Провадження № 22-ц/803/5592/20 Справа № 215/365/20 Суддя у 1-й інстанції - Лиходєдов А. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
03 червня 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/365/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року, яка ухвалена суддею Лиходєдовим А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні),-
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2020 року зазначена позовна заява залишена без руху, та вказано, що у порушення вимог п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, в позовній заяві: зміст позовних вимог, є неповним та неконкретним, так як: - не зазначено які саме та в якому розмірі судові витрати позивачка просить стягнути на свою користь з відповідача; виклад обставин, яким обґрунтовуються позовні вимоги є неповним та неконкретним, так як не вказано: - із чого конкретно виходила позивачка, розраховуючи загальний розмір аліментів, що підлягають стягненню у твердій грошовій сумі в розмірі 7000 грн.; чому позивачка вважає, що одноразові витрати на придбання музичних інструментів, підлягають врахуванню при розрахунку щомісячного розміру аліментів, які підлягають сплаті до повноліття дитини; не зазначено докази, що підтверджують: - факт того, що відповідач визначив розмір аліментів, які він буде сплачувати на утримання сина саме 7000 грн. на місяць; те, що відповідач по грудень 2019 року виконував свої обов'язки по утриманню сина; факт того, що відповідач у грудні 2019 року, повідомив, що буде сплачувати аліменти в розмірі, еквівалентному 100 доларам США; те, що відповідач знав, що сину потрібні труба та саксафон та погодився на їх придбання; факт того, що відповідач, виконуючи роботи сантехника та отримує за це «постійні та досить значні заробітки».
Крім цього, згідно ст. 95 ч. 2 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до ст. 95 ч. 4 ЦПК України, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно до ст. 95 ч. 5 ЦПК України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Натомість, позивачкою до позовної заяви долучено для відповідача не засвідчені копії документів, крім свідоцтв про одруження та про народження.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитинивизнано неподаною та повернуто позивачці.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зазначає, що нею була подана уточнююча позовна заява від 23 березня 2020 року, в якій вона усунула всі недоліки, які були зазначені в ухвалі Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2020 року про залишення її позовної заяви без руху.
Вказує, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд першої інстанції не повинен був через неподання доказів при пред'явленні позову, залишати заяву без руху та повертати позивачці.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, відповідно до ухвали про залишення позовної заяви без руху від 02 березня 2020 року, усунула не всі недоліки зазначені в вищевказаній ухвалі.
Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обовязків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 1 статті 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 174 ЦПК України).
Вимоги щодо змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, викладені в статтях 175 і 177 ЦПК України.
У ч.ч. 1, 3 ст. 175 ЦПК України зазначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За змістом статей 13 та 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, встановивши, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст.ст. 175,177 ЦПК України, 02.03. 2020 року постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надав позивачці строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позову без руху (а.с. 7).
23 березня 2020 року, на виконання вимог ухвали суду від 02 березня 2020 року, ОСОБА_1 надала уточнюючу позовну заяву (а.с.10-14).
Проте, ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачці, оскільки позивачка, у встановлений судом строк, не в повному обсязі виконала вимоги ухвали від 02 березня 2020 року, вимоги ухвали належним чином не виконані.
Положення ст. 185 ЦПК України щодо повернення заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху.
За змістом вище наведених норм процесуального закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення заяви без руху, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній.
З огляду на викладене не можна вважати, що позивачка ОСОБА_1 , отримавши копію ухвали про залишення позовної заяви без руху, ухилилась від виконання зазначених в ній вимог, оскільки на її виконання (у межах встановленого судом строку для усунення недоліків) нею до суду першої інстанції направлено відповідну заяву про усунення недоліків.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачкою викладено обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги, однак не зазначено доказів, що підтверджують вказані обставини.
Зі змісту позовної заяви та заяви про усунення недоліків вбачається, що позивачкою зазначено обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги, а також зазначено, що до матеріалів справи вона долучила всі докази, що має.
Згідно роз'яснень пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Аналіз наданих сторонами доказів, здійснюється судом при вирішенні справи - спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху. Позивачка виправила недоліки позовної заяви на власний розсуд.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, про зазначення як недоліка позовної заяви, надання позивачкою незасвідчених копій документів для відповідача, оскільки суд, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи, відповідно до вимог ч.6 ст.95 ЦПК України, не позбавлений можливості витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, крім того позивачка зазначала у позовній заяві, що нею долучені докази в оригіналах.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Колегія суддів вважає, що позивачка в повній мірі виконала вимоги суду першої інстанції, а тому підстав повертати позовну заяву останній у суду не було.
Таким чином не можна визнати обґрунтованою ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху з зазначених судом підстав.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції безпідставно визнано неподаною та повернуто позовну заяву позивачці.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості.
Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та, всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов'язує суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно повернув позовну заяву.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позову з формальних підстав унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено право позивачки на вільний доступ до правосуддя та постановлено оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому ухвала суду підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням матеріалу до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року скасувати та направити матеріали за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитинидо Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 03 червня 2020 року.
Головуючий:
Судді: