Справа № 367/8546/16-ц Головуючий у суді І інстанції Карабаза Н.Ф.
Провадження № 22-ц/824/6519/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
3 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Ничипоренко Олександр Вікторович, про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна,
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Ничипоренко О.В., про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна.
Під час проведення підготовчого засідання 25 лютого 2020 року позивач та його представник ОСОБА_4 заявили клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішення у справі № 367/7445/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Клопотання мотивоване тим, що 3 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів з ціною позову у розмірі 66 074 564,20 грн. 3 жовтня 2016 року ОСОБА_3 , з метою уникнення відповідальності, уклав зі своїм батьком ОСОБА_1 договори дарування квартир № № 1 , 2 , 3 , 5 по АДРЕСА_1 , квартири АДРЕСА_5 , квартири АДРЕСА_6 , нежитлового приміщення АДРЕСА_7 та нежитлового приміщення № 13 по АДРЕСА_1 . Відповідачі вчинили ці правочини лише для виду, знаючи заздалегідь, що вони не будуть виконані, з метою приховання цього майна від звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу. Фактично дарувальник продовжує володіти та користуватися майном. Оскільки дії сторін договорів дарування направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, а цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання судового рішення про стягнення коштів, то ці договори є фіктивними. Станом на 25 лютого 2020 року цивільна справа № 367/7445/16-ц по суті не вирішена, тому позивач вважає, що відсутня об'єктивна можливість розгляду даної справи.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Ничипоренко О.В., про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна зупинено до набрання законної сили рішенням суду у справі № 367/7445/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі до вирішення судом спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Як на підставу своїх вимог посилається на те, що в оскаржуваній ухвалі зазначено про звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про стягнення коштів 3 жовтня 2016 року, однак позов у справі № 367/7445/16-ц позивач пред'явив саме 4 жовтня 2016 року, про що свідчить відмітка на штампі канцелярії суду на першій сторінці позовної заяви за № 21776. Посилання позивача на фіктивність оспорюваних ним договорів жодним чином не пов'язується з обставинами, які будуть встановлені у справі № 367/7445/16-ц, адже в розписці № 1 про отримання гарантованого платежу за попереднім договором купівлі-продажу від 1 жовтня 2013 року зазначено, що вона складена на виконання попередніх договорів, в яких позивачем відбулась оплата відповідачу ОСОБА_3 під умову передачі першому у власність нерухомого майна, а саме: індивідуальних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_9, АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12, АДРЕСА_13 . Тому розгляд даної справи можливий, суду лише потрібно дослідити обставини набуття ОСОБА_1 у власність 8 об'єктів нерухомості, яке відбулось 3 жовтня 2016 року, тобто на момент коли позову у справі № 367/7445/16-ц подано не було і жодних обтяжень щодо майна не існувало. Зупиняючи провадження у справі, суд не зазначив у чому полягає неможливість розгляду даної справи без урахування висновків суду по іншій справі. Зупинення провадження фактично покликане на затягування розгляду справи, а сам позов має штучний характер з огляду на утримання арешту майна відповідача, накладеного ухвалою суду від 22 листопада 2016 року.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Як на підставу своїх заперечень посилається на те, що за умови наявного з 21 вересня 2016 року між ним та ОСОБА_3 спорущодо виконання боргових зобов'язань, з метою уникнення фінансової відповідальності відповідачі спромоглися укласти між собою ряд правочинів, відповідно до яких майно ОСОБА_3 перейшло у власність його батька - ОСОБА_1 . Саме тому пред'явлено позов до суду про визнання недійсними укладених між відповідачами договорів дарування, який було обґрунтовано наявністю непогашеної суми боргу та вчинення цих правочинів лише для виду, знаючи заздалегідь, що вони не будуть виконані, а фактично дарувальник продовжує володіти та користуватися майном.Оскільки зібрані докази у даній справі не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а справа № 367/7445/16-ц по суті не вирішена, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відсутність об'єктивної можливість розгляду даної справи та постановив ухвалу про зупинення провадження у справі № 367/8546/16-ц. Апелянт та його син не погоджуються з ухвалою суду про зупинення провадження і намагаються у будь - який спосіб зняти забезпечення позову, провести відчуження майна та уникнути відповідальності ще до вирішення справи по суті. Вже шість разів відповідачі намагалися зняти арешт з обтяженого нерухомого майна, що в свою чергу дає підстави стверджувати, що порушення строків розгляду справ зумовлене саме неправомірними діями відповідачів, які намагаючись уникнути відповідальності з погашення боргу, затягують судові процеси, постійно подають апеляційні скарги, а тому твердження про те, що суд затягує розгляд справи є надуманими і не відповідають дійсності.
За правилом пункту 14 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ураховуючи викладене та на підставі ухвали апеляційного суду від 18 травня 2020 року розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
За змістом пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У такому випадку провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 5 частини першої статті 253 ЦПК України).
Така підстава зупинення провадження застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цій справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Відповідні норми спрямовані, зокрема, на попередження ухвалення судових рішень, виходячи з доказів і встановлених на їх підставі обставин, які можуть бути спростованими рішенням у іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Встановлено, що у справі, яка переглядається апеляційним судом, предметом спору є визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, а саме: квартир № № 1, 2 , 3 , 5 по АДРЕСА_1 , квартири АДРЕСА_5 , квартири АДРЕСА_6 , нежитлового приміщення АДРЕСА_7 , нежитлового приміщення № 13 по АДРЕСА_1 , укладені 3 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та посвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Ничипоренком О.В.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначав про те, що 1 жовтня 2013 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики у формі розписки, згідно якого він передав останньому грошову суму у розмірі 431 250 дол. США з метою здійснення будівництва житлових будівель по АДРЕСА_9, АДРЕСА_10 , 32 / 3 , АДРЕСА_12 , 34 /2 у м. Ірпінь , а позичальник зобов'язався повернути борг за першою вимогою або передати у його власність нерухомість згідно умов попередніх договорів купівлі-продажу. В подальшому, на його усні та письмові вимоги відповідач борг не повернув та не забезпечив його погашення за рахунок збудованих об'єктів нерухомості відповідно до досягнутої домовленості сторін. У вересні 2016 року він звернувся до суду з позовом до позичальника та його дружини ОСОБА_5 про солідарне стягнення боргу, відсотків та пені за договором позики, натомість відразу після відкриття провадження у справі № 367/7135/16-ц, а саме: 3 жовтня 2016 року ОСОБА_3 відчужив належне йому нерухоме майно на користь свого батька ОСОБА_1 за оспорюваними договорами дарування.
Позивав вважає, що відповідачі вчинили ці правочини лише для виду, знаючи заздалегідь, що вони не будуть виконані, з метою приховання цього майна від звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу. Фактично дарувальник продовжує володіти та користуватися майном. Оскільки дії сторін договорів дарування направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, а цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання судового рішення про стягнення коштів, то ці договори є фіктивними.
Як вбачається з матеріалів справи, із жовтня 2016 року у провадженні Ірпінського суду Київської області також перебуває цивільна справа № 367/7445/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
В межах даного позову ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_3 11 649 849,20 основного боргу за договором позики від 1 жовтня 2013 року, 5 140 726,95 грн відсотків за користування грошовими коштами та 7 190 629,46 грн пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Разом з тим судом встановлено, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 5 вересня 2018 року у справі № 367/7135/16-цза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про солідарне стягнення боргу було скасовано рішення Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2017 року про часткове задоволення позову та залишено в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року про відмову у задоволенні позову.
Розглядаючи зазначену справу № 367/7135/16-ц, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що законодавство, яке регулює надання коштів у позику та їх повернення, не поширює свою дію на існуючі між сторонами правовідносини, так як передані ОСОБА_2 ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 431 250 дол. США не є позикою. Отже, існуючі між сторонами правовідносини за своїм характером не є позиковими, тому звернення позивача із вимогами про стягнення з відповідача як з позичальника грошових коштів у зв'язку із невиконанням ним умов договору позики є безпідставними.
У зв'язку із наведеними вище висновками суду касаційної інстанції, 1 листопада 2018 року у справі № 367/7445/16-ц ОСОБА_2 змінив (збільшив) свої позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 66 074 564,20 грн, у тому числі гарантійний платіж у розмірі 431 250 дол. США відповідно до розписки від 1 жовтня 2013 року.
Отже, в межах справи № 367/7445/16-цпідлягають встановленню обставини спірних правовідносин між сторонами, які стосуються підстав заявлених позовних вимог у даній справі, а саме: підстава та правова природа виникнення заборгованості за розпискою, факт невиконаного зобов'язання щодо своєчасного повернення коштів чи передачі майна, а також період прострочення у разі наявності заборгованості та її розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) визначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, відтак така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті третьої ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що між справами, що розглядаються Ірпінським міським судом Київської області, існує тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи, а подані сторонами докази та підстави заявленого позову про визнання недійсними договорів дарування не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому доводи позивача та його представника свідчили про обов'язок суду першої інстанції зупинити провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України.
Посилання апеляційної скарги на те, що в оскаржуваній ухвалі зазначено про звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про стягнення коштів 3 жовтня 2016 року, хоча насправді позов у справі № 367/7445/16-ц пред'явлено 4 жовтня 2016 року, не впливають на правильність висновків суду, адже періоди подання позовних заяв не є тими обставинами, що враховуються при вирішення питання про зупинення провадження у справі.
Підстава, передбачена пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України, виникає в процесі тоді, коли ухвалення рішення можливо лише після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи, в іншій справі, що розглядається, зокрема в порядку цивільного судочинства.
Не приймаються до уваги колегії суддів й посилання відповідача на те, що справа 367/7445/16-ц, до вирішення якої зупинено розгляд у даній справі, стосується інших об'єктів нерухомості ніж ті, які є предметом оспорюваних договорів дарування, оскільки визнання цих правочинів недійними є необхідним позивачу не для переходу йому у власність нерухомого майна, а для задоволення своїх грошових вимог за рахунок майна боржника, право власності на яке, на думку позивача, перейшло до його близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів.
Доводи апеляційної скарги про те, що зупинення провадження порушує право відповідача на вирішення справи протягом розумного строку є безпідставними, оскільки відповідно до статті 125 ЦПК України зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.
При цьому за змістом положень статті 149 ЦПК України мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справіпостановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і обґрунтованих підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На виконання вимог статей 141, 382 ЦПК України колегія суддів зазначає, що питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: Н.В. Ігнатченко
С.А. Голуб
Д.О. Таргоній