єдиний унікальний номер справи 756/8927/19
номер апеляційного провадження: 22-ц/824/265/2020
25 травня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Іванченка М.М., Болотова Є.В.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Оболонського районного суду м. Києва Жука М.В.,
по цивільній справі № 756/8927/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 18.02.2013 року між сторонами укладено кредитний картковий договір б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на суму 108 450 грн. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг у «Приватбанку», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.prіvatbank.ua, складає між сторонами договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві про видачу карткового кредиту.
У порушення умов договору відповідач свої зобов'язання не виконав, внаслідок чого станом на 04 квітня 2019 року мав заборгованість перед банком в загальному розмірі 124 526,79 грн., що складається із заборгованості: за тілом кредиту - 99 786,96 грн.; за відсотками - 24 739,83 грн.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 99 786,96 грн. та судові витрати в розмірі 1 539 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Згідно з рішенням Єдиного акціонера банку від 21 травня 2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку з Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» яке є правонаступником всіх прав та зобов'язань Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк».
Не погодившись з рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції безпідставно застосував судову практику Великої Палати Верховного Суду ( справа № 342/180/17) оскільки в даній справі відповідач заперечень проти позову банку не подавав, розмір обчисленої позивачем заборгованості, в тому числі відсотків, не оспорював, факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами не заперечував, а тому рішення суду ґрунтується на припущеннях. Скаржник вважав, що дійшовши висновку про необхідність повернення відповідачем суми тіла кредиту без сплати відсотків, суд порушив норми матеріального права, зокрема ст.ст. 1048,1054 ЦК України.
Крім того, даний договір є договором приєднання, який регулюється ст. 634 ЦК України, а відповідач приєднався до запропонованої банком пропозиції. Проставлення окремого підпису позичальника під умовами та правилами, у випадку укладення договору приєднання, законом не вимагається. Більш того, відповідач підтвердив, що в подальшому зобов'язується самостійно знайомитися зі всіма змінами Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів на сайті банку.
Вважала, що місцевий суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, що надають іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки.
Скаржник зазначала, що вказані порушення є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до ч. 1 ( пп.а п.1) ст. 106 Закону України « Про судоустрій і статус суддів».
Відзив на апеляційну скаргу подано не було.
Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників процесу про розгляд справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як слідує з матеріалів справи, звертаючись до суду з цим позовом, АТ «КБ «ПриватБанк» надав суду копію Анкети-заяви від 18.02.2013року про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг у « Приват Б анку», підписану сторонами, відповідно до змісту якої слідує, що між АТ «КБ «ПриватБанк» та заявником ОСОБА_1 укладено кредитний картковий договір, за яким позичальник отримав у банку платіжну картку із встановленням кредитного ліміту у розмірі 108450грн.
Судом першої інстанції об'єктивно встановлено, що в документах, які зазначені в анкеті-заяві, тобто, в «Умовах та Правилах надання банківських послуг у «Приватбанку», «Тарифах банку», «Пам'ятці клієнта банку», які визначають такі істотні умови договору, як розмір відсотків, штрафи, пеню, комісійні платежі, термін дії договору, а також строки платежів по кредиту (тіла кредиту та відсотків) - підпис позичальника відсутній.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на станом на 04 квітня 2019 року відповідач мав заборгованість перед банком в загальному розмірі 124526,79 грн., що складається із заборгованості: за тілом кредиту - 99 786,96 грн.; за відсотками - 24 739,83 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ( щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту), суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що сторонами погоджені істотні умови кредитного договору, зокрема, розмір та порядок нарахування відсотків. Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18.02.2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту ( користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку повернуті не в повному обсязі, та з урахуванням вимог ч. 2 ст. 530 ЦПК України та правової позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 суд вважав, що кредитор має право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів - 99 786,96 грн. заборгованості за тілом кредиту.
Рішення суду в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту не оскаржується, а відтак не є предметом апеляційного перегляду відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України.
Відмовляючи в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. А саме відсутності підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді зазначені вище підстави відповідальності боржника щодо неналежного виконання умов договору.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, з урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із ч.3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду копію анкети-заяви, підписану відповідачем, про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» від 18 лютого 2013 року, витяг з умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанк», а також розрахунок заборгованості.
Однак, у анкеті-заяві, яка підписана ОСОБА_1 , не зазначена процентна ставка за користування кредитом, яку погодили сторони кредитного договору, а також не вказаний вид платіжної картки, яку він отримав та строк її дії.
Відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид зазначений у пам'ятці клієнта/ довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві.
Позивачем суду першої інстанції не була надана ні пам'ятка клієнта, ні довідка про умови кредитування, ні інші докази, з яких можна встановити, яку саме картку було отримано відповідачем.
Крім того, відмітка про отримання позичальником вказаних документів та ознайомлення з ними відсутня й в анкеті-заяві від 18 лютого 2013 року.
Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які умови кредитування, зокрема розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, досягнуто між сторонами на час укладення договору, на думку колегії судді, не дозволяють перевірити правильність такого розрахунку та визначити розмір заборгованості.
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме витяг з Умов та правил, який доданий до позовної заяви, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанку», а також того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірі і порядку нарахування.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції безпідставно застосував судову практику Великої Палати Верховного Суду ( справа № 342/180/17), оскільки в даній справі відповідач заперечень проти позову банку не подавав, розмір обчисленої позивачем заборгованості, в тому числі відсотків, не оспорював, факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами не заперечував, на думку колегії суддів, не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи. Такяк ні позовна заява, ні додатки до неї не містять ( містили) даних про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов кредитного договору, зокрема в частині розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Що в свою чергу, при отриманні відповідачем зазначених документів не створювало для останнього ( відповідача) обов'язку в установленому законом порядку оспорювати розміри та розрахунки наведені банком.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом основоположних норм банківського кредитування (приписи ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 1048 ЦК України) а відтак, загрозу фінансовій стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, на думку колегії суддів, не впливають на правильність і законність висновків суду першої інстанції.
Не грунтуються на нормах діючого законодавства і доводи апеляційної скарги в частині того, що рішення ухвалено з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним, незаконним, а допущені суддею суду першої інстанції істотні порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до ч. 1 ( пп..а п1) ст. 106 Закону України" Про судоустрій і статус суддів ". Так як, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги не наділений повноваженнями щодо вирішення питання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності - ст. 374 ЦПК України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст.ст.7, 368, 372, 374, 375, 381 -384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя - доповідач:
Судді: