Провадження № 22-ц/803/746/20 Справа № 214/4754/19 Суддя у 1-й інстанції - Прасолов В. М. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
03 червня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Літвінової А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Довіра та Гарантія” на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства “Золоті ворота”, товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Довіра та гарантія” про визнання договору недійсним, -
26 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ “Золоті ворота”, ТОВ “ФК “Довіра та гарантія” про визнання договору недійсним. Просив визнати недійсним договір №178 від 26.01.2018 року укладений між ПАТ “Золоті ворота” та ТОВ “Фінансова компанія “Довіра та гарантія” (а.с.1-5).
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2019 року відкрито провадження у вищевказаній справі (а.с.24-25).
Не погодившись з ухвалою суду, ТОВ “ФК “Довіра та гарантія” звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просило скасувати ухвалу суду (а.с.38).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір №178 від 26 січня 2018 року укладений між ПАТ Банк “Золоті Ворота” та ТОВ ФК “Довіра та Гарантія” щодо відступлення прав вимоги за договором про надання споживчого кредиту №49К/06 від 07.12.06 укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ Банк “Золоті Ворота” та іпотечним договором №49/2-З/06 від 07.12.06, згідно даного договору п. 1.1 була передана в іпотеку квартира АДРЕСА_1 , за яким позивач є поручителем.
Відкриваючи провадження, суд першої інстанції виходив із того, що справа підсудна Саксаганському районному суду м. Кривого Рогу відповідно до ст. 30 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
За загальним правилом, встановленим ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Частинами 15, 16 ст. 28 ЦПК України передбачено, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, до яких відносяться: позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (п. 42 постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»).
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності (п. 41 постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»).
Разом з тим, правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо) (п. 4 постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).
Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Отже, спори, що пов'язані з визнанням недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, пред'являються до суду за місцезнаходженням майна.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що спір пов'язаний з правом позивача на нерухоме майно, позов у цій справі про визнання недійсними договорів має пред'являтися за місцезнаходженням об'єкта нерухомого майна за правилами виключної підсудності.
Доводи апелянта про те, що предметом даного спору є законність договорів відступлення прав вимоги, які є похідними від основних вимог, у зв'язку з чим суд повинен був керуватися положеннями ст.27 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє, оскільки спір пов'язаний з правом позивача на нерухоме майно.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваної ухвали не впливають, а тому підстав для її задоволення не вбачається.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Довіра та Гарантія” залишити без задоволення.
Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: