Провадження № 22-ц/803/5431/20 Справа № 174/475/18 Суддя у 1-й інстанції - Данилюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
02 червня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2018 року
по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (наразі - Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”, яке згідно затвердженої 11.06.2018 року нової редакції Статуту, змінило найменування банку на Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі - АТ КБ “ПриватБанк”, банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 09.07.2011 року банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 20 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, відповідач порушив умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 29.05.2018 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 77 953,96 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 23 986,68 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 19 742,67 грн.; заборгованості за пенею - 30 036,33 грн.; а також штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3 688,28 грн. - штраф (процентна складова).
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № б/н від 09.07.2011 року в розмірі 77 953,96 грн. та судовий збір в розмірі 1 762,00 грн.
Заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03.09.2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.07.2011 року в розмірі 73 765,68 грн., що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 23 986,68 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 19 742,67 грн.; заборгованості за пенею - 30 036,33 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав недоведеності.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту, оскільки Анкета-заява не містить таких відомостей.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Рішення суду першої інстанції не відповідає указаним вимогам закону.
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 73 765,68 грн., суд першої інстанції виходив з того, що отримання у кредит грошових коштів відповідачем підтверджено належними доказами по справі, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов'язання повернуті такі кошти частинами, у розмірах та у строки, зазначеними у кредитному договорі, та сплачувати відсотки за користування кредитом.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено на підставі зібраних у справі доказів, що на підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк” було надано суду першої інстанції «анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку», в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання, освіту, щодо працевлаштування, сімейний стан, номери засобів зв'язку тощо, з якої слідує, що відповідач погодився з тим, що вказана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг (а.с.10-11).
Разом з цим, в наданій анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відсутня будь-яка інформація стосовно виду банківських послуг, які були надані відповідачу. Тобто суд позбавлений можливості встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами.
Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідачем було отримано кредит в розмірі 20 000,00 грн., тоді, як в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг “Приватбанку”, відсутній розмір встановленого кредитного ліміту, доказів того, що відповідачем було отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 20 000,00 грн. на час укладення договору, позивачем не надано, тому нарахування відповідачу заборгованості за кредитним договором, виходячи з суми кредиту 20 000,00 грн. є необґрунтованим. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження встановлення даного кредитного ліміту, окрім викладених пояснень Банку в позові.
Також, позивачем не надано будь-яких доказів того, що відповідач користувався кредитним лімітом у вказаному вище розмірі.
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22.03.2017 року (справа № 6-2320цс16).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг (а.с.12-26) не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами, а тому суд не може прийняти їх належний та допустимий доказ, а також позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами.
Крім того, анкета-заява не містить будь-якої інформації щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами.
Наданий банком витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки “Універсальна, 55 днів пільгового періоду”, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо конкретного виду отриманої позичальником кредитної картки в тому числі кредитної картки “Універсальна, 55 днів пільгового періоду”, тому суд позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами.
Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем (а.с.5--), процентна ставка за якою розраховувались відсотки за користування кредитом складала з 07.03.2013 року 30,00%, в подальшому вказана процентна ставка неодноразово збільшувалась, а саме: з 01.09.2014 року до 32,40%, а з 01.04.2015 року до 42,00%, однак, в анкеті-заяві не зазначено базову процентну ставку.
Процентна ставка є фіксованою та не може змінюватись у сторону її збільшення протягом дії кредитного договору в односторонньому порядку банком шляхом внесення змін до договору, оскільки, без дотримання вищенаведених вимог ст. 1056-1 ЦК України, така умова договору є нікчемною.
Таким чином, колегія суддів не може прийняти як належний та допустимий доказ розрахунок заборгованості, оскільки в анкеті-заяві відсутня процентна ставка визначена при укладені договору, а згідно розрахунку заборгованості вона змінювалась в сторону збільшення.
Крім того, колегія суддів хоче зазначити, що розрахунок заборгованості наданий позивачем (а.с.5-9) взагалі не підписаний, тому не є належним, допустимим та достатнім доказом в розумінні чинного процесуального законодавства.
Також, з розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано заборгованість за пенею, тоді як в анкеті-заяві відсутня інформація щодо нарахування неустойки.
Також, колегія суддів не може прийняти до уваги надану банком виписку з рахунку ОСОБА_1 , оскільки в даній виписці відсутня особиста інформація позичальника, для встановлення особи позичальника, окрім ім'я та прізвища та не зазначено, що дана виписка надана відносно укладеного кредитного договору від 09.07.2011 року, а наведені в ній номери кредитних карток в анкеті-заяві не зазначено.
Враховуючи дані обставини суд позбавлений можливості визначити розмір процентної ставки користування кредитними коштами відповідно до наявних в матеріалах справи доказах.
Будь-яких інших доказів на підтвердження кредитних зобов'язань відповідача перед банком суду надано не було.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ “ПриватБанк” не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_1 , за кредитним договором б/н від 09.07.2011 року, кредитних коштів в розмірі 20 000,00 грн., який зазначений у позові. Докази, що відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані.
Враховуючи те, що за матеріалами справи неможливо встановити розмір кредитного ліміту встановленого на картку суд позбавлений можливості визначити розмір заборгованості за договором, оскільки його розрахунок виходить безпосередньо з розміру наданого банком кредиту. Таким чином, представлений банком розрахунок заборгованості, колегія суддів не може прийняти до уваги.
З огляду на викладене, колегія судів приходить до висновку, що надані банком докази не підтверджують надання відповідачу кредиту, оскільки суперечать один одному.
Тому, відмовляючи у задоволені позовних вимог колегія суддів виходить з недоведеності заявлених банком вимог, у зв'язку з чим колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо частково задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами, пені.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції крім порушень норм матеріального права, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, встановив обставини, які є недоведеними, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а в іншій частині без змін.
Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На підставі статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, сплачених останнім за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 643,00 грн.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2018 року - скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (наразі - Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити у повному обсязі.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (наразі - Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 643,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 02 червня 2020 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
І.А. Єлізаренко