Іменем України
03 червня 2020 року
Київ
справа №826/17645/15
адміністративне провадження №К/9901/38661/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/17645/15
за позовом Північного офісу Держаудитслужби
до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дочірнє підприємство «Автомоторс»,
про стягнення заборгованості,
за касаційною скаргою Північного офісу Держаудитслужби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Арсірія Р.О.)
і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Кузьмишиної О.М., суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.).
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Державна фінансова інспекція в місті Києві звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
- зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» відобразити дебіторську заборгованість перед Відокремленим структурним підрозділом «Запорізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» Державного підприємства «Придніпровська залізниця»;
- зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» відобразити дебіторську заборгованість перед Дочірнім підприємством «Автомоторс» і провести з ним претензійно-позовну роботу на суму: 168276,00 грн;
- зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» провести претензійно-позовну роботу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Станція технічного обслуговування «Експерт» на суму: 10821,92 грн;
- зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» відшкодувати матеріальну шкоду в сумі: 11,42 тис грн за рахунок відповідальної особи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не забезпечив виконання вимог щодо усунення виявлених плановою ревізією фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Український центр механізації колійних робіт», правонаступником якого є відповідач, порушень законодавства, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову Державної фінансової інспекції в місті Києві відмовлено.
У судовому засіданні 13 вересня 2017 року протокольною ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду (яка постановлена суддею без виходу до нарадчої кімнати) відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Державної фінансової інспекції в місті Києві на її правонаступника - Північний офіс Держаудитслужби.
Судові рішення мотивовані тим, що орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.
Збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про стягнення таких збитків, правильність обчислення їх розміру перевіряє суд, який розглядає цей позов.
Водночас позивач пред'явив вимоги, зокрема, про зобов'язання відповідача відобразити дебіторську заборгованість перед Відокремленим структурним підрозділом «Запорізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» Державного підприємства «Придніпровська залізниця»; зобов'язання відповідача відобразити дебіторську заборгованість перед ДП «Автомоторс» і провести з ним претензійно-позовну роботу на суму: 168276,00 грн; зобов'язання відповідача провести претензійно-позовну роботу з ТОВ «Станція технічного обслуговування «Експерт» на суму: 10821,92 грн.
Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що зазначені вимоги вказують на виявлені збитки та їх розмір. Однак, такі збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Отже, позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, що як наслідок стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача відшкодувати матеріальну шкоду у сумі: 11,42 тис грн за рахунок відповідальної особи суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідач, застосовуючи коефіцієнт на зменшення витрат палива і застосовуючи коефіцієнти на збільшення витрат палива, списання пального проводив в межах норм, передбачених наказом Міністерства транспорту України №43 від 10 лютого 1998 року (зі змінами від 24 січня 2012 року) «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі Північний офіс Держаудитслужби просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2017 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з'ясування обставин справи. У касаційній скарзі вказано про те, що позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права, а суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні і залишити оскаржувані судові рішення без змін. В обґрунтування відзиву відповідач вказує, зокрема, що легкові і вантажні автомобілі підприємства виконують роботу з перевезення як дорогами загального користування так і поза їх межами, а також як в межах населених пунктів, так і за їх межами, що пояснюється специфікою роботи підприємства, а саме виконанням колійних робіт на перегонах залізниць України. Для вантажних автомобілів має застосовуватися надбавка на підвищений аеродинамічний опір в розмірі 5% на маршрутах за межами населених пунктів на дорогах загального користування. Також, для легкових і вантажних автомобілів пунктом 3.1.7 наказу №43 передбачена надбавка за роботу у важких шляхових умовах за межами доріг загального користування на 20% до базової лінійної норми. В зв'язку з інтенсивною експлуатацією автомобілів, понад гарантійний термін, за умовами пункту 3.1.10 наказу №43, передбачається надбавка у розмірі 3% - 9% в залежності від фактичного пробігу автомобіля і терміну його експлуатації. Дані коефіцієнти на підприємстві не застосовувались.
Водночас з 1 березня 2015 року на підприємстві затверджені та діють «базові лінійні норми витрат паливно-мастильних матеріалів на автотранспортні засоби» з урахуванням понижуючих і підвищуючих коефіцієнтів.
Крім того, представник відповідача зазначив, що згідно правової позиції Верховного Суду України збитки, які за розрахунками контролюючого органу нанесені бюджетам, відшкодовуються підконтрольною установою добровільно або шляхом звернення до суду з позовом про стягнення останніх.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 9 серпня 2006 року №1-11/477 фінансові органи під час проведення контрольних заходів можуть визначати збитки та матеріальну шкоду, однак їх розмір підлягає доказуванню та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним процесуальним законодавством України.
