08 серпня 2007 р.
№ 18/21
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого,
Костенко Т. Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали
касаційної скарги
Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення “Укрспецекспорт»
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007
у справі
господарського суду м. Києва
за позовом
Військового прокурора Київського Гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до
Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення “Укрспецекспорт»
про
стягнення 113294, 49 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Шкляревська О.Ю. (дов. від 25.12.06 № 220/446/д),
відповідача: Шафаренко В.О. (дов. від 20.12.05 № Д-1675/2005), Шендріков Д.О. (дов. від 30.08.06 № Д-1117/2006),
прокуратури: Гриненко Г.Є (дов. від 10.07.07 № 3230),
Рішенням від 14.02.07 господарського суду м. Києва позов задоволено частково. З відповідача стягнуто: на користь позивача 50076,11 грн. пені; в доход Державного бюджету України 1132,94 грн. державного мита; на користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр» 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову провадження у справі припинено.
Постановою від 15.05.07 Київського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення “Укрспецекспорт» звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог з огляду на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також невірною оцінкою обставин справи, в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.
Як встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору комісії про відчуження та реалізацію військового майна № 243/2-12/USA-20.1-93-Д/К-05 від 24.03.2005, укладеного між позивачем та відповідачем, останній взяв на себе зобов'язання за комісійну плату укласти та виконати на умовах, що не суперечать цьому договору, в інтересах позивача та за рахунок останнього зовнішньоекономічний контракт з покупцем нерезидентом на експортну поставку виробів на умовах FСА - аеропорт/порт Україна відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів “Інкотермс» в редакції 2000 року.
Відповідно до п. 4.1 вказаного договору загальна сума договору, за яким позивач передає для реалізації відповідачеві спецвироби, підтверджується додатками до договору, встановлюється сторонами в розмірі 2761132 грн.
Пунктом 5.5. договору встановлено, що кошти, отримані відповідачем від реалізації покупцю спецвиробів, за виключенням ПДВ, комісійної плати та документально підтверджених сум витрат, понесених компанією при організації реалізації покупцю спецвиробів за даним договором у розмірах узгоджених з позивачем, у п'ятиденний термін з моменту підписання між позивачем та відповідачем акту прийому - передачі спецвиробів перераховуються на зазначений у розділі 15 цього договору реєстраційний рахунок позивача у Державному казначействі України з обов'язковою позначкою в платіжному дорученні “Надходження від реалізації військового майна Збройних Сил України за Договором».
Додатком № 1 до Договору комісії визначено перелік спецвиробів, які передаються позивачем відповідачеві для реалізації.
Судами з'ясовано, що згідно з актом прийому-передачі спецвиробів від 29.09.2005р. відповідачем прийнято від позивача спецвироби відповідно до додатку № 1 до договору від 24.03.2005 № 243/2-12/USA-20.1-93-Д/К-05 від 24.03.2005 у повному обсязі.
Відповідачем перераховано на користь позивача кошти протягом періоду з 28.12.2005 по 06.04.2006, що підтверджується платіжними дорученнями, в той час, як на думку позивача, відповідно до п. 5.5 договору відповідач зобов'язаний був здійснити розрахунки в строк до 05.10.2005.
Вказані обставини стали підставою для звернення Військового прокурора Київського гарнізону з позовом в інтересах Міністерства оборони України про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань до договором.
При прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з п. 9.2 договору за затримку платежів відповідач з власних коштів виплачує позивачу пеню, яка обчислюється виходячи із 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент фактичного проведення платежів, нараховану на суму несвоєчасно проведених відповідачем платежів за кожний день такої затримки. Згідно з розрахунком прокурора пеня за прострочку виконання зобов'язання складає 113294,49 грн. Розрахунок пені відповідає матеріалам справи та умовам договору. Доказів необґрунтованості розрахунку пені відповідачем не надано. При цьому судами враховано, що платіжним дорученням відповідачем перераховано на користь позивача пеня за спірним договором у розмірі 63218, 38 грн., у зв'язку з чим провадження у цій частині припинено на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки судів попередніх інстанцій зроблено без врахування усіх фактичних обставин справи.
Так, приймаючи оскаржувані рішення, суди не врахували правову природу розглянутого договору, витлумачивши п. 5.5 цього договору без врахування та аналізу всіх його умов, що суперечить вимогам гл. 69 ЦК України.
Згідно зі ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно до ст. 1022 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
В той же час, судами не взято до уваги та не досліджено фактичне виконання спірного договору та сам договір, не надано належної правової оцінки особливостям та порядку передачі позивачем відповідачу спецвиробів на комісію, а також звіту останнього.
Крім того, поза увагою попередніх судових інстанцій залишились докази, надані відповідачем, зокрема, контррозрахунок стягуваної суми.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові рішення підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення від 14.02.07 господарського суду м. Києва та постанову від 15.05.2007 Київського апеляційного господарського суду у справі № 18/21 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий Божок В.С.
Судді Костенко Т.Ф.
Коробенко Г.П.