04 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1416/20 пров. № А/857/4462/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М.,
за участю секретаря Мельничук Б.Б.
представника третьої особи Петрів В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (ухвалене головуючим - суддею Сподарик Н.І. у м. Львові) у справі № 380/1416/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Акціонерне товариство «Ощадбанк» про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення від 29.03.2019 про визнання протиправною та скасування постанови від 16.01.2020 ВП № 60976588 про стягнення виконавчого збору.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 16.01.2020 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки за заявою стягувача державний виконавець виніс постанову від 27.01.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, тобто для фактичного виконання судового рішення, державним виконавцем не вживались заходи примусового виконання рішення і відповідно відсутні підстави для стягнення виконавчого збору
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби міста Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 16.01.2020 ВП № 60976588 про стягнення виконавчого збору.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що постанова відповідача про стягнення виконавчого збору від 16.01.2020 за ВП № 60976588 винесена протиправно, оскільки виконавче провадження було повернуто на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання та без вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, тобто в даному випадку передчасно.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що позивачем пропущено строки звернення до суду. Крім цього вказує, що з аналізу законодавства з примусового виконання судових рішень слідує висновок, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору.
Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші особи в судове засідання на виклик суду не з'явилися, явку уповноваженої особи не забезпечили, хоча належним чином були повідомленні, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України.
Разом з цим на адресу суду надійшло клопотання від апелянта про відкладення розгляду справи, оскільки держаний виконавець перебуває у відпустці з ОСОБА_2 перебуває у відпустці з 01.06.2020 по 11.06.2020.
За результатами розгляду вказаного клопотання колегія суддів ухвалила його відхилити, оскільки відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності апелянта (його представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено.
В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя може бути розцінено як самоусунення від виконання обов'язку по здійсненню розгляду справи.
Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров'я, оскільки вони пов'язані з форс-мажорними обставинами.
Крім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Заслухавши суддю-доповідача, представника третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 23.11.2016 рішенням Сихівського районного суду м. Львова ухвалено рішення в цивільній справі № 464/9118/15-ц, а саме :
стягнути з ОСОБА_3 (ІПН - НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09325703) заборгованість за кредитним договором № 2203-1892 від 12.09.2008 року в розмірі 43 931, 58 доларів США.
стягнути з ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ), як поручителя, який є солідарним боржником з ОСОБА_3 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09325703) заборгованість за кредитним договором № 2203-1892 від 12.09.2008 року в розмірі 43 931, 58 доларів США.
стягнути з ОСОБА_4 (ІПН - НОМЕР_3 ), як поручителя, який є солідарним боржником з ОСОБА_3 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09325703) заборгованість за кредитним договором № 2203-1892 від 12.09.2008 року в розмірі 43 931, 58 доларів США.
стягнути з ОСОБА_3 (ІПН - НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 (ІПН - НОМЕР_3 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09325703) понесенні судові витрати по сплаті судового збору з розрахунку по 5096 грн 20 коп. з кожного.
23.01.2017 дане рішення суду набрало законної сили.
29.11.2019 АТ «Ощадбанк» звернувся із заявою до Сихівського РВ державної виконавчої служби міста Львова у порядку ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» разом із виконавчим листом у справі № 464/9118/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 13172,77 доларів США ( ст. 28).
16.01.2020 на підставі виконавчого листа Сихівським відділом державної виконавчої служби м. Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкрито виконавче провадження № 60976588 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість у розмірі 13172, 77 дол. США.
16.01.2020 Сихівським відділом державної виконавчої служби м. Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) прийнято постанову ВП № 60976588 про стягнення виконавчого збору в сумі 1317, 27 дол. США.
15.01.2020 стягувач звернувся до органу виконавчої служби із заявою № 111.41.2/3458 про повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначив, що на даний час з боржником досягнуті домовленості щодо добровільного виконання даного рішення суду.
17.01.2020 за вх. № 5359/15.4-42 відповідач отримав заяву стягувача.
27.01.2020 державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Скочипець Анною Романівною , керуючись п. 1ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви від 17.01.2020 за вх. № 5359/15.4-42.
31.01.2020 державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби м. Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Лабою Я. М . прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 61096701 із примусового виконання постанови № 60976588 від 16.01.2019 про стягнення з ОСОБА_1 1317,27 дол. (а.с.42).
Позивач вважаючи, що відповідачем неправомірно вирішено стягнути з нього виконавчий збір у розмірі 1317, 27 дол. США звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Положеннями статей 40, 42 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
За змістом ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбачених пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
При цьому, в силу норм п. 1 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються, зокрема, з виконавчого збору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Наведе свідчить про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення; вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 824/172/18-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з п. 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1302/29432, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відтак, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.
Доказів зазначення у постановах про повернення виконавчого документу стягувачу інформації щодо суми, яка була стягнута із позивача сторонами не надано. Не здобуто таких доказів і судом.
Таким чином, відповідач не надав доказів вчинення дій, що у кінцевому результаті призвели до виконання виконавчого документу, а саме, стягнення коштів.
Більше того під час судового засідання представник третьої особи надав пояснення з котрих слідує, що кошти списувались боржником у добровільному порядку на рахунок стягувача (банку), без сплати коштів на рахунок апелянта.
Крім цього, суд вважає доводи відповідача щодо наявності підстав для стягнення виконавчого збору безпідставними, оскільки у разі стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 553/196/18.
З огляду на те, що фактично виконавчі документи виконано не було, реального стягнення грошових коштів не здійснено, суд вважає, що у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору у тому розмірі, який визначений у спірній постанові.
Щодо доводів апелянта про те, що позивачем пропощено строки звернення до суду то колегія суддів вважає їх не підтвердженими та такими, що спростовані судом першої інстанції.
Як зазначив суд першої інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 3 ст. 122 цього Кодексу для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Відтак з аналізу наведених вище норм слідує, що для оскарження рішення держаного виконавця щодо виконання судового рішення встановлено 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Як слідує з матеріалів справи позивач ознайомився з матеріалами виконавчого провадження 07.02.2020, що підтверджується його підписом з проставленням дати на відповідній заяві (а.с. 10), а до суду звернувся через орган поштового зв'язку 11.02.2020, тобто в строк встановлений ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом з цим, як на підставу пропуску позивачем строку звернення до суду вказує, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2020, в котрій передбачено справляння виконавчого збору, надіслано поштовим відправленням рекомендованої кореспонденції і згідно поштового трек - коду № 7904907072721 позивач отримав оскаржувану постанову 17.01.2020. В свою чергу апелянт долучив до матеріалів справи список № 113 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих поданих в Львів 49 «Відправник: Сихівська ВДВС».
Однак на переконання колегії суддів такий доказ в повній мірі не може підтвердити отримання позивачем 17.01.2020 саме постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2020 чи постанови поро стягнення виконавчого збору також від 16.01.2020, оскільки, зі згаданого списку № 133 не можливо встановити, що саме було надіслано (ні поштового конверту, ні опису вкладень, ні рекомендованого повідомлення про вручення не долучено.)
З огляду на встановлене та практику Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року у справі № 380/1416/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді В. З. Улицький
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 04 червня 2020 року