Справа № 345/350/20
Провадження № 22-ц/4808/710/20
Головуючий у 1 інстанції Сухарник І. І.
Суддя-доповідач Ясеновенко
03 червня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Ясеновенко Л.В.,
суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,
секретаря Капущак С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», поданою його представником Криловою О.Л., на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене у складі судді Сухарник І.І. 02 квітня 2020 року в м. Калуші,
19.01.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором б/н від 17.03.2015 року, укладеним між сторонами на суму 7 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, розмір яких в подальшому з 01.04.2015 року змінено на 43,2 % на рік, утворилася заборгованість, яка станом на 28.11.2019 року становила 12 730,01 грн., з яких: 5 329,39 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 744,58 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит; 5 573,66 грн. - заборгованість за пенею; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 582,38 грн. - штраф (процентна складова).
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 своїм підписом у заяві підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір між ним та банком про надання банківських послуг, однакне виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, позивач просив стягнути вищевказану заборгованість та судові витрати по справі.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 02 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що 16.07.2018 року з кредитної картки відповідача було знято у сукупності 3 850,00 грн. та встановлено факт вчинення крадіжки кредитної картки, яка мала місце цього дня. Станом на цю дату ОСОБА_1 не мав боргу перед позивачем за кредитним договором та після того як він дізнався про викрадення його кредитної картки він невідкладно звернувся в установу банку за місцем знаходження та із заявою у органи поліції, за результатом розгляду якої внесено відомості про кримінальне правопорушення за ст. 185 КК України, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами.
Оскільки, позивачем не надано суду доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, розголошення секретної інформації третім особам, та, враховуючи наявність кримінального провадження, розслідування якого триває, суд першої інстанції вважав позовні вимоги передчасними, на час розгляду справи належним чином не підтвердженими і дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що відповідач отримав кредит у розмірі 7 000,00 грн. та підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Вказує, що відповідно до п. 14.12. ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Згідно із п. 14.16 цієї статті користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Відповідач не надав доказів, що він звертався із заявою щодо блокування його картки, про що він вказує у своїх запереченнях.
Крім того, згідно Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 року № 705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, та відповідно до Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний не передавати карти, ПІН-коди третім особам та вживати заходів по запобіганню втрати (викрадення) карток ПІН-кода або інформації, нанесеної на карту і магнітну полосу, або їх незаконного використання і банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІН-кода, а зняття коштів із картки відповідача відбулося з використанням оригіналу картки та шляхом коректного введення ПІН-кода.
Також банк не несе відповідальності у випадку, якщо інформація про рахунки клієнта, карту, контрольну інформацію клієнта, відправленому в СМС-повідомленні, ПІН-коді, ідентифікаторі користувача стане відомо іншим особам внаслідок несумлінного виконання клієнтом умов їхнього зберігання і використання та/або прослуховування або перехоплення інформації у каналах зв'язку під час використання цих каналів.
Апелянт зазначає, що сам по собі факт початку досудового розслідування без наявності обвинувального вироку, яким встановлено факт викрадення кредитних коштів, наданих відповідачу, не доводить, що картка в дійсності була викрадена.
При цьому, за змістом ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Сторонив судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце і час розгляду справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.
Встановлено, що 17.03.2015 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит на суму 7 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с. 13).
У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення, згодний з його умовами та на отримання його екземпляру шляхом роздруківки із сайті банку www.privatbank.com.ua, зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг і регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку www.privatbank.com.ua.
На підставі вказаної заяви банк відкрив позичальнику картковий рахунок та встановив ліміт кредитних коштів, доступних для її використання.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованість відповідача за вказаним договором складає 12 730,01 грн. З них: 5 329,39 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 744,58 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 5 573,66 грн. пеня, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 582,38 - штраф (процентна складова). При цьому, зі змісту розрахунку вбачається, що станом на 16 липня 2018 року у нього була відсутня заборгованість за кредитом. Заборгованість у розмірі 12 730,01 грн, яку просить стягнути позивач, розрахована за період з 16 липня 2018 року по 28 листопада 2019 року. (а.с.6).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Звертаючись до суду з указаним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» покликалось на те, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого допустив заборгованість.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що 16 липня 2018 року він виявив, що з місця його тимчасового проживання була викрадена барсетка з документами, в тому числі і кредитна картка, тому він одразу звернувся до найближчого відділення АТ КБ «ПриватБанк» в с. Ходосіївка з проханням заблокувати картку. Працівник банку запевнила його, що для блокування кредитної картки необхідно виготовити нову картку та в процесі виготовлення такої було виявлено зняття з викраденої картки 3 850 грн. 17.07.2018 року він написав заяву до поліції про викрадення документів та кредитної картки та за його заявою була порушено кримінальне провадження. Крім того, він звертався до центрального відділення АТ КБ «ПриватБанк» в м. Києві для з'ясування обставин списання коштів з кредитної картки, однак йому відмовили у зв'язку з незначною сумою боргу. А у відділенні банку за місцем його постійного проживання в м. Калуші Івано-Франківської області йому видали довідку про те, коли і де 16.07.2018 року були зняті кошти з його картки та надали фотографії із трьох банкоматів із зображенням особи, яка знімала кошти.
Також відповідач вказав, що на день викрадення кредитної картки у нього не було заборгованості за кредитом.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пунктів 6 - 9 розділу VI Положення про порядок емісії платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою НБУ №705 від 05 листопада 2014 року, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, встановлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не можна стверджувати, що зняття коштів відбулося з вини клієнта банка.
З'ясовано, що ОСОБА_1 16 липня 2018 року, відразу як тільки довідався про викрадення у нього документів, повідомив банк про викрадення кредитної картки та просив заблокувати її. Також, ОСОБА_1 звертався до поліції.
Листом Києво-Святошинського відділу поліції Головного управління поліції в Київській області від 07.08.2018 року ОСОБА_1 повідомлено, що проведеними заходами пошукового характеру не встановлено місцезнаходження його паспорта та кредитної картки, тому відсутні підстави для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за відсутності ознак кримінального правопорушення.
Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що за його заявою 04 березня 2020 року було відкрито кримінальне провадження №12020110200001275 за частиною першою статті 185 КК України 2001 року. Розпочато досудове розслідування та визнано його потерпілим (а.с.93). Це провадження на даний час не завершено.
Встановивши, що банком не доведено вчинення позичальником дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а ОСОБА_1 , виявивши викрадення документів, в тому числі кредитної картки, невідкладно повідомив позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не повідомив про викрадення картки спростовуються вищенаведеними обставинами.
Не приймаються до уваги і посилання позивача у апеляційній скарзі щодо несумлінного виконання клієнтом умов зберігання і використання електронного платіжного засобу, оскільки такі доводи базуються на припущеннях.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При таких обставинах справи підстав для скасування рішення суду немає.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 02 квітня 2020 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Л.В. Ясеновенко
Судді: Г.П. Мелінишин
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 04 червня 2020 року.