Провадження № 22-ц/803/2152/20 Справа № 200/10957/17 Суддя у 1-й інстанції - Литвиненко І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
04 червня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.
за участю секретаря Черкас Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 30 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпро про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог, які уточнювалися в ході судового розгляду справи, ОСОБА_1 посилався на те, що він, при зверненні 28 серпня 2016 року до відповідача за призначенням йому пенсії за віком, отримав список тих документів, які необхідно надати для її призначення у разі втрати трудової книжки. 31 жовтня 2016 року документи у нього не прийняли, пославшись на те, що не можливо встановити його трудовий стаж на підставі рішень ЄСПЛ. 09 березня 2017 року пенсійний фонд все ж таки призначив йому пенсію у розмірі 949 грн. на місяць. Вважає, що діями відповідача його позбавлено конституційного права на отримання пенсії за період часу з 19 серпня 2016 року по 09 березня 2017 року, чим спричинено матеріальну шкоду у розмірі недоотриманої пенсії, у сумі 9882 грн. 20 коп. та моральну шкоду у сумі 75500 грн. На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути із відповідача на його користь заподіяну матеріальну шкоду, завдану недоотриманням ним пенсії за період часу з 19 серпня 2016 року по 28 лютого 2019 року у сумі 9882 грн. 20 коп., та відшкодувати моральну шкоду у сумі 75500 грн.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2018 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 про заміну відповідача у справі - з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпро на Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (т.1, а.с.80, 81)
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 30 травня 2019 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Стягнуто із Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 9882 грн. 20 коп. на відшкодування недоотриманої ним пенсії за період часу з 19 серпня 2016 року і по 28 лютого 2019 року. Стягнуто із Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 25000 грн. на відшкодування завданої йому моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог у іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області просить рішення суду від 30 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача за призначенням йому пенсії за віком, надавши, серед інших документів, рішення ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року у справі “Заїченко проти України №2” для підтвердження свого трудового стажу, оскільки вказаним рішенням було встановлено те, що тримання позивача у психіатричній лікарні протягом часу у 25 днів, є порушенням п. «е» ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішення ЄСПЛ, відповідно до Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, є обов'язковим для виконання Україною.
Відповідачем, у порушення вимог ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, згідно з яким громадянам, що необґрунтовано перебували на примусовому лікуванні, час перебування на такому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі, та Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, період часу необґрунтованого перебування ОСОБА_1 у психіатричній лікарні не було зараховано до його загального трудового стажу у потрійному розмірі, у зв'язку з чим йому не вистачило 19 днів для призначення пенсії за віком.
Судом встановлено, пенсія позивачеві була призначена відповідачем з 09 березня 2017 року.
Позивач зазначав, що діями відповідача його було позбавлено права на отримання пенсії за період часу з 19 серпня 2016 року по 09 березня 2017 року, чим спричинено матеріальну шкоду у розмірі недоотриманої пенсії, у сумі 9882 грн. 20 коп. та моральну шкоду у сумі 75500 грн., яку він просив стягнути з відповідача (т.1 а.с.1, т.2 а.с.56)
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що позивач, маючи право на отримання пенсії за віком, незаконно не отримував пенсію, що є порушенням його конституційного права з боку відповідача та спричинено моральну шкоду, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, що відповідно до ст.376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення” особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку у 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно з вимогами п. а ч. 1 ст. 83 Закону України “Про пенсійне забезпечення” пенсії призначаються зо дня звернення за пенсією, крім тих випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: пенсії за віком та по інвалідності призначаються зо дня досягнення пенсійного віку або відповідно з часу встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців зо дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
Відповідно до вимог ст. 58 вказаного Закону України громадянам, яких необґрунтовано притягнуто до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також час перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану майнову шкоду в деліктних (позадоговірних) відносинах передбачені частиною 1 статті 1166 ЦК України. Аналогічна відповідальність наступає і за завдану моральну шкоду, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 1167 ЦК України.
Згідно із зазначеними нормами обов'язковими умовами такої відповідальності є наявність шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою та вина заподіювача шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
В п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 року №6 роз'яснено, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, з наступними змінами, від 31 березня 1995 року №4, роз'яснено, що до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь заподіяну матеріальну шкоду, завдану недоотриманням ним пенсії за період часу з 19 серпня 2016 року і по 28 лютого 2019 року у сумі 9882 грн. 20 коп., та відшкодувати моральну шкоду у сумі 75500 грн. (т.1 а.с.1, т.2 а.с.56).
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України).
Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Встановлено, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2018 року у справі №201/4555/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Зобов'язано Головне Управління Пенсійного Фонду України Дніпропетровської області невідкладно зарахувати строк з 23 по 24 липня та з 14 вересня по 8 жовтня 2009 року (загалом двадцять п'ять днів), протягом яких ОСОБА_1 всупереч його волі тримався у психіатричній лікарні з метою проведення психіатричної експертизи для встановлення його осудності у справі про адміністративне правопорушення, до стажу його роботи для призначення трудової пенсії в потрійному розмірі відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", тобто у розмірі 75 (сімдесяти п'яти) днів, без вимагання від нього будь-яких додаткових документів з цього приводу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2018 року залишено без змін.
На виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2018 року у справі №201/4555/18, Головним Управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області було виконано, 12 листопада 2018 року винесено протокол про призначення ОСОБА_1 пенсії.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року у справі №201/11373/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року залишено без змін.
У вказаній справі апеляційним судом встановлено, що відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивача за період часу з 20 червня 2016 року по 31 січня 2018 року, змінено її розмір, нарахована та виплачена доплата в сумі 6354 грн. 80 коп. Зазначена сума зарахована на рахунок позивача - 16 лютого 2018 року, профінансована - 20 лютого 2018 року (т.2 а.с.53).
Згідно довідки, наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 за період часу з лютого 2018 року по лютий 2019 року включно нараховувалася та виплачувалася пенсія щомісячно (т.1 а.с.166, 168).
Таким чином, позивачем не доведено спричинення йому відповідачем матеріальної шкоди, завданої неотриманням ним пенсії.
Стосовно відшкодування моральної шкоди, слід зазначити, позивачем не було надано суду належних доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому відповідачем моральних страждань, втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні.
Суд першої інстанції на вищезазначене належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області підлягає задоволенню, заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 30 травня 2019 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області - задовольнити.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 30 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Судді