Справа № 758/1916/19
Категорія 17
12 березня 2020 року м .Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Добривечір А.О., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», про визнання недійсним кредитного договору, -
У лютому 2019 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (надалі за текстом - відповідач), про визнання недійсним кредитного договору.?
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив,?що?16 травня 2013 року ним було підписано пропозицію укласти договір про банківського обслуговування з відповідачем, зокрема щодо відкриття поточного рахунку, оформлення платіжної картки, встановлення ліміту кредитної лінії на рахунку.
Оскільки під час укладання кредитного договору відповідачем було порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про третейські суди», Закону України «Про інформацію», Закону України «Про захист персональних даних», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Зокрема, позивач зазначив, що його не було всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» належним чином ознайомлено з умовами кредитного договору, який він підписав не читаючи, через дрібний шрифт.
Позивач також зазначив, що положення договору в частині можливості розгляду третейським судом спорів між позивачем і відповідачем суперечить Закону України «Про третейські суди», положення договору щодо надання згоди на обробку персональних даних суперечать Закону України «Про захист персональних даних», а плата за обслуговування карткового рахунку порушує вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» в частині заборони банкам встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14.02.2019 р. відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання, встановлено строк для подання відзиву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог, вважаючи їх незаконними та необгрунтованими, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а саме, в частині порушення банком положень українського законодавства, на які посилається позивач. Натомість, позивач своїм підписом підтвердив факт ознайомлення з умовами кредитування, правилами банківського обслуговування та тарифами на банківські послуги, а відтак, позивач діяв вільно, виходячи з власних інтересів, на власний розсуд уклав договір щодо надання кредиту.
Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його участі, відзив підтримав в повному обсязі, у задоволенні позову просив відмовити.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 16.05.2013 року позивач підписав заяву № 001-29501-160513 про встановлення ліміту кредитної лінії в розмірі 44 300 гривень, строком на 364 календарні дні, у тарифному пакеті «Кредитна картка № 1 Еволюція XL (World)». Підписанням вказаної заяви позивачем було надано оферту (пропозицію) відповідачу укласти договір, в рамках якого відкрити поточний рахунок з використанням платіжної картки (п. 1.1 заяви), оформити платіжну картку (п. 1.2 заяви), встановити ліміт кредитної лінії (п. 1.3 заяви) (а.с. 9-10).
Підписанням пункту 2.5 заяви позивач підвердив, що він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування рахунку (у формі встановлення ліміту кредитної лінії) та орієнтовну сукупну вартість кредиту.
Також, 16.05.2013 року позивачем було погоджено шляхом підписання умови надання кредитної картки з інформацією про кредитну лінію, а також тарифи на обслуговування платіжних карток.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у Постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 2.5 заяви позивач підтвердив, що він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за згодою позивача, при цьому останній свідомо уклав договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому користувався банківською послугою, зокрема кредитними коштами. Таким чином, при підписанні заяви, умов надання кредитної картки, тарифів на обслуговування платіжних карток, позивач погодився з усіма умовами даного правочину і взяв на себе зобов'язання щодо його виконання.
Позивач підтверджує, що в день підписання оспорюваного правочину він отримав примірник кредитного договору. Однак, суд критично сприймає доводи, що він його підписав не читаючи через дрібний шрифт, оскільки це не свідчить про відсутність волевиявлення з боку позивача щодо укладення договору.
Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.
У разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту та визнання недійсними окремих умов про встановлення несправедливих платежів та комісій: за дії, які банк вчиняє на власну користь; які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому, не встановивши обставин, які можна кваліфікувати як несправедливі умови і які можуть мати наслідком недійсність договору загалом.
У разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнанні недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.
Такий правовий висновок наведений у Постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17.
Щодо встановлення плати за обслуговування карткового рахунку суд зазначає наступне.
Відповідно до положень абзацу 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Положення цієї статті застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що відповідно до статті 15 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Щодо невідповідності спірного правочину положенням Закону України «Про третейські суди» суд зазначає наступне.
Пункт 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» передбачає, що третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Пунктом 18.1 Правил банківського обслуговування фізичних осіб, який оспорюється позивачем. передбачено, що клієнт та банк погодилися внести до цих Правил застереження, про те, що судовий захист прав та законних інтересів, у зв'язку з укладеним договором за продуктом банку, здійснюється постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України».
Позивач посилається на те, що вказаний пункт Правил суперечить п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», водночас, ним не враховано, що пунктом 18.2 Правил передбачено, що у випадку настання обставин, що процесуально унеможливлюють судовий захист прав і законних інтересів сторін у порядку, визначеному п. 18.1 цих Правил, або у випадку, якщо конкретний продукт банку, на реалізацію якого сторонами укладається конкретний договір за продуктом банку, не передбачає третейський порядок розгляду судових спорів, то судовий захист прав і законних інтересів сторін здійснюється в порядку, передбаченому в Україні чинним законодавством.
Відтак, спірні положення пунктів 18.1, 18.2 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у своїй сукупності не суперечать Закону України «Про третейські суди», оскільки у випадку виникнення спору щодо захисту прав споживачів, такий спір розгляду у третейському суді не підлягатиме.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Доводи позивача про те, що кредитний договір має бути визнаний недійсним в цілому є безпідставними, оскільки суду не надано доказів на спростування презумпції правомірності правочину в цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні правочину позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами. На виконання умов спірного договору він без заперечень отримував кредитні кошти, тривалий час користувався ними користувався. Недійсність (нікчемність) окремих умов договору не тягне за собою визнання його недійсним в цілому.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 13, 19, 77, 81, 82, 141, 263-265, 268, 352, 354-356?ЦПК України,?-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», про визнання недійсним кредитного договору - відмовити;
Повне найменування:
позивач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
відповідач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, б. 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020);
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;
Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя В.В. Гребенюк