Отже, виходячи зі змісту вимоги і приписів Верховного суду України, відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Третя особа заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надала.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що Державною фінансовою інспекцією в місті Києві відповідно до пункту 1.2.3.1 Плану контрольно-ревізійної роботи на І квартал 2015 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Український центр механізації колійних робіт» правонаступником якого є відповідач, за період з 1 липня 2012 року до завершеного місяця 2015 року, за результатами якої 26 березня 2015 року складено акт ревізії №08-30/519.
Проведеною ревізією фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Український центр механізації колійних робіт» правонаступником якого є відповідач, встановлено численні порушення фінансового законодавства, що призвели до завдання фінансових збитків відповідачу і Державному бюджету України.
29 квітня 2015 року Державною фінансовою інспекцією в місті Києві складено вимогу №26-08-14-14/4235.
Під час ревізії встановлено, що при списанні палива відповідач користується нормами втрат палива, які затверджені в «Нормах витрат палива та максимальних матеріалів на автомобільному транспорті», затверджених наказом Мінтрансу України від 10 лютого 1998 року №43 (надалі також - «Наказ №43»).
При списанні пального на транспортні засоби при роботі за межами міста відповідач не застосовував понижуючий коефіцієнт, як це передбачено пунктом 3.2.1 Наказу №43.
Водночас згідно примітки 1 до пункту 3.2.1 Наказу №43 використання понижуючого коефіцієнту є обов'язковим (включаючи перевезення у приміській зоні).
Під час ревізії керівництво підприємства надало пояснення, що автотранспорт експлуатується в основному в межах міста Києва, але є і оперативні виїзди на залізниці України, тобто за межами міста. За межами міста автотранспорт здійснює виїзди на перегони, дороги що мають ґрунтовне та насипне покриття, крім того в Україні дороги бажають бути кращими. Тому керівництво підприємства згідно з пунктом 3.2.2, 3.2.4 Наказу №43 вважає не доцільним встановлення коефіцієнту на зменшення норм витрат палива від базової за межами міста.
За період з 1 липня 2012 року до 31 грудня 2014 року підприємство, внаслідок не застосування понижуючого коефіцієнту, передбаченого пунктом 3.2 наказу №43, зайво списало пального на транспортні засоби на загальну суму: 11,42 тис грн.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначено Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-XII.
Частиною першою статті 1 цього Закону передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (далі - «Положення»), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).
Частиною першою статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).
Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому, є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга позивача у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Перевіряючи правильність застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права з огляду на доводи касаційної скарги, Верховний Суд зауважує таке.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об'єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об'єкта та приведення її у відповідність з вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку підконтрольною установою або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.
Тобто в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, неодноразово висловленою у його постановах, зокрема від 7 жовтня 2014 року у справі №21-368а14, від 20 січня 2015 року у справі №21-601а14, від 23 лютого 2016 року у справі № 818/1857/14, від 29 травня 2017 у справі №826/6304/16.
Аналогічні висновки викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №1440/1820/18, від 6 лютого 2020 року у справі №806/1740/17.
Положеннями пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Відтак, зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії. Звертаючись до адміністративного суду з позовом про зобов'язання вчинити дії з підстав, встановлених пунктом 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», контролюючий орган не повинен виходити за межі наданих цим пунктом повноважень і здійснювати стягнення збитків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Держфінінспекція в місті Києві пред'явила вимоги, зокрема, про зобов'язання відповідача відобразити дебіторську заборгованість перед Відокремленим структурним підрозділом «Запорізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» Державного підприємства «Придніпровська залізниця»; зобов'язання відповідача відобразити дебіторську заборгованість перед ДП «Автомоторс» і провести з ним претензійно-позовну роботу на суму: 168276,00 грн; зобов'язання відповідача провести претензійно-позовну роботу з ТОВ «Станція технічного обслуговування «Експерт» на суму: 10821,92грн. Зазначені вимоги вказують на виявлені збитки та їх розмір.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов. Водночас такі збитки не стягуються шляхом заявлення позову до підконтрольної установи про зобов'язання провести претензійно-позовну і відобразити дебіторську заборгованість.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а, від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17, від 17 лютого 2020 року у справі №697/835/17.
Виходячи з правового урегулювання і встановлених обставин, Верховний Суд погоджується із висновком судів першої й апеляційної інстанцій про те, що в цьому випадку позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Разом з тим, у контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відтак, розглянувши доводи касаційної скарги, Верховний Суд не встановив підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2017 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду