Дата документу 19.05.2020 Справа № 554/376/20
Провадження № 2/554/826/2020
іменем України
19 травня 2020 року м.Полтава
Октябрський районний суд м.Полтави у складі:
головуючого судді Андрієнко Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Карабаш О.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Шеховцова І.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , Шевченківського районного відділу Державної міграційної служби України у м.Полтаві, Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Полтавської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном,-
У січні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просить усунути перешкоди у користуванні майном шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у 2012 році придбав указану квартиру в гр. ОСОБА_5 , якій вона до цього в грудні 2005 року була подарована відповідачем по справі ОСОБА_1 . Зазначає, що правомірність набуття права власності на спірну квартиру встановлено рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 16 березня 2017 року. Водночас, до дати винесення вказаного рішення право власності позивача було порушено ОСОБА_2 , який на підставі скасованих у подальшому судових рішень став власником квартири та зареєстрував себе та членів своєї сім'ї за вказаною адресою. Зазначає, що реєстрація права власності ОСОБА_2 була скасована. Однак, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13.12.2017 року рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 16.03.2017 року в частині вирішення вимог про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 скасовано. За весь час, в тому числі з 2005 року відповідачі в квартирі не проживали і не з'являлися. Наявність протиправної реєстрації відповідачів суттєво порушує права позивача та права членів його сім'ї. На підставі викладеного просить задовольнити позовні вимоги.
27 січня 2020 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.10-11).
20 лютого 2020 року ухвалою суду залучено до участі у справі як відповідача Північно-Східне міжрегіональне управління юстиції (м.Суми) а.с.31).
17 березня 2020 року від Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) надійшов відзив на позовну заяву, у якому позов вважають необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, оскільки є неналежним відповідачем і до його повноважень не належить скасування запису державного реєстратора про право власності та скасування реєстрації місця проживання (а.с.48-50).
18 березня 2020 року ухвалою суду залучено до участі у справі як відповідача Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації (а.с.54-55).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Шеховцов І.Є. позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Пояснили, що відповідачі добровільно виписуватися з квартири, яка належить позивачу, не бажають, що створює перешкоди у користуванні майном. Тому просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 ) в судове засідання повторно не з'явились, про час і місце розгляду повідомлені належним чином шляхом направлення судових повісток, а також розміщення оголошення про виклик відповідачів на сайті «Судова влада України», про причини неявки суд не повідомили, заяви про розгляд справи за їх відсутності, відкладення розгляду справи, а також відзив на позовну заяву до суду не надходили. Поштові відправлення з судовими повістками повернулись на адресу суду з відміткою відділу поштового зв'язку «адресат відсутній».
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та розгляду справи, причини неявки суду не відомі.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
За таких обставин, судом вжиті достатні заходи щодо належного повідомлення учасників та забезпечення їх участі в розгляді справи.
Відповідно до ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Зі згоди сторони позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та провести заочний розгляд справи за відсутності відповідачів.
Заслухавши пояснення представника позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 за № 457/967-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, першого Протоколу та Протоколів №72, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплене принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює права власника володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які правочини, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 321 ЦК України).
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з постановою Верховного Суду України від 16.01.2012 року у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.
Як вбачається з матеріалів судової справи №554/11943/15-ц, яку оглянуто в судовому засіданні, рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 16 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_7 , про вселення - відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_1 - задоволено; скасовано запис державного реєстратора про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ; скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_1 ; вирішено питання щодо судових витрат по справі.
16 травня 2017 року ухвалою апеляційного суду Полтавської області рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 16 березня 2017 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 березня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2017 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 скасовано, справу у вказані частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції; у іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 березня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2017 року залишено без змін.
Разом із тим, в цій справі установлено, що судовими рішеннями підтверджено правомірність договору дарування від 20.12.2005 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , а також договору купівлі-продажу від 02.08.2012 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Право власності ОСОБА_1 на спірний об'єкт нерухомого майна зареєстроване 21.08.2012 року, згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно.
Крім того, рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 06 червня 2018 року в задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 в частині вимоги про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 , - відмовлено.
Зазначене рішення суду мотивовано тим, що зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , відносно якого за рішенням суду, скасовано запис державного реєстратора про право власності, що за своєю сутністю є фактичним позбавленням останнього права власності на спірну квартиру, може бути здійснено в порядку ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» шляхом звернення до уповноваженого органу на зняття з реєстрації місця проживання, а вирішення питання про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залежить, зокрема, від вирішення питання про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом пред'явлення до суду позову з вимогою, серед інших, про позбавлення права користування житловим приміщенням зі зняттям з реєстрації місця проживання осіб.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи право власності на спірну квартиру неодноразово було предметом судового розгляду.
Ураховуючи спірні правовідносини між сторонами, а також наявні судові рішення, із встановлених юридичних фактів слідує, що на підставі договору купівлі-продажу від 02.08.2012 року ОСОБА_1 є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані відомості щодо права власності підтверджуються також відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо здійснення реєстрації права власності спірної квартири.
Відповідно до копії паспорту громадянина України позивач ОСОБА_1 з 08.09.2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).
Факт реєстрації і проживання позивача за вказаною адресою підтверджується також довідкою № 04/411 від 19.10.2016 року, виданою за підписом Голови ЖК « Колосок» ОСОБА_12 . Так, згідно з наявними відомостями за вказаною адресою значаться зареєстрованими наступні особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , 2016 р.н. (матеріали справи №554/11943/15-ц, а.с.170).
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 в квартирі за вказаною адресою фактично не проживають тривалий час, а саме з моменту дарування вказаної квартири, спільним побутом з позивачем ОСОБА_1 та його сім'єю не пов'язані, ніяких заходів по збереженню житла не вживають, їх майна у квартирі немає, комунальні платежі не сплачують, що впливає також на вартість таких послуг, які нараховуються за кількістю зареєстрованих осіб. Тому факт реєстрації відповідачів в квартирі порушує право власності ОСОБА_1 і членів його сім'ї, оскільки позбавляє можливості в повній мірі його використовувати, у зв'язку з чим позивач звернувся за судовим захистом своїх прав.
Відповідно до ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Це ж положення закріплено в ст.9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Правовідносини з приводу користування приватними жилими приміщеннями регулюються главою 6 ЖК України та відповідними нормами ЦК України.
Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються цим жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сімї власник будинку (квартири) користуватися цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. (Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду справи №6-158цс14 )
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів свої сім'ї, інших осіб.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, у спосіб, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесення відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Аналіз зазначених норм Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вказує на те, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання.
Як встановлено згаданими судовими рішеннями, які набрали законної сили у відповідній частині, відносно ОСОБА_2 скасовано запис державного реєстратора про право власності останнього на спірну квартиру.
Отже, з припиненням права власності колишнього власника на спірне приміщення втрачається й право користування ним у членів його сім'ї, а тому відповідачі, які вселились до спірної квартири та проживають в ній як члени сім'ї колишнього власника квартири, також не мають права користування спірною квартирою.
Таким чином, суд вважає встановленим та доведеним, що ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які фактично не проживають в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , створюють йому перешкоди у користуванні зазначеним майном, а відтак у зв'язку із законною вимогою власника майна за наявності вищевказаних обставин, які у своїй сукупності мають істотне значення, суд приходить до висновку, що позов що такими діями відповідачів порушуються права ОСОБА_1 , а тому вони підлягають захисту.
Без добровільного звернення відповідачів до Департаменту з питань реєстрації (вул.Соборності, буд.36, м.Полтава) неможливо їх зняття з обліку реєстрації місця проживання в позасудовому порядку.
Відповідно до ст.29 ЦК України місцем проживання неповнолітніх дітей, є місце проживання їх батьків.
У даному випадку, суд вважає, що саме на відповідачів (батьків) покладається обов'язок забезпечити можливість реєстрації своєї дитини за її фактичним місцем проживання. В той же час, позивач ОСОБА_1 такого обов'язку не має. При цьому, судом враховується, що відповідачами не представлено до суду будь-яких доказів, що в разі визнання неповнолітньої дитини такою, що втратила право на житло у квартирі ОСОБА_1 , її права будуть порушені будь-яким чином.
Щодо клопотання представника відповідача - адвоката Мушука В.В. про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності (а.с.26), то суд вважає зазначити, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Крім того, обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових , сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, зважаючи на вказані вище обставини, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими, доведеними під час судового розгляду, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки права позивача фактично порушуються лише відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то саме на них потрібно покласти судові витрати по справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 77-81, 259, 263-265, 268, 280-282, 289 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , Шевченківського районного відділу Державної міграційної служби України у м.Полтаві, Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Полтавської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном, - задовольнити повністю.
Усунути перешкоди у користуванні майном шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 з подальшим зняттям з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 420,40 грн. з кожного.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Пирятинським РВ УМВС України в Полтавській області 06 квітня 1999 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків не встановлено;
відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків не встановлено,
яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків не встановлено;
відповідач: Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Полтавської міської ради, код ЄДРПОУ 43156341, місцезнаходження за адресою: вул.Соборності, буд.36, м.Полтава.
відповідач: Шевченківський районний відділ Державної міграційної служби України у м.Полтаві, місцезнаходження: вул.Героїв Сталінграду, буд.30, м.Полтава, код ЄДРПОУ 37829297.
Повний текст судового рішення складено 25 травня 2020 року.
Суддя Г.В. Андрієнко