га по АДРЕСА_1 .)
Вказане рішення погоджено виконкомом Драгівської сільської ради (рішення № 51 від 18 липня 1986 року) та надано ОСОБА_2 дозвіл на будівництво житлового будинку та виготовлення будівельного паспорта.
ОСОБА_2 уклав договір дарування від 08 жовтня 1988 року, посвідчений Драгівською сільською радою, за яким подарував ОСОБА_3 фундамент будинку.
Вказаний договір став підставою для зміни запису в погосподарській книзі про забудовника та для видачі в подальшому свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно від 30 червня 2005 року - житловий будинок по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог статей 243, 244, 227 ЦК УРСР (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування жилих будинків і будівельних матеріалів застосовуються відповідно правила статей 226, 227 і 227-1 цього Кодексу. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір
купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Однак, положення ЦК УРСР узагалі не передбачали такого правового поняття як нікчемність договору (угоди), а відтак - і не існувало такого способу захисту як визнання договору нікчемним.
Вимога про недійсність договору дарування не заявлялася, проте суд першої інстанції обґрунтував свій висновок про нікчемність указаної угоди саме недійсністю. При цьому, не врахував, що визнаючи угоду недійсною, суд, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах, тобто застосовує правової наслідки недійсності (реституцію).
За приписами статті 23 КпШС, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод з відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі. Пленум Верховного Суду України в підпункті "д" пункту 16 постанови від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз'яснив, що відсутність згоди другого (дружини) на відчуження спільного майна може бути підставою для визнання недійсною угоди в тому випадку, коли угода потребувала обов'язкового нотаріального посвідчення або судом встановлено, що сторони (сторона) в угоді діяли недобросовісно.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції усупереч принципу диспозитивності цивільного судочинства вийшов за межі заявлених вимог і вирішив спір по суті з підстав, які не заявлялися, чим порушив вимоги статті 11 ЦПК України 2004 року.
Окрім того, правильно виходив із того, що за умови доведеності факту відчуження спільного майна за відсутності згоди іншого з подружжя (дружини), у спірних правовідносинах можна було б дійти висновку лише про порушення прав дружини та в межах об'єкту договору дарування (фундаменту), а не будинку в цілому, який уведений в експлуатацію у
1990 році і зареєстрований на праві приватної власності як новостворене майно за ОСОБА_3 відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно № 7/5 від 07 лютого 2002 року.
Доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 07 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович