Справа № 346/5022/18
Провадження № 22-ц/4808/267/20
Головуючий у 1 інстанції П'ятковський В. І.
Суддя-доповідач Ясеновенко
27 травня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Ясеновенко Л.В.,
суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О.,
секретаря Мельник О.В.,
з участю ОСОБА_1 та його представника,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави до Нижньовербізької сільської ради об'єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області та ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином, шляхом скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та повернення земельних ділянок, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене у складі судді П'ятковського В.І.22 лютого 2019 року в м. Коломиї,
08.10.2018 року заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся з позовом до Нижньовербізької сільської ради об'єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області та ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином, шляхом скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та повернення земельних ділянок.
В заяві зазначив, що рішенням Нижньовербізької сільської ради від 17.03.2009 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації зі складанням державного акту на право власності на землю, а рішенням цієї ж сільської ради від 22 травня 2009 року затверджено технічну документацію по виготовленню державного акту на право власності та передано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,9791 га для ведення ОСГ.
В подальшому ОСОБА_1 отримав два державні акти: серія ЯД № 887968 від 24 липня 2009 року на земельну ділянку площею 0, 9900 га кадастровий номер 2623284801:01:001:0380 та серія ЯД № 887969 від 24 липня 2009 року на земельну ділянку площею 0, 9891 га кадастровий номер 2623284801:01:001:0381.
Посилаючись на те, що вказані рішення сільської ради були прийняті на підставі недостовірних довідок землевпорядника ОСОБА_2 про фактичне користування ОСОБА_1 спірними земельними ділянками, що встановлено вироком суду, позивач просив поновити позовну давність та:
скасувати рішення Нижньовербізької сільської ради № 926-21/2009 від 22 травня 2009 року про затвердження технічної документації зі складанням державного акту на право власності на землю;
визнати недійсними Державні акти на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 887969 від 24 липня 2009 року на земельну ділянку площею 0,9891 га, серія ЯД № 887968 від 24 липня 2009 року на земельну ділянку площею 0,9900 га, видані ОСОБА_1 ;
зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку кадастровий номер 2623284801:01:001:0381 площею 0,9891 га та земельну ділянку кадастровий номер 2623284801:01:001:0380 площею 0,9900 га з чужого незаконного володіння у землі запасу Нижньовербізької сільської ради ОТГ.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 22 лютого 2019 року позов задоволено.
Поновлено позовну давність. Визнано недійсними та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,9891 га в с. Нижній Вербіж Коломийського району Івано-Франківської області серія НОМЕР_1 № 887969 від 24 липня 2009 року, кадастровий номер 2623284801:01:001:0381; Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га в с. Нижній Вербіж Коломийського району Івано-Франківської області серія НОМЕР_1 № 887968 від 24 липня 2009 року кадастровий номер 2623284801:01:001:0380.
Зобов'язано ОСОБА_1 повернути земельні ділянки: площею 0,9891 га, кадастровий номер 2623284801:01:001:0381; та площею 0,9900 га, кадастровий номер 2623284801:01:001:0380 - з чужого незаконного володіння - Нижньовербізькій сільській раді об'єднаної територіальної громади Коломийського району.
Стягнуто з ОСОБА_1 8 810 грн. судового збору в дохід держави.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вироком суду засуджено інженера-землевпорядника за підробку документації, на підставі якої сільською радою було нарадо дозвіл на виготовлення технічної документації та її затвердження, а в подальшому видані державні акти на право власності на земельні ділянки ОСОБА_1 .
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність рішення суду.
Зазначає, що суд, належним чином не повідомивши його про місце і час судового засідання розглянув справу без його участі. Так, у позовній заяві зазначена його адреса АДРЕСА_1 , в той час коли він з 03 квітня 2013 року проживає та зареєстрований в АДРЕСА_2 .
Копія позовної заяви разом з долученими до неї документами була направлена йому за адресою, вказаною в позовній заяві, тому і не була йому вручена та повернута суду.
Зазначає, що прокурор, звертаючись з позовом в інтересах держави, не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та не навів визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.
Крім того, в заяві зазначено, що позов пред'явлено в інтересах держави, проте не вказано в чиїй особі. А відповідно до ч.5 ст. 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Тобто, фактично прокурором пред'явлений позов в інтересах держави в особі Нижньовербізької сільської ради ОТГ і до відповідача Нижньовербізької сільської ради ОТГ.
Також зазначає, що відповідно до ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Апелянт вважає безпідставним посилання у рішенні суду на вирок суду, оскільки останнім не встановлена незаконність рішення сільської ради, а лише доведено факт підробки землевпорядником ОСОБА_2 довідок про користування земельними ділянками. Однак, вирок не доводить незаконності приватизації ним земельних ділянок. Тому суд, не досліджуючи питання законності рішення сільської ради, безпідставно дійшов висновку про недійсність виданих на його підставі державних актів. Крім того, закон дозволяє отримати земельну ділянку в приватну власність і особі, яка не є користувачем ділянки, і законом не передбачено подання довідки про користування земельною ділянкою для приватизації в порядку ч.ч.6-9 ст. 118 ЗК України.
Тому висновок суду про приватизацію ним земельних ділянок на підставі сфальсифікованих документів не ґрунтується на доказах та є помилковим.
При цьому, посилається на висновок Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладених у постанові від 01 листопада 2017 року, про те, що громадянин України, який у межах наданих законодавством України набув право на земельну ділянку, не може нести негативних наслідків у зв'язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які презюмується, діють у межах правового поля.
Судом не встановлено факту порушення вимог закону при видачі йому державних актів на право власності на земельні ділянки чи факту невідповідності державних актів рішенню Нижньовербізької сільської ради, тому відсутні підстави для визнання державних актів недійсними.
Також зазначає, що вимога про повернення земельних ділянок не є належним способом захисту порушеного права, оскільки він є першим власником земельних ділянок. Крім того, він є добросовісним набувачем, а тому майно не може бути витребувано у нього.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури зазначає, що у спірних правовідносинах Нижньовербізька сільська рада ОТГ є уповноваженим органом на здійснення контролю за дотриманням інтересів держави та територіальних громад в частині законності використання бюджетних коштів та комунального майна на відповідній території. Разом з тим, вказаний орган неналежно здійснює свої повноваження, оскільки ним же і порушено норми чинного законодавства в частині прийняття рішень та видачі незаконних державних актів на право власності на земельні ділянки. Оскільки Нижньовербізькою сільською радою не вжито жодних заходів з метою усунення вищезазначених порушень, зокрема не вжито заходів щодо повернення земельних ділянок, то прокуратурою визначено орган місцевого самоврядування відповідачем.
Також зазначає, що у випадку отримання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність не йдеться про порушення процедури прийняття рішення, а про порушення порядку надання земельної ділянки, оскільки посадовими особами Нижньовербізької сільської ради порушено ряд норм земельного законодавства, зокрема положень статті 118 ЗК України. Так земельна ділянка громадянам, у яких така перебувала у користуванні, надається на підставі документації, що підтверджує розмір та місцезнаходження земельної ділянки, а громадянам, які не користувалися земельною ділянкою, остання надається на підставі проекту землеустрою.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.
Представник Нижньовербізької сільської ради подав до суду заяву, у якій вказав, що позов визнає та просив розгляд справи проводити без його участі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про місце і час розгляду справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Відповідно до п.3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор зазначив у позовній заяві місце проживання відповідача АДРЕСА_1 і суд направив судову повістку та копії позовних матеріалів за такою адресою. Однак, направлені відповідачу документи повернулись на адресу суду. При цьому, судом не дотримано вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України про те, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Так, згідно відмітки у паспорті громадянина України ОСОБА_1 його місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровано в с. Рунгури Коломийського району Івано-Франківської області (а.с.101 зворот) та відповідно до копії довідки Нижньовербізької сільської ради ОТГ від 23.12.2019 року №1389 ОСОБА_1 був зареєстрований в с. Нижній Вербіж з 05.03.2008 року по 26.12.2012 року (а.с. 98).
Отже, суд належним чином не повідомив відповідача про місце і час розгляду справи, розглянув справу без його участі, що є підставою для скасування рішення суду.
Встановлено, що рішенням Нижньовербізької сільської ради Коломийського району від 22 травня 2009 року за № 926-21/2009 затверджено ОСОБА_1 технічну документацію по виготовленню Державного акту на право власності на земельну ділянку загальною площею 1,9791 га в АДРЕСА_3
Цим же рішенням передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,9791 га, в тому числі: ділянка № НОМЕР_2 - 0,9900 га (сінокіс) та ділянка № НОМЕР_3 - 0,9891 га (сінокіс).
Вироком Коломийського міськрайонного суду від 24 червня 2016 року засуджено інженера-землевпорядника Нижньовербізької сільської ради Коломийського району ОСОБА_2 за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України.
В ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений на заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки у власність надав секретарю Нижньовербізької сільської ради неправдиву інформацію щодо користування ОСОБА_1 земельними ділянками, на підставі чого рішеннями сільської ради було надано дозвіл на виготовлення технічної документації, а у подальшому затверджено проект землеустрою та передано земельні ділянки у власність. Приймаючи вказані рішення депутати сільської ради вважали, що ОСОБА_1 користується земельними ділянками вже тривалий час.
Згідно ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Згідно з п. б ч. 1 ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною третьою цієї статті визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 118 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені ч. 5 ст. 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються порядку, встановленому ст. 151 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 151 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особи, зацікавлені у вилученні (викупі), виборі земельних ділянок, зобов'язані погодити з власниками землі і землекористувачами та органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, розміри земельних ділянок, передбачені для вилучення (викупу), умови їх вилучення (викупу), а також розміри земельної ділянки, передбачені для її передачі (надання), умови її передачі (надання) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів та умови проживання населення і охорону довкілля.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 151 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) вибір місця розташування земельних ділянок здійснюють відповідні сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, Верховна Рада АРК, місцеві державні адміністрації, Рада міністрів АРК, Кабінет Міністрів України відповідно до їх повноважень щодо вилучення та передачі (надання) цих ділянок.
Особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельних ділянок до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо вибору місця розташування земельних ділянок за рахунок земель, вилучення (викуп) яких провадиться Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою АРК, подаються відповідно до Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Згідно ч. 5 ст. 151 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до заяви (клопотання) додаються: а) обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки; б) позначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами; в) засвідчена нотаріально письмова згода землекористувача (землевласника) на вилучення (викуп) земельної ділянки (її частини) із зазначенням розмірів передбаченої для вилучення (викупу) земельної ділянки та умов її вилучення (викупу); г) копія установчих документів для юридичних осіб, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.
Відповідно до ч.ч. 7, 10 ст. 151 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями розглядає заяву (клопотання) і в тижневий строк з дня її реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, а також до відповідних територіальних органів виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).
Після отримання висновків органів, зазначених у частині сьомій цієї статті, про можливість відведення земельної ділянки для цілей, зазначених у заяві (клопотанні), та рішення Верховної Ради України (у разі необхідності) відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування, згідно із своїми повноваженнями, у двотижневий строк розглядає матеріали вибору земельної ділянки і приймає рішення про затвердження зазначених матеріалів та надає дозвіл і вимоги на розроблення проекту відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову.
Згідно ч.ч. 8, 9 ст. 118 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 10 ст. 118 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
З метою відновлення становища територіальної громади, яке існувало до порушення, прокурор просив визнати незаконним рішення сільської ради, недійсними Державні акти та повернути земельні ділянки до земель комунальної власності об'єднаної територіальної громади Нижньовербізької сільської ради.
Оскаржуваним рішенням сільської ради Івасюку М ОСОБА_3 М. було безоплатно передано земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,9791 га (приватизовано) на підставі положень п. а) ч. 3 ст. 116 ЗК України, умовою якої було перебування такої земельної ділянки у користуванні громадянина.
При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі такої приватизації рішення органів місцевого самоврядування приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, а ОСОБА_4 виготовлено технічну документацію по встановленню зовнішніх меж землекористування для підготовки і видачі державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства, що вбачається із вироку суду від 24.06.2016 року та така визнана речовим доказом у кримінальному провадженні.
Встановлені вироком суду незаконні дії землевпорядника сільської ради, а саме виготовлення завідомо недостовірних довідок про користування земельними ділянками, які були долучені до технічної документації по встановленню зовнішніх меж землекористування для підготовки і видачі державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства, слугували підставою для прийняття рішення про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки та депутати сільської ради вважали, що останній користується земельними ділянками вже тривалий час.
Приймаючи оскаржуване рішення на підставі технічної документації по встановленню зовнішніх меж землекористування для підготовки і видачі державних актів на право власності на землю, що була виготовленаза результатом зловживання землевпорядником сільської ради своїм службовим становищем та вчинення службового підроблення, Нижньовербізька сільська рада вчинила дії щодо розпорядження комунальним майном з порушенням порядку, передбаченого ЗК України, і спірні земельні ділянки вибули з володіння зазначеної територіальної громади без вираження її волі, оскільки відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення відповідного органу місцевого самоврядування не її користувачу означає, що власник волю на відчуження не виявляв. Зазначене вказує на незаконність рішення Нижньовербізької сільської ради № 926-21/2009 від 22 травня 2009 року про затвердження технічної документації зі складанням державного акту на право власності на землю, а відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю та захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованими є посилання позивача на встановлені вироком суду незаконні дії землевпорядника сільської ради, що передували вирішенню питання про передачу ОСОБА_1 у власність земельних ділянок, зокрема виготовлення завідомо недостовірних довідок про користування земельними ділянками, та відповідно і незаконність рішення сільської ради.
Правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а протиправність дій посадових осіб органу місцевого самоврядування, спрямована на вибуття земельної ділянки з володіння держави, такому інтересу не відповідає.
Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь територіальної громади, якщо таке майно вибуло з комунальної власності у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати оцінюючи правомірність та допустимість втручання держави у право фізичної особи на мирне володіння майном.
Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», з метою забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини. Цей критерій є оціночним і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи.
Апеляційний суд виходить з того, що повернення у комунальну власність земельної ділянки, відчуженої фізичній особі незаконно, на підставі підробленої довідки, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна в інтересах населення територіальної громади.
Витребування (повернення) майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння поза його волею, у даному конкретному випадку, відповідно до ст. 388 ЦК України, є належним способом захисту права власності у разі його порушення.
Посилання апелянта у скарзі на те, що прокурор не обґрунтував підстави представництва в суді не приймаються до уваги, враховуючи наступне.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (ч. 3 ст. 56 ЦПК України).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час звернення до суду).
Оскільки відповідачем у даній справі є Нижньовербізька сільська рада об'єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області як правонаступник з 12 вересня 2016 року Нижньовербізбкої сільської ради, рішення якої є предметом оскарження через недотримання вимог законодавства щодо передання земельної ділянки у власність, є підстави для висновку про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, а отже обґрунтованість підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді.
Право на одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом на підставі вимог п. в) ч. 3 ст. 116 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), на що посилається апелянт, реалізовується шляхом здійснення сільською радою правомочності щодо розпорядження землями комунальної власності, що включає в себе, зокрема, право власника (територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування) на вибір місця розташування земельної ділянки та погодження розміру такої.
Також законом передбачено, що проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування.
Таким чином, безпідставними є доводи апелянта про законність оскаржуваного рішення сільської ради з посиланням на те, що закон дозволяє отримати земельну ділянку в приватну власність і особі, яка не є користувачем ділянки.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 362/44/17 у постанові від 18 жовтня 2018 року.
Встановлено, що по факту зловживання службовим становищем посадовими особами Нижньовербізької сільської ради відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені 26 лютого 2016 року та відповідно до довідки Нижньовербізької сільської ради від 07.04.2016 року № 102/02.2-20/008 ОСОБА_1 не користувався та не користується земельною ділянкою загальною площею 1,9791 га в с. Нижній Вербіж Коломийського району, тобто про порушення інтересів держави прокурору стало відомо не раніше за орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки сільська рада володіла інформацією про такі обставини.
При цьому, відповідач Нижньовербізька сільська рада об'єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області з 12.09.2016 року є правонаступником Нижньовербізької сільської ради.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Оскільки, саме вироком Коломийського міськрайонного суду від 24.06.2016 року встановлено зловживання землевпорядником Нижньовербізької сільської ради своїм службовим становищем та вчинення службового підроблення, що призвело до прийняття незаконного рішення сесією ради, колегія суддів вважає поважними причини пропущення позовної давності.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 зазначеної статті якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 9 цієї статті ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Вироком Коломийського міськрайонного суду від 24.06.2016 року підтверджена вина в умисному використанні, як службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби, в інтересах третіх осіб, що спричинило тяжкі наслідки, підсудного інженера-землевпорядника Нижньовербізької сільської ради Ткачука В.Ю., який дав показання, що працюючи землевпорядником у Нижньовербізькій сільській раді та користуючись довір'ям інших посадових осіб сільської ради, піддався проханням родини ОСОБА_5 і зловживаючи своїм службовим становищем, допоміг їм приватизувати вказані земельні ділянки із зазначеними порушеннями.
Враховуючи наведене, а також, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» то витрати по оплаті судового збору в сумі 3 524,00грн. підлягають до стягнення з ОСОБА_1 на користь держави.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Поновити заступнику керівника Коломийської місцевої прокуратури позовну давність.
Позов заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави до Нижньовербізької сільської ради об'єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області та ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином, шляхом скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та повернення земельних ділянок задовольнити.
Визнати незаконнимрішення Нижньовербізької сільської ради № 926-21/2009 від 22 травня 2009 року про затвердження технічної документації зі складанням державного акту на право власності на землю.
Визнати недійсними Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 887969 від 24 липня 2009 року на земельну ділянку площею 0,9891 га кадастровий номер 2623284801:01:001:0381 та Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 887968 від 24 липня 2009 року на земельну ділянку площею 0,9900 га кадастровий номер 2623284801:01:001:0380, видані на ім'я ОСОБА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельні ділянки: площею 0,9891 га, кадастровий номер 2623284801:01:001:0381 та площею 0,9900 га, кадастровий номер 2623284801:01:001:0380 - з чужого незаконного володіння до земель комунальної власності об'єднаної територіальної громади Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) - 3 524 грн. судового збору в дохід держави.
Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Л.В. Ясеновенко
Судді: Г.П. Мелінишин
О.О. Томин
Повний текст постанови складено 04 червня 2020 року.