Справа № 161/13325/19 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/570/20 Категорія: 44 Доповідач: Матвійчук Л. В.
04 червня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Осіпука В.В., Федонюк С.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2020 року
09 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 05.04.2019 року ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом «Volkswagen», р.н. НОМЕР_1 , в м. Луцьку, по вул. Яровиця, 3, скоїв ДТП, внаслідок якого завдав пошкоджень автомобілю марки «Skoda», р.н. НОМЕР_2 , яким на момент ДТП керував позивач. Вина ОСОБА_3 у вказаній ДТП підтверджена постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.06.2019 року. Розмір матеріального збитку визначений висновком суб'єкта оціночної діяльності. Попередньо позивач звернувся до страхової компанії, де було застраховано автомобіль винуватця ДТП. Однак, у виплаті страхового відшкодування було відмовлено з посиланням на те, що на час скоєння ДТП винний водій був в судовому порядку позбавлений права керування ТЗ, що свідчить про неправомірність володіння ним забезпеченим транспортним засобом та позбавляє обов'язку страховика здійснювати страхове відшкодування. Крім того, вказує, що внаслідок ДТП позивачем отримано психологічний стрес через пошкодження авто та необхідність доводити як вину винуватця щодо завданих збитків, так і необхідність затратити значний час на ремонтні роботи по відновленню авто, вирішення питання щодо проведення оцінки отриманих збитків, підготовки до судового процесу з метою відшкодування отриманої шкоди, неможливістю тривалого часу користуватись своїм авто, що спричинило глибокі фізичні та душевні переживання.
Водночас, посилаючись на те, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_3 не мав права володіти транспортним засобом та згідно ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.07.2016 року до нього було застосовано примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку і в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебуває справа про визнання ОСОБА_3 недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення опікуна у зв'язку з стійкими психічними розладами здоров'я, позивач вважає, що на підставі п. 4 ст. 1187 ЦК України шкода повинна відшкодовуватись солідарно, як особою, яка завдала шкоду - ОСОБА_3 , так і його матір'ю ОСОБА_2 , яка є власником автомобіля та своєю недбалістю сприяла неправомірному заволодінню транспортним засобом. Вказує, що відповідачі відмовились добровільно відшкодувати завдані збитки.
Посилаючись на зазначені обставини, просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на його користь 26099,33 грн. матеріальних збитків та 25000,00 грн. моральної шкоди, а також солідарно відшкодувати понесені витрати зі сплати судового збору та 3000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2020 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 26099 (двадцять шість тисяч дев'яносто дев'ять) грн. 33 коп. матеріальних збитків та 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. моральної шкоди.
Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 437,58 грн. (чотириста тридцять сім гривень п'ятдесят вісім копійок) судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1708 (одну тисячу сімсот вісім) грн. 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
В решті позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_4 , покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи просить скасувати це рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду у даній справі, ціна позову у якій менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому вона апеляційним судом розглядається в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.04.2019 року о 23.50 год. ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом «Volkswagen», р.н. НОМЕР_1 в м. Луцьку по вул. Яровиця, 3, не врахував дорожньої обстановки, не впорався з керуванням в результаті чого виїхав на смугу зустрічного руху та скоїв наїзд на автомобіль марки «Skoda», р.н. НОМЕР_2 , чим порушив вимоги п. 11.3, 11.4 Правил дорожнього руху України. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Власником т/з «Skoda» р.н. НОМЕР_2 є ОСОБА_5 , в момент вчинення ДТП автомобілем керував ОСОБА_1 (позивач у справі). Власником т/з «Volkswagen», р.н. НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 (а.с.7-9).
Відповідно до постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.06.2019 року у справі № 161/6800/19 за вчинення 05.04.2019 року по вул. Яровиця, 3, дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. (а.с.7).
Відповідно до висновку про вартість матеріального збитку до звіту про оцінку транспортного засобу № 2019/3929 від 23.05.2019 року, наданого суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 (сертифікат Суб'єкта оціночної діяльності № № 797№ 797/17 від 11.08.2017 року) вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу «Skoda» р.н. НОМЕР_2 внаслідок його пошкодження під час ДТП становить 24899,33 грн. (а.с. 15).
ОСОБА_1 сплачено підприємцю ОСОБА_6 вартість виконаних робіт за оцінку транспортного засобу згідно акту виконаних робіт від 23.05.19 року в сумі 1 200, 00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_5 звертався до ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність власника автомобіля«Volkswagen», яким на момент ДТП керував ОСОБА_3 , однак страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування, оскільки Страховиком було встановлено, що ОСОБА_3 на момент настання ДТП керував забезпеченим транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії, а тому у ПрАТ «СК'УНІКА» відсутні правові підстави для здійснення страхового відшкодування за подією від 05.04.2019 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Згідно з ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною собою.
Умовами для покладення на особу обов'язку відшкодувати шкоду є: протиправна поведінка (дія або бездіяльність) особи; шкода як наслідок такої протиправної поведінки; причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду.
За встановлених судом фактичних обставин справи та відповідно до зазначених вимог закону, суд прийшов до правильного висновку, що шкода позивачу має відшкодовуватися саме винуватцем ДТП, яким є відповідач ОСОБА_3 та обґрунтовано стягнув з відповідача ОСОБА_3 вартість матеріального збитку та понесені позивачем витрати за оцінку транспортного засобу.
Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що діями відповідача ОСОБА_3 спричинені позивачу моральні страждання, які пов'язані з пошкодженням транспортного засобу.
Визначаючи моральну шкоду у розмірі 3000 грн, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним розміром суми на відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення суду в частині відшкодування майнової та моральної шкоди постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі,
Покликання позивача в апеляційній скарзі, що на підставі п. 4 ст. 1187 ЦК України шкода повинна відшкодовуватись солідарно, як особою, яка завдала шкоду - ОСОБА_3 , так і його матір'ю ОСОБА_2 , яка є власником автомобіля та своєю недбалістю сприяла неправомірному заволодінню транспортним засобом не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 1187 ЦК України, якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Разом з тим, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що власник автомобіля ОСОБА_2 знала або повинна була знати про те, що ОСОБА_3 був позбавлений права керування транспортними засобами в судовому порядку.
Крім того, в якості підстав для стягнення шкоди з ОСОБА_2 позивач посилається на приписи ч. 2 ст. 1186 ЦК України в яких вказано, що якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження доводів, що відповідач ОСОБА_3 страждає на психічні розлади здоров'я позивач надав суду копії судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень, які не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки відомості про особу в них вказані із застосуванням кодифікатора.
Разом з тим, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.05.2019 року у справі № 161/5419/19 припинено застосування відносно ОСОБИ_2 примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, з врахуванням висновку комісії лікарів-психіатрів, відображеного в Акті № 247 від 25.03.2019 року про необхідність припинення застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги у зв'язку з значними позитивними змінами у психічному стані, достатнім контролем за власною поведінкою, відсутністю суспільно-небезпечних дій ОСОБИ_2.
Отже, посилання позивача на зазначену ухвалу суду, навпаки, спростовує його доводи, так як, вже у березні 2019 року комісією лікарів було визнано задовільним психічний стан ОСОБИ_2, і доказів того, що станом на момент скоєння ДТП у квітні 2019 року, ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, позивач суду не надав.
Крім того, позивач не заявляв перед судом клопотання про призначення судової експертизи для визначення психічного стану ОСОБА_3 на момент ДТП.
Враховуючи, що вина ОСОБА_2 у порушенні прав позивача відсутня і вона не є особою, яка повинна відшкодувувати шкоду на підставі положень ч.4 ст. 1187, ч. 2 ст. 1186 ЦК України, суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги до цього відповідача є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду.
Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді