Кропивницький апеляційний суд
Провадження № 11-кп/4809/481/20 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 115 КК України Доповідач у ІІ інстанції: ОСОБА_2
02.06.2020 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого: ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому, в режимі відеконференції, кримінальне провадження № 120152502300014529 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 ,, захисника ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_11 , який діє в інтересах ОСОБА_12 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_13 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2017 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Черкаси, громадянин України, з повною загальною середньою освітою, не судимий, мешканець АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст. 121 КК Українидо покарання у виді позбавлення волі строком на
7 (сім) років.
Стягнуто ОСОБА_8 та осіб матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, на користь держави витрати на залучення експертів в сумі по 1179 грн. 30 коп. з кожного.
Цим же ви роком вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 та особи матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, обвинувачуються у вчиненні злочину передбаченого ч.12 ч.2 ст.115 КК України, а саме вчинення вбивства, тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Зазначене кримінальне правопорушення ОСОБА_8 та особи матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження вичинили за таких обставин.
26.08.2015, близько 23 год.20 хв., на автомобілі ЗАЗ 110206 реєстраційний номер НОМЕР_1 червоного кольору під керуванням особи, матеріали стосовно якого виділені в окреме провадження, приїхали в село Лозуватка Шполянського району Черкаської області та проникли в приміщення жилого будинку АДРЕСА_2 , де виявили сплячого в окремій кімнаті ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та, маючи умисел направлений на вчинення умисного вбивства, на ґрунті особистих неприязних відносин до останнього - умисно нанесли йому заздалегідь пристосованими для вчинення злочину, невстановленими під час проведення досудового розслідування дерев'яними битками чисельних ударів по голові, тулубу та кінцівкам, внаслідок чого ОСОБА_14 перестав чинити опір та втратив свідомість.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_14 , особи матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження і ОСОБА_8 , зв'язали ОСОБА_14 та силоміць перетягли його до салону вказаного автомобіля, та вивезли його до ділянки 68-го кілометру автодороги сполученням «Золотоноша - Черкаси - Умань», яка знаходиться поблизу села Миколаївка Смілянського району Черкаської області, де витягли останнього із салону автомобіля та перетягли до захисної лісосмуги, де продовжували наносити ОСОБА_14 чисельні ударі дерев'яними битками по голові та тулубу.
Внаслідок скоєння своїх протиправних дій, особи матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження спільно із ОСОБА_8 заподіяли ОСОБА_14 тілесних ушкоджень у вигляді вдавленого перелому кісток склепіння черепу зліва, які у відповідності до висновків судово-медичної експертизи трупа за № 212 від 16.11.2015 року та висновків додаткової судово-медичної експертизи за № 212/5 від 23.11.2015 року, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Перелому нижньої щелепи справа з крововиливами в м'які тканини навколо перелому, перелому лівої виличної кістки з крововиливами в м'які тканини навколо перелому, визначити ступінь тяжкості яких згідно висновків вказаних судових експертиз, не можливо, адже - не видається можливим прослідкувати їх вплив на стан здоров'я людини. так як труп ОСОБА_14 досліджувався в умовах судово-медичної експертної установи після впливу сильно виражених гнильних змін. Переломів 4, 5, 6 ребер між передньою під пахвиною та середньо - ключичною лініями справа і 8, 9, 10, 11 ребер зліва між задньою під пахвиною та лопатковою лініями з крововиливами навколо них; переломів 1, 7, 8, 9, 10 ребер справа та 6 ребра справа по задній під пахвинній лінії, у вигляді переломів 4, 5, 6, 7 ребер зліва, які у відповідності до вищенаведених висновків судових експертиз відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Крововиливи в м'які тканини правої завушної ділянки, згідно висновків даних судових експертиз відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Внаслідок отримання вище перелічених тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_14 помер на місці скоєння злочину.
Після чого, особт матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження і ОСОБА_8 , реально усвідомивши, що вони вчинили вбивство ОСОБА_14 , з метою приховування вчиненого ними кримінального правопорушення, знищення слідів злочину та уникнення викриття працівниками правоохоронних органів і подальшого притягнення до кримінальної відповідальності, приховали труп ОСОБА_14 у вказаній лісосмузі, прикопавши його, а також присипавши сміттям та гіллям і з місця вчинення злочину зникли.
Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2017 року особи, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, і ОСОБА_8 визнано винними у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, а саме у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчинене групою осіб. Зазначене кримінальне правопорушення особи матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження і ОСОБА_8 вчинили за таких обставин.
На ґрунті особистих неприязних стосунків до раніше незнайомого ОСОБА_14 , маючи умисел заподіяти йому умисні тілесні ушкодження, особи матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження і ОСОБА_8 утрьох біля 23 год.20 хвилин 26 серпня 2015 року на автомобілі ЗАЗ-110206 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував підсудний ОСОБА_12 , приїхали в село Лозуватка Шполянського району Черкаської області та проникли в приміщення жилого будинку АДРЕСА_2 , де спав ОСОБА_14 , і умисне нанесли йому заздалегідь пристосованими для вчинення злочину невстановленими дерев'яними предметами, схожими з битками, численні удари по голові, тулубу та кінцівках, заподіявши йому тілесні ушкодження.
Після цього, з метою продовження реалізації злочинного умислу на заподіяння ОСОБА_14 тілесних ушкоджень силоміць перетягли його до салону вказаного автомобіля та вивезли до ділянки 68-го кілометра автодороги сполученням «Золотоноша-Черкаси-Умань», яка знаходиться поблизу села Миколаївка Смілянського району Черкаської області, де особа матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, наніс йому численних ударів невстановленим предметом по голові та тулубу, після чого підсудні залишили ОСОБА_14 та покинули місце скоєння злочину.
Спільними діями особи матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження і ОСОБА_8 , які діяли групою осіб, ОСОБА_14 заподіяно тілесні ушкодження:
- вдавлений перелом кісток склепіння черепа зліва, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень;
- перелом нижньої щелепи справа з крововиливами в м'які тканини навколо перелому, перелом лівої виличної кістки з крововиливами в м'які тканини навколо перелому, визначити ступінь тяжкості яких неможливо;
- переломи 4,5,6 ребер між передньою підпахвинною та середньо-ключичною лініями справа і 8,9,10,11 ребер зліва між задньою підпахвинною та лопатковою лініями з крововиливами навколо них; переломи 1,7,8,9,10 ребер справа та 6 ребра справа по задній під пахвинній лінії; переломи 4,5,6,7 ребер зліва, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості;
- крововиливи в м'які тканини правої завушної ділянки, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить пом'якшити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України, врахувавши при цьому молодий вік, позитивну характеристику та щире каяття.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що в мотивувальній частині вироку, суд першої інстанції не навів жодних доказів умислу нанесення ним тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 і тілесних ушкоджень заздалегідь пристосованими дерев'яними битками.
У вироку суду першої інстанції не вказано, те, що ОСОБА_8 наносив удари в область голови, а навпаки вказано, що ударів в область голови він не наносив.
Свідок ОСОБА_15 також зазначив, що він не наносив ударів в область голови ОСОБА_14 , їх наносив ОСОБА_16 , при цьому останній перший наніс удар булавою по голові потерпілого, інші били по тулубу та кінцівках.
При цьому, з показів самого обвинуваченого ОСОБА_16 , вбачається, що саме він наносив удари ОСОБА_17 по голові.
Вважає, що суд безпідставно вказав, що ОСОБА_18 умисно наніс тілесне ушкодження, оскільки доказів того, що саме від удару ОСОБА_18 спричинено потерпілому тяжке тілесне ушкодження не встановлено і можливість їх здобуття вичерпана. Вважає, що на досудовому розслідуванні так і в суді першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_18 не наносив удари потерпілому в область голови. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що він раніше не судимий та має позитивні характеристики.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції змінити, перекваліфікувати дії його підзахисного на ст.146 КК України.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Крім того зазначає, що згідно висновку судово-медичних експертиз № 212 та №212/5 на трупі ОСОБА_14 виявлено ряд тілесних ушкоджень різної тяжкості.
Зі слів свідка ОСОБА_15 двоє інших осіб наносили потерпілому по тулубу і кінцівкам тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта не відносяться до категорії тяжких ушкоджень.
Вважає, що викладені обставини у судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_13 простить скасувати вирок районного суду та ухвалити новий, яким осіб матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження і ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні злочину передбаченого п. 12 ч .2 ст. 115 КК України та призначити покарання: ОСОБА_8 - у виді 14 років позбавлення волі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що обставини в сукупності підтверджують позицію сторони обвинувачення, що саме обвинувачені вбили ОСОБА_14 ..
Судом не оцінено з точки зору достовірності показання обвинувачених щодо того, що вони забрали ОСОБА_14 з метою відправки його до Миколаєва, оскільки відповідно до показань свідка ОСОБА_19 , після того як обвинувачені побили та забрали з дому ОСОБА_14 , всі його речі, а також документи залишилися вдома.
Крім того, враховуючи те, що обвинувачені без будь-яких розмов почали наносити численні удари ОСОБА_14 заздалегідь пристосованими для вчинення злочину предметами у життєво важливі частини тіла, в тому числі й голову, потім, силоміць затягнувши до автомобіля, відвезли в лісопосадку та продовжували наносити тілесні ушкодження, вважає, що висловлювання «відправили на Миколаїв» обвинуваченими ототожнювалося з убивством.
Крім того, суд першої інстанції не усунув протиріччя в показаннях обвинуваченого ОСОБА_10 наданих під час досудового розслідування та судового розгляду, суд вибірково та однобоко сприйняв його свідчення надані в ході судового розгляду, на яких обґрунтував свій вирок. Просить дослідити матеріали кримінального провадження.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, захисника ОСОБА_7 , який також заперечував проти задоволенні апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, з таких підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, згідно ч. 1 ст. 412 КПК України є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Із змісту ст. 415 КПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу.
Окрім того, п.1 ч.1 ст.415 КПК України у разі істотних порушень вимог кримінально - процесуального закону, передбачених п.7 ч.2 ст. 412 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.5 ст.27 КПК України під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку передбаченому цим кодексом.
Згідно із вимогами п.4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов'язковим.
Не застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов'язковими, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.
Згідно із вимогами ст.108 КПК України під час судового засідання ведеться журнал судового засідання, у якому зазначаються відомості, передбачені даною нормою закону.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування у ньому матеріального закону та дотримання при проваджені справи кримінально-процесуального закону. Вимога законності вироку означає, що вирок за своєю формою відповідає закону, та за своїм змістом ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, попереднє розслідування і судовий розгляд якої проведені у точній відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону. При постановленні вироку суд повинен дати оцінку всім доказам по справі з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
За умовами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватоюзазначаються:
-формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення;
-докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів;
-мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
Також у мотивувальній частині суд повинен описати результати оцінки доказів навести докази для підтвердження встановлених судом обставини, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін. Таким чином кожний доречний важливий і вирішальний аргумент учасників судового засідання має бути проаналізований і одержана відповідь. Висновки у судовому рішенні повинні прямо впливати з аргументації, а також бути чіткими, тобто не допускати неоднозначного трактування. При цьому недостатньо лише цитувати законодавчі положення, а потім приймати рішення. Суддя повинен послідовно поєднувати закон із фактами у справі і наводити чіткі аргументи, яким чином було вирішено справу у конкретному випадку. Якщо цього не робити, це буде очевидне порушення права на справедливий суд, яке гарантує стаття 6 Європейської конвенції з прав людини.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що згідно обвинувального акту, органом досудового розслідування ОСОБА_10 , ОСОБА_12 і ОСОБА_8 , інкримінувалось вчинення злочину передбаченого ч.12 ч.2 ст.115 КК України, а саме вчинення вбивства, тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
З оскаржуваного вироку районного суду убачається, що суд першої інстанції, дослідивши докази у даному кримінальному провадженні, фактично розглянув кримінальне обвинувачення за ч.2 ст. 121 КК України, кваліфікувавши дії обвинувачених, як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб. Проте, суд не виклав обвинувачення, яке ставилося в провину органу досудового розслідування та не прийняв взагалі рішення про перекваліфікацію дій обвинувачених.
Крім того необхідно також зазначити про те, що відповідно до вимог ст.ст. 323, 334, 335 КПК України та роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у п.п. 15, 16 постанови від 29.06.1990 року №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотиви останнього.
Однак, під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегіє суддів встановлено, що в частині обвинувачення осіб матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження і ОСОБА_8 за ч.12 ч.2 ст.115 КК України районним взагалі не прийнятого будь-кого рішення, тобто фактично не було розглянуто обвинувачення, що було пред'явлено стороною обвинувачення.
Отже, під час розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції було допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення законного та обґрунтованого вироку.
Встановлена колегією суддів неповнота судового розгляду даного кримінального провадження, є системною, що свідчіть про однобічність розгляду судом першої інстанції даного кримінального провадження.
Вказані порушення закону, а отже і подальшу оцінку доказів з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, не можливо усунути під час апеляційного перегляду даного кримінального провадження, навіть шляхом проведення повного дослідження всіх доказів по справі, оскільки у такому разі буде порушено принцип інстанційності судової системи та право учасників кримінального провадження на оскарження процесуальних рішень ( ст.24 КПК України).
Виходячи із передбачених ст. ст. 7, 9 ч.6 КПК України загальних засад кримінального провадження, положень ст.409, 412, 415 КПК України, з метою забезпечення обвинуваченому реалізації його права на захист, права сторін провадження на справедливий судовий розгляд та на оскарження процесуальних рішень, дотримання принципу змагальності сторін та свободи подання ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, колегія суддів дійшла до висновку про те, що ухвалений Придніпровського районного суду м. Черкаси вирок стосовно осіб, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, та ОСОБА_8 , підлягає безумовному скасуванню, у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчиненого злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення ( див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі « Камасінскі проти Австарії», 3 9783\82, п.79).
Крім того, у кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 52; рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», п. 58; рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», п. 34).
Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п. 47).
Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п. З ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
При розгляді кримінальних справ суд має суворо додержуватись закріплений у ч.1 ст. 62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Натомість, у обвинувальному вироку суду слід було у судовому засіданні встановити обставини вчинення кримінального провадження, які визнані судом доведеними та вказати у мотивувальній частині вироку, що саме встановлено судом та визнано судом доведеним, мотиви зміни обвинувачення (перекваліфікацію), підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, що суд не зробив, чим грубо порушив вимоги п.2 ч. 3 ст. 374 КПК України, чим порушив право обвинуваченого на справедливий суд.
Перевіряючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно осіб матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, та ОСОБА_8 , допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
В той же час колегія вважає за необхідне зазначити про те, що районним судом передчасно та необґрунтовано прийнято висновок про наявність діях ОСОБА_8 , і та осіб, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а тому доводи апеляції прокурора в цій частині є обґрунтованими.
Зокрема, при розгляді справи судом не надано оцінку зібраним органом досудового слідства кожному доказу у провадженні, а саме:
-показаннями свідка ОСОБА_15 відповідно до яких Чернуха перший удар наніс булавою по голові, від чого ОСОБА_14 перестав подавати ознаки життя, інші били по тулубу та кінцівках і всього в її присутності було нанесено біля п'яти ударів, після чого вона втекла на вулицю.
-показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_20 та ОСОБА_20 , в яких вони відповідно зазначали про спільне завдання засудженими численних ударів предметами, подібними до булави та биток, ОСОБА_21 по різним частинам тіла, у тому числі по голові, а потім його примусове із кляпом у роті поміщення в автомобіль й вивезення в інше місце.
-висновки судово-медичних експертиз № 212 та № 212/5 (т.1 а.с.11, 95) на трупі ОСОБА_14 виявлено тілесні ушкодження у вигляді вдавленого перелому кісток склепіння черепа зліва, перелому ребер справа та зліва, крововиливи в м'які тканини навколо перелому, перелому лівої виличної кістки з крововиливами в м'які тканини перелому, множинні переломи ребер справа і зліва, крововиливи в м'які тканини навколо переломів 4,5,6 ребер справа між передньою підпахвинною та середньо-ключичною лініями та навколо переломів 8,9,10,11 ребер зліва між задньою під пахвинною та лопатковою лініями, крововиливи в м'які тканини правої завушної ділянки. Тілесні ушкодження у вигляді вдавленого перелому кісток склепіння черепа зліва відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, утворились від дії тупого твердого предмета з обмеженою в межах контакту поверхнею, ознак прижиттєвості цього ушкодження не виявлено.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції послався на відсутність доказів, які підтверджують вчинення та особи матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, та ОСОБА_8 умисного вбивства.
При цьому, поза увагою суду першої інстанції залишився та не дослідженим є факт того, що ОСОБА_10 , ОСОБА_12 і ОСОБА_8 відвезли ОСОБА_14 до ділянки 68-го кілометру автодороги сполученням «Золотоноша - Черкаси - Умань» - захисної лісосмуги, а також те, що труп ОСОБА_14 було виявлено у вказаній лісосмузі, прикопаним, присипаним сміттям та гіллям. Вказане свідчить про те, що коли приховували тіло вже настала смерть потерпілого, що вказує про спрямованість умислу обвинувачених.
Кріми того, потребує оцінки показання ОСОБА_10 , ОСОБА_12 і ОСОБА_8 стосовно того, що вони хотіли відвезли ОСОБА_14 до Черкас, незважаючи на те, що останній був оголений, а його речі та документи залишилися в домі.
При цьому у потерпілого ОСОБА_14 наявні були тілесні ушкодження, про що свідчить наявність його крові, як в приміщенні домоволодіння так і в салоні автомобіля.
Разом з тим, не дослідженим залишається наявність чи відсутність одягу на потерпілому ОСОБА_14 , оскільки як слідує з показань обвинувачених потерпілий був вдягнений лише в спідню білизну. В матеріалах кримінального провадження наявні фотографії потерпілого ОСОБА_14 , якого знайшли в спідній білизні.
А тому, на даний час залишається не дослідженим питання: чому саме після нанесення потерпілому ОСОБА_14 тісних ушкоджень ОСОБА_10 , ОСОБА_12 і ОСОБА_8 не надали потерпілому медичну допомогу, не викликали швидку допомогу та не відвезли його до лікарні та яким саме чином обвинувачені хотіли передати потерпілого до Миколаєва в спідній білизні, без речей, документів та з наявними тілесними ушкодженнями.
При цьому, враховуючи позицію обвинувачених, залишається недослідженими питання: яким саме чином вони збирались перемістити ОСОБА_14 до Черкас через пости патрульної служби, та у разі їх зупинки працівниками поліції, як вони пояснили кров в салоні автомобіля та перебування людини, яка потребує медичної допомоги в спідній білизні, без речей, документів та з наявними тілесними ушкодженнями.
Разом з тим, не дослідженим залишається розбіжність в показання обвинуваченого ОСОБА_10 та ОСОБА_12 з показаннями свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_22 в частині того, що після нанесення тілесних пошкоджень потерпілому ОСОБА_14 в примічені домівки, останній ображав їх нецензурною лайкою та опирався, оскільки свідок ОСОБА_22 пояснив, що чув крик ОСОБА_14 після того, як обвинувачені зайшли до будинку. При цьому в свої поясненнях свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_22 не вказують, що після нанесення тілесних пошкоджень потерпілий ОСОБА_14 щось говорив та опирався.
Також не дослідженим та не проаналізованим залишається розбіжність в показання ОСОБА_10 , ОСОБА_8 і ОСОБА_12 , які перебуваючи в одному приміщенні дають різні пояснення.
Так, обвинувачений ОСОБА_10 повідомив, що після нанесення ОСОБА_14 тілесних пошкоджень, останній ображав їх нецензурною лайкою, а обвинувачений ОСОБА_12 повідомив, що ОСОБА_14 чинив тільки опір.
Тобто, перебуваючи в одній кімнаті обвинувачені дають різні показання.
Також районним судом не встановлено, який саме вигляд мав потерпілий ОСОБА_14 після нанесення обвинуваченими тілесних пошкоджень.
Також не дослідженим залишаться факт того, що ОСОБА_22 бачачи сліди крові не звернувся до правоохоронних органів з цього приводу, а навпаки знищив сліди крові.
При цьому районним судом не проаналізовано свідчення ОСОБА_22 , який допоміг обвинуваченим увійти до будинку та повідомив, їм що ОСОБА_14 відпочивав на ліжку.
Разом з цим, не дослідженим залишається питання чому свідок ОСОБА_20 чуючи крики потерпілого ОСОБА_14 не звернулась до правоохоронних органів з цього приводу.
При цьому не усунута суперечність в частині показання свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_15 з приводу телефонної розмови з потерпілим ОСОБА_14 , оскільки свідок ОСОБА_22 надав показання стосовно того, що телефонував ОСОБА_10 та він безпосереднього спілкувався з ОСОБА_14 , а свідок ОСОБА_15 надала показання зі слів ОСОБА_22 про те, що телефонував ОСОБА_16 і повідомив, що відправив ОСОБА_17 в Миколаїв, звідки той родом.
Не досліджено те, що показання свідка ОСОБА_20 в частині того, що їй телефонував ОСОБА_14 різняться як з показаннями свідка ОСОБА_22 так із показаннями обвинуваченого ОСОБА_10 .
При цьому, не проаналізованими залишається можливість ОСОБА_10 користуючись своїм авторитетом, з метою заспокоювання ОСОБА_15 , щоб вона не зверталась до правоохоронних органів, враховуючи ситуацією ,яка склалась між ОСОБА_14 ОСОБА_20 та ОСОБА_22 підговорити вказаних свідків з метою уникнення їхньої кримінальної відповідальності за вчинений обвинуваченими злочин.
Також не дослідженим залишається можливість ОСОБА_10 під час телефонного дзвінка ОСОБА_22 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, надання вказівки останньому знищити сліди злочину.
Враховуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_10 стосовно того, що ОСОБА_14 просив вибачення у свідків, залишається не дослідженим питання чому після цього не була надана йому медична допомога, не викликали швидку допомогу та не відвезли його до лікарні.
При цьому позиція обвинуваченого ОСОБА_10 стосовно того, що ОСОБА_14 просив вибачення у свідків різниться з позицією обвинувачених ОСОБА_8 і
ОСОБА_12 , відповідно до яких ОСОБА_17 нецензурно виражався.
Також не досліджено версію обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_8 і ОСОБА_12 стосовно того, що потерпілий ОСОБА_14 розмовляв в салоні автомобіля, оскільки з наданих ними ж пояснень він перебував в салоні автомобіля з кляпом у роті.
Також не дослідженим залишається можливість втрати свідомості свідка
ОСОБА_20 від вигляду крові та вигляду тіла ОСОБА_14 після нанесених обвинуваченим тісних ушкоджень.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляцій обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , про те, що згідно показань ОСОБА_10 , що лише в нього була палиця, кою саме він наносив удари ОСОБА_14 по голові, а тому дії ОСОБА_8 слід перекваліфікувати на ст. 122 КК України, а ОСОБА_12 на ст. 146 КК України.
Дослідженими судом першої інстанції доказами беззаперечно встановлено, що ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 виконуючи умови попередньої домовленості спільно проникли в житло потерпілого,під час нанесення ОСОБА_10 деревинним предметом схожим на биту удару в область життєво-важливого органу голови потерпілого ОСОБА_14 чітко усвідомлювала та бажали настання наслідків вчиненого кримінального правопорушення. Не зважаючи, що мала реальну можливість запобігти настанню наслідків у вигляді смерті ОСОБА_14 , після нанесення тілесних ушкодженьне викликали на місце події швидку допомогу, працівників поліції, а навпаки, своїми умисними діями сприяла ОСОБА_10 в прихованні трупу та слідів злочину шляхом спільного транспортування потерпілого на значну відстань від його місця проживання до лісосмуги де з метою уникнення викриття їх сторонніми особами прикопали труп потерпілого та присипали сміттям і гіллям.
При цьому свідок ОСОБА_15 чітко вказала суду першої інстанції що і ОСОБА_8 і ОСОБА_12 в приміщенні потерпілого нанесли численні удари по тулубу та кінцівкам. Отже, як вже зазначалось і ОСОБА_8 і ОСОБА_12 ,виконуючи умови попередньої домовленості з ОСОБА_10 , - бажали настання наслідків вчиненого кримінального правопорушення, не зважаючи на те, що мали реальну можливість запобігти настанню наслідків у вигляді смерті ОСОБА_14 .
Зокрема, суд повинен був дати відповідну оцінку зібраним доказам і прийняти рішення по суті справи відповідно із кримінальним та кримінально - процесуальним законодавством України.
В даному випадку, суд першої інстанції, формально розглянув матеріали кримінального провадження щодо осіб матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, і ОСОБА_8 , не дав належної та обґрунтованої відповіді на доводи сторони обвинувачення, чим порушив право учасників судового провадження на об'єктивний та неупереджений розгляд кримінального провадження.
Отже, під час розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції було допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення законного та обґрунтованого вироку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у зв'язку із скасуванням вироку, у даному кримінальному провадженні необхідно призначити новий розгляду в суді першої інстанції, який ухвалив вирок, але в іншому складі суду зі стадії підготовчого судового засідання для виконання вимог ст. 314 КПК України.
Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції слід усунути зазначені в ухвалі порушення вимог КПК України, які стали підставою для скасування вироку суду, всебічно, повно та неупереджено дослідити доводи сторін захисту і обвинувачення, у тому числі й стосовно допустимості наданих суду доказів, дати їм належну оцінку з урахуванням правових висновків Верховного Суду України, а також роз'яснень постанов Пленумів Верховного Суду України та ухвалити вмотивоване, законне і обґрунтоване рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що у разі доведення вини обвинувачених за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України призначене за даним вироком покарання слід вважати м'яким.
Оскільки, на час розгляду матеріалів кримінального провадження в суді апеляційної інстанції ОСОБА_8 обрана міра запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, слід продовжити обраний йому раніше запобіжний захід на 2 місяці, оскільки підстав для її зміни, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_13 - задовольнити.
Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2017 року стосовно ОСОБА_8 - скасувати та призначити новий судовий розгляд у тому ж суді, в іншому складі суду зі стадії підготовчого судового засідання.
Продовжити дію запобіжногозаходу у вигляді домашнього арешту обрану до обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , терміном на 2 місяці, а саме: до 02 серпня 2020 року, заборонивши йому з 21.00 год. до 07.00 год. наступного дня, залишати місце постійного проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,без дозволу слідчого, прокурора або суду.
Ухвала апеляційного суду Кіровоградської області є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4