Справа № 653/2508/20 Суддя суду 1 інстанції: Садовський К.С.
Провадження № 33/818/618/20
27 травня 2020 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Савенко М.Є., за участю ОСОБА_1 , захисника Клепки О.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 09.04.2020, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , 1967 року народження,
- визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 420 грн. 40 коп.
Як зазначено в постанові суду першої інстанції, 01.02.2020 о 21 год. 00 хв. в м. Харкові на вул. Шевченка, в районі будинку № 327, ОСОБА_1 керував автомобілем «Volkswagen Transporter», державний номер НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків.
Не погодившись з постановою районного суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову районного суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що постанова підлягає скасуванню з підстав судом не з'ясовано всіх обставин по справі та не надано їм належної оцінки.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 на підтримку апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245,251,252,280 КУпАП суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною дана особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів справи, суд не порушив вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 в порушенні правил дорожнього руху.
З огляду на матеріали справи, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини, передбаченні ст. 280 КУпАП, щодо вчинення правопорушення і вини ОСОБА_1 , та прийняв постанову у відповідності з вимогами ст. ст. 283, 284 КУпАП на підставі наявних у справі та досліджених в судовому засіданні доказів, які оцінені судом першої інстанції в їх сукупності, у відповідності з вимогами ст. ст. 251, 252 КУпАП, що відображено у мотивувальній частині постанови суду.
Протокол про адміністративне правопорушення (а.с. 1) відносно ОСОБА_1 складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи, що його складала в порядку передбаченому чинним законодавством не оскаржувалися.
Згідно вимог ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів працівником поліції у присутності двох свідків.
У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, працівником поліції з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається не дійсним.
В протоколі про адміністративне правопорушення (а.с. 1) працівником поліції зазначено, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків.
Більш того, факт відмови саме ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння підтверджується письмовим поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 5-6).
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що він не відмовлявся від проходження огляду в закладі охорони здоров'я судом не приймається, оскільки це спростовується матеріали справи та відеозаписом з нагрудних камер поліцейських (а.с. 8).
Матеріали справи та відеозаписи з нагрудних камер поліцейських підтверджують той факт, що ОСОБА_1 відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу газоаналізатор «Drager Alcotest 6820» та погодився пройти огляд в закладі охорони здоров'я КНП ХОР «ОНД».
Проте ОСОБА_1 вчиняв дії на затягування часу, та всіляко уникав виконання вимог поліцейських прослідувати до закладу охорони здоров'я для проходження огляду, що на переконання апеляційного суду свідчить про його фактичну відмову від проходження огляду.
Крім того, протокол про адміністративне правопорушення не є самостійним доказом, а тому має оцінюватись у сукупності з усіма наявними матеріалами справи.
Протокол про адміністративне правопорушення та відеозаписи з нагрудних камер поліцейських (а.с. 8) не містять істотних розбіжностей, а інші матеріали справи в їх сукупності підтверджують фактичні обставини справи, а тому вірно покладено ці дані судом в основу прийнятого рішення.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративне правопорушення доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Судом надана належна оцінка відеозаписам, що містяться в матеріалах справи.
Посилання ОСОБА_1 на той факт, що справа була розглянута за його відсутності, хоча ним було подане клопотання про перенесення судового засідання заслуговують на увагу, однак не є безумовною підставою для скасування постанови суду, оскільки винність ОСОБА_1 підтверджується всією сукупністю матеріалів справи.
Крім того, права ОСОБА_1 були відновлені шляхом можливості відстоювати свою позицію в апеляційному суді. Чим він скористався.
Порушень вимог ст.268 КУпАП апеляційний суд не вбачає.
Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов'язки, зокрема - пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння.
П. 2.5 ПДР України передбачає, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 53 Закону України «Про дорожній рух» юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. 1,2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Таким чином, суд першої інстанції не порушив вимог ст. ст. 279, 280, 213, 221 КУпАП і розглянув справу в межах наданих матеріалів справи.
Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України, в результаті чого скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Покарання призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 в межах санкції передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП та з урахуванням вимог ч.2 ст.33 КУпАП.
Безумовних підстав для скасування постанови суду першої інстанції при апеляційному розгляді не встановлено.
На підставі викладеного, апеляційний суд вважає постанову суду законною і обґрунтованою і підстав для її скасування за доводами апеляції не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Харкова від 09.04.2020 щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Харківського
апеляційного суду М.Є. Савенко