Провадження № 22-ц/803/1068/20 Справа № 200/10594/18 Суддя у 1-й інстанції - Литвиненко І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
03 червня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Літвінової А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Прийдак Юрій Миколайович, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно, -
20 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Шевченківської районної у м. Дніпрі ради та ОСОБА_2 , визначивши третьою особою приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Прийдака Ю.М., в якій просила визнати недійсним та скасувати рішення виконкому Бабушкінської районної ради народних депутатів № 788 від 10 жовтня 1986 року про узаконення, затвердження актів приймання житлового будинку та акту розміру часток по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2015 року, що видано на 35/100 частин будинку АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на 35/100 частин будинку АДРЕСА_1 (а.с. 1-2). Ухвалою суду від 03 вересня 2018 року Дніпровську міську раду залучено до справи, як співвідповідача (а.с. 89-90).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено (а.с.185-189).
В апеляційні скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позов (а.с.190-192).
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Октябрьської Ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 372/2 від 21 липня 1959 року ОСОБА_3 виділено у безстрокове користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 (а.с. 7).
19 серпня 1959 року ОСОБА_3 укладено договір на забудову вказаної земельної ділянки (а.с. 12-14).
Відповідно до акту приймання індивідуального домоволодіння Виконкому Дніпропетровської обласної ради, будівництво по АДРЕСА_1 розпочато у 1959 році та завершено у 1963 році (а.с. 8-9).
З відмітки у паспорті громадянки України ОСОБА_1 видно, що вона одружилася із ОСОБА_3 02 квітня 1962 року (а.с. 4).
22 червня 1964 року ОСОБА_1 звернулася до народного суду Красногвардійського району м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про розподіл житлової площі в порядку користування. Як вбачається з тексту позовної заяви, домоволодіння по АДРЕСА_1 побудовано за участю сестри ОСОБА_3 - ОСОБА_5 . Зазначений позов повернуто без розгляду, у зв'язку з ненаданням документі необхідних для розгляду справи (а.с. 67,68).
Рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 10 жовтня 1986 року № 788, на підставі заяви ОСОБА_3 , узаконено та затверджено акт ідеальних часток на домоволодіння по АДРЕСА_1 у таких частках: за ОСОБА_3 - 65/100 частин домоволодіння, за ОСОБА_4 - 35/100 частин домоволодіння (а.с. 102).
Листом виконкому Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 27 жовтня 1999 року № Н-048/01;02, ОСОБА_3 було повідомлено про те, що у випадку, якщо він не знав, що йому належить 65/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , а 35/100 цього домоволодіння належить ОСОБА_4 , він може звернутися за захистом своїх прав до народного суду Бабушкінського району м. Дніпропетровська з позовом про визнання права власності на спірне домоволодіння за ним в цілому (а.с.16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_1 прийняла спадщину, після померлого ОСОБА_3 яка складається з 65/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 360 м2, який належав померлому на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок. (а.с.17).
15 вересня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_4 про визначення порядку користування земельною ділянкою. В даному позові, ОСОБА_6 зазначила, що ОСОБА_4 належить 35/100 частин домоволодіння на підставі свідоцтва про право власності виданого 29 жовтня 1998 року (а.с. 69-70,71).
Згідно відповіді ДМБТІ станом на 05.06.2006 право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано: 65/100 частки на гр. ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.06.2000, посвідченого 7-ю ДДНК за реєстром №1-2939; 35/100 частки за гр. ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності виданого 29.10.86, виданого виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради на підставі рішення виконкому від 10.10.86 за №788.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із підстав пропуску строку позовної давності.
Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду.
Відповідно до ч.1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14, яка є узагальненням практики, що склалася при розгляді справ цієї категорії, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.
Переглядаючи рішення суду, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли і продовжують існувати після набрання ним чинності.
Таким чином, до спірних правовідносин щодо визнання недійсним та скасування рішення виконкому Бабушкінської районної Ради народних депутатів №788 від 10.10.1986 року, застосовуються положення ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України (1963 року) усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Октябрьської Ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 372/2 від 21 липня 1959 року ОСОБА_3 виділено у безстрокове користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 10 жовтня 1986 року № 788, на підставі заяви ОСОБА_3 , узаконено та затверджено акт ідеальних часток на домоволодіння по АДРЕСА_1 у таких частках: за ОСОБА_3 - 65/100 частин домоволодіння, за ОСОБА_4 - 35/100 частин домоволодіння (а.с. 102).
Листом виконкому Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 27 жовтня 1999 року № Н-048/01;02, ОСОБА_3 було повідомлено про те, що у випадку, якщо він не знав, що йому належить 65/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , а 35/100 цього домоволодіння належить ОСОБА_4 , він може звернутися за захистом своїх прав до народного суду Бабушкінського району м. Дніпропетровська з позовом про визнання права власності на спірне домоволодіння за ним в цілому (а.с.16).
За життя ОСОБА_3 не оскаржив спірне рішення виконкому, не порушував питання про визнання за ним права власності на домоволодіння в цілому. Крім того, саме за його заявою було прийнято зазначене рішення виконкому. Таким чином, оскільки ОСОБА_3 не вважав свої права порушеними, як власника домоволодіння, то позивачка не може оспорювати право власності на 35/100 цього домоволодіння ОСОБА_4 та її спадкоємиці ОСОБА_2 .
Крім того, Конституційний Суд у рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію фактом їх виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. У даному випадку на виконання прийнятого в 1986 році рішення виконкому про узаконення, затвердження актів приймання житлового будинку та акту часток по АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 зареєструвала в установленому порядку право власності на нерухоме майно та отримала відповідні первинні документи - свідоцтво про право власності на майно (а.с.18).
Отже, вказане рішення виконкому, яке є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, вичерпало свою дію внаслідок його виконання. У зв'язку із чим не породжує жодних правових наслідків для власника майна, оскільки в такої особи вже виникло право власності на майно й це право ґрунтується на чинних постановочних документах. Відповідна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-405а14. Тобто обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання незаконним і скасування рішення виконкому 1986 року не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна, тобто в будь-якому випадку не призведе до поновлення прав позивача, які вона вважає порушеними внаслідок прийняття спірного рішення. Наведений висновок узгоджується також з правовою позицією в постанові Верховного Суду України від 9.11.2016 у справі №916/654/15-г та постановою Верховного Суду від 31.01.2018 р у справі №911/1563/17.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.10.2015 року виданого на 35/100 частини будинку АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_2 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з положеннями ст. 76-77 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В матеріалах справи відсутнє свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_2 , яке позивач просить визнати недійсним.
Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Позивач особисто не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилалася під час звернення до суду із даним позовом, а також не надав таких доказів до суду апеляційної інстанції.
Питання щодо необхідності витребування від компетентних органів відомостей та документів, які містять фактичні данні для правильного вирішення даного спору позивачем не порушувалось.
Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за його недоведеністю. У зв'язку з чим не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання права власності на спірне домоволодіння.
Доводи апеляційної скарги зводяться до поновлення строку позовної давності і жодним чином не обґрунтовують позовні вимоги.
Однак враховуючи, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволені позовних вимог за їх безпідставністю.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2019 року - скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_1 до Шевченківської районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Прийдак Юрій Миколайович, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: