Житомирський апеляційний суд
Справа №275/733/19 Головуючий у 1-й інст. Лівочка Л. І.
Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.
03 червня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі
цивільну справу №275/733/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 24 січня 2020 року, яке ухвалене під головуванням судді Лівочки Л.І. у смт Брусилові,
У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (надалі - банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість у сумі 31 077,30 грн. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 12 лютого 2014 року №б/н ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 9 305,27 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з порушенням боржником своїх зобов'язань станом на 19 червня 2019 року утворилася вищевказана заборгованість, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 7 664,96 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 6 774,83 грн., пені та комісії в сумі 15 662,45 грн., а також штрафу в сумі 975,06 грн.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 24 січня 2020 року з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за тілом кредиту в сумі 7 664,96 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 1 921 грн. судового збору.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу в частині незадоволених вимог. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове, яким вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, пені і комісії та штрафу задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що заборгованість відповідача в даній справі виникла не з умов договору приєднання, який укладається шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та тарифів, а з Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт. Всі істотні умови договору погоджені сторонами у Генеральній угоді. Так, у пункті 2.1 Генеральної угоди визначено процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості, пунктом 2.2 при порушенні позичальником строків погашення заборгованості визначено штраф у розмірі 975,06 грн., а в пункті 2.8 передбачено сплату пені. Підписавши Генеральну угоду, відповідач підтвердив, що ознайомився і згоден з Умовами та правилами, а також отримав повну інформацію про умови кредитування. Відсутність підпису боржника на відповідних умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд безпідставно відмовив у стягненні процентів за кредитом. Із матеріалів справи не вбачається відсутність заборгованості позичальника, а тому відмовляючи у стягненні пені і комісії та штрафу, суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу банку - без задоволення. Вважає, що банк не надав суду належних доказів, які підтверджували б укладення кредитного договору та надання йому кредитних коштів.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Виходячи із принципу диспозитивності апеляційний суд не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволених банку вимог, тобто в частині стягнення тіла кредиту в сумі 7 664,96 грн.
Відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитом, пені і комісії та штрафу, суд першої інстанції виходив із того, що у анкеті-заяві позичальника, яка додана банком до позову, відсутні відомості про розмір процентів, пені, комісії та штрафу. Умови та правила не містять підпису позичальника, а тому їх не можна вважати складовою частиною договору.
Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції, оскільки вони не у повній мірі відповідають обставинам справи.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 10 листопада 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.6).
Між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_1 12 лютого 2014 року укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських продукту кредитних карт (а.с.7 та зворот).
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку із чим станом на 19 червня 2019 року утворилася заборгованість у сумі 31 077,30 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту -7 664,96 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом - 6 774,83 грн., пеня та комісія - 15 662,45 грн., а також штраф - 975,06 грн.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).
Із матеріалів справи вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , досягнувши згоди щодо реструктуризації заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2010 року, уклали 12 лютого 2014 року Генеральну угоду, в якій погодили, що залишок заборгованості становить 9 305,27 грн. та є кредитом, який надається банком позичальнику зі сплатою 1,5% на місяць на суму заборгованості з кінцевим строком погашення до 29 лютого 2016 року.
Оскільки ОСОБА_1 припинив виконувати зобов'язання за укладеною з банком Генеральною угодою від 12 лютого 2014 року і має непогашену заборгованість за кредитом, то суд першої інстанції правильно стягнув з боржника заборгованість за тілом кредиту в сумі 7 664,96 грн., але безпідставно відмовив у стягненні процентів за користування кредитом у сумі 6 774,83 грн. Умови щодо процентів є істотними та такі узгоджені сторонами у Генеральній угоді, а тому колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку про необхідність стягнення суми процентів на користь банку.
Разом із тим, що стосується пені і комісії у сумі 15 662,45 грн. та штрафу в сумі 975,06 грн., то визначальним є те, що анкета-заява від 10 листопада 2010 року не передбачала нарахування пені і комісії та штрафу за неналежне виконання умов кредитного договору, а умови Генеральної угоди від 12 лютого 2014 року не визначають розмірів цих показників, натомість містять відсилочну норму на Умови та правила надання банківських послуг.
Так, у пункті 2.2 Генеральної угоди зазначено, що при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, вказаних у Генеральній угоді, Умовах і правилах, більше, ніж на 31 день за зобов'язаннями, строк яких настав, сторони погодили, що строком повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 975,06 грн.
Обґрунтовуючи право вимоги в частині пені і комісії, банк посилається на пункт 2.8 Генеральної угоди, у якому зазначено, що при порушенні позичальником зобов'язань з погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах та правилах за кожен день прострочення.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила, приєднані до матеріалів справи, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені і комісії та штрафу.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.
Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору.
За таких обставин, рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами за користування кредитом підлягає до скасування з ухваленням у цій частині нового судового рішення, яким вимоги банку в цій частині задовольняються. Судове рішення в частині відмови у стягненні пені і комісії та штрафу залишається без змін, як таке, що ухвалене в цій частині з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладення на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Посилання у відзиві на апеляційну скаргу на ту обставину, що банк не довів видачу кредиту, є помилковими, оскільки підписанням Генеральної угоди від 12 лютого 2014 року ОСОБА_1 підтвердив видачу йому кредиту, надав згоду на зменшення заборгованості та переведення простроченої заборгованості у поточну.
У силу положень ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених та відмовлених позовних вимог.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст.ст.367-368,374,376,381-382,384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.
Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 24 січня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами за користування кредитом, стягнення судового збору та зазначення загальної суми до стягнення скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570; м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 6 774 грн. 83 коп.
Рішення в частині відмови у стягненні пені і комісії та штрафу залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570; м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) 1 766 грн. 64 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню у касаційному порядку.
Головуюча Судді: