Провадження № 22-ц/803/5596/20 Справа № 215/3617/19 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
04 червня 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.,
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 березня 2020 року, ухваленого суддею Демиденком Ю.Ю. у м.Кривому Розі, повний текст рішення суду складено 25 березня 2020 року,
У червні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі -АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно анкети-заяви №б/н від 30 березня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 5700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих відсотків, у зв'язку з чим, виникла заборгованість станом на 10 червня 2019 року становить 126809,54 грн., яка складається з наступних сум: 5697грн.46коп. - тіло кредиту; 121112,08 грн. - по процентам за користування кредитом з 30.03.2011 по 31.12.2017, які позивач просить суд стягнути на свою користь та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 березня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТКБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 10 червня 2019 року в сумі 5697,46 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1921 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В мотивування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом не взято до уваги,що відповідачем підписана довідка про умови кредитування, в якій сторонами узгоджена відсоткова ставка за користування коштами, розмір пені та штрафів, копію якої надано до апеляційної скарги як скрін з екрану монітора. Посилається, що оскільки відповідач до суду не з'явився в наданні додаткових доказів не було потреби, посилаючись на обов'язок суду просив суд встановити об'єктивні обставини взяти до уваги надану довідку.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що заява позичальника не містить умов щодо відсоткової ставки за користування кредитними коштами та розміру неустойки за порушення виконання умов кредитного договору, а надані позивачем витяг з умов та правила не містять підтвердження того, що саме з цією редакцією наданих умов та правил позичальник був ознайомлений та погодився із ними.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржується позивачем лише в частині відмови АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам.
В частині задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Судом встановлено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанк» (а.с.7).
Згідно умов кредитування та виписки по банківському рахунку позичальника ОСОБА_1 отримав в кредит кошти з наданням кредитної картки.
За наданим позивачем АТ КБ «ПриватБанк» розрахунком заборгованості, станом на 10 червня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість за укладеним кредитом 126809,54 грн., яка складається з наступних сум: 5697грн.46коп. - тіло кредиту; 121112,08 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 30.03.2011 по 31.12.2017(а.с.5-6).
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань.
Зі змісту статей 626, 638 ЦК України слідує, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 1049, 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що Позичальник зобов'язаний повернути Кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до частини другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч. 1 ст. 64 ЦПК України - письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Як видно з матеріалів справи банк, в підтвердження своїх позовних вимог, надав суду анкету-заяву, підписану відповідачем, Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.8), витяг Умов та Правил надання банківських послуг та розрахунок заборгованості.
Згідно з вимогами ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.8), витяг з Умов надання банківських послуг, які надані позивачем не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови та тарифи не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.
Колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги представника позивача, стосовно стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, оскільки їх розмір при укладанні кредитного договору сторонами не узгоджений.
Як видно з тексту анкети-заяви від 30 березня 2011 року, яка підписана позичальником, в ній відсутні відомості щодо погодженого розміру відсоткової ставки за користування кредитними коштами (а.с.7), тому застосувати до кредитних правовідносин відсоткову ставку по договору, колегія суддів вважає неприпустимим, а доводи апеляційної скарги в цій частині неприйнятними.
Наданий позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», що міститься в матеріалах справи, не містить підпису позичальника, що спростовує твердження представника позивача про узгоджений між сторонами розмір відсотків (а.с.8).
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
Колегія суддів вважає неприйнятними докази надані представником позивача АТ КБ «ПриватБанк» до апеляційної скарги, а саме копію довідки про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна» у вигляді скріна з екрану монітора до суду апеляційної інстанції, оскільки їх подано із порушенням вимог процесуального законодавства, тому що не зазначено та не надано доказів неможливості подання даного виду доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів не приймає до уваги подані додаткові докази АТ КБ «ПриватБанк» у вигляді скріну з екрану монітора на якому міститься довідка про умови кредитування, через порушення вимог процесуального законодавства та не досліджує їх.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Отже твердження представника позивача в апеляційній скарзі про обов'язок суду встановити істину в справі не знівелює обов'язку позивача довести заявлені позовні вимоги. Проте, під час розгляду справи в суді першої інстанції представником позивача в підтвердження заявлених позовних вимог надано Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який не місить підпису позичальника, саме він був досліджений місцевим судом при вирішенні заявленого спору (а.с.8).
Надання іншого витягуз тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», без зазначення поважних причин неможливості його надання в суд першої інстанції унеможливлює його дослідження судом апеляційної інстанції.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 04 червня 2020 року.
Головуючий:
Судді: