Справа № 824/1040/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
02 червня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Антонюк О.П,
представника відповідача: Любимової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
у вересні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2019 року №0006001304 про сплату 52483,76 грн в частині 38011,67 грн, залишивши до сплати 14472,09 грн.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 13 травня 2019 року №0006001304 в частині збільшення ОСОБА_1 грошового зобов'язання на суму 36005,25 грн, залишивши до сплати грошове зобов'язання на суму 16478,51 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
Позивач та його представник заперечили стосовно задоволення апеляційної скарги і просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач є фізичною особою-підприємцем, платником податку на доходи фізичних осіб, за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року перебував на загальній системі оподаткування.
На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 та пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», 08 квітня 2019 року Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області прийнято наказ №255 про проведення документальної позапланової перевірки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, дотримання норм законодавства щодо ввезення, виробництва чи реалізації підакцизних товарів за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, тривалістю 5 робочих днів, з 17 квітня 2019 року.
За результатами перевірки складено акт від 07 травня 2019 року №94/24-13-13-04-18/ НОМЕР_1 , про результати документальної позапланової перевірки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року.
Документальною позаплановою перевіркою платника податків фізичної особи ОСОБА_1 встановлені наступні порушення:
- пункту 188.1 статті 188, пункту 192.2 статті 192 Податкового кодексу України -платником податку фізичною особою ОСОБА_1 в перевіряємому періоді занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на 1737,00 грн грн., у тому числі за лютий 2017 року на 1013,00 грн, за липень 2018 року на 83,00 грн, за вересень 2018 року на 631,00 грн;
- підпункту 164.1.1 пункту 164.1, абзацу 2 пункту 164.1 статті 164 та пункту 177.1 статті 177, пункту 177.2, підпункту 177.4.1, підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України в частині завищення витрат, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в загальній сумі 34989,17 грн;
- абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині завищення витрат з якого нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням максимальної величини в загальній сумі 42765,15 грн;
- підпункту 1.2, 1.4, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України з урахуванням змін, внесених Законом №71-ІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року в частині завищення витрат з якого нараховується військовий збір у сумі 2915,81 грн;
- пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, пункту 8.1 Порядку обліку платників податку і зборів не повідомлено контролюючий орган за основним місцем обліку платника податків про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП.
У зв'язку із порушенням позивачем підпункту 164.1.1 пункту 164.1, абзацу 2 пункту 164.1 статті 164 та пункту 177.1 статті 177, пункту 177.2, підпункту 177.4.1, підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, 13 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області прийнято податкове повідомлення - рішення №0006001304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 52483,76 грн, в тому числі за податковим зобов'язанням 34989,17 грн та за штрафними санкціями 17494,59 грн.
Вважаючи податкове повідомлення рішення №0006001304 від 13 травня 2019 року протиправним в частині грошового зобов'язання на суму 38011,67 грн, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що згідно розрахунку «ТМЦ, реалізовані у 2017 році з кредиторської заборгованості неоплаченої станом на 01 січня 2018 року» з складу витрат правомірно було б виключити суму 58489,68 грн, оскільки сума 26526,49 грн включена до витрат 2018 року у відповідності до норм Податкового кодексу України. Також позивач не погоджується із виключенням відповідачем зі складу витрат суми 2541,86 грн., при цьому визнає факт неправильного відображення ним амортизаційних відрахувань. Однак, вказує, що відбулась механічна описка, яка призвела до заниження суми «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» у дод. Ф2 Декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік: показано 161270,72 грн, мало бути показано 168701,90 грн., різниця складає 7431,18 грн. В Декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік порівняно з гр.8 Книги обліку доходів і витрат «інші витрати, пов'язані з одержанням доходу» за 2018 рік відбулось заниження суми інших витрат на 4889,32 грн. (7431,18 2541,86). Тобто в акті перевірки повинна б зазначатись сума заниження інших витрат на 7431,18 грн. із розрахуванням загальної суми помилки, включаючи як заниження так і завищення витрат, що, на думку позивача, надало б змогу коректно розрахувати суми недоїмки по податках і зборах.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність: 1) включення позивачем до складу інших витрат суми 114000 грн. та, відповідно, безпідставним висновок відповідача про завищення позивачем вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей на суму 106829 грн. щодо транспортно-експедиційних послуг; 2) виключення відповідачем зі складу витрат позивача лише суми 58489,68 грн., а не 85016,17 грн. Тобто нарахування належної до сплати суми ПДФО повинно б здійснюватися лише з суми 58489,68 грн.; 3) висновку відповідача про завищення позивачем амортизаційних витрат у сумі 2541,86 грн. Таким чином, суд першої інстанції погодився із висновком відповідача про завищення позивачем витрат лише на суму 64031,54 грн. (58489,68 грн. + 2541,86 грн. = 64031,54 грн.).
Головне управління ДПС у Чернівецькій області оскаржуючи рішення суду першої інстанції зазначає, що датою формування загального оподаткування доходу є дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок (в касу) або отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають постачанню) товарів (касовий метод), а тому до складу витрат включаються тільки витрати, повязані з отриманням доходу та підтверджені відповідними документами про їх оплату.
Також апелянт зазначає, що ОСОБА_1 вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані, або використані у виробництві продукції, відповідно до інформації наданої листом №43 від 24.04.2019 визначалася як сума проведених контрагентам-продавцям оплат (витрати на придбання товарів) збільшена на суму погашеної кредитної заборгованості (85016,17 грн.) та зменшеної на суму приросту залишків товарно-матеріальних цінностей (без ПДВ) - вартість придбаних, але не реалізованих ТМЦ. Тобто вартість документально-підтверджених витрат, безпідставно була завищена на 85016,17 грн.
Даючи правову оцінку доводам апелянта та розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким частково задоволено позов, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
З обставин справи вбачається, що у період з 17 квітня 2019 року по 25 квітня 2019 року контролюючим органом проводилась документальна позапланова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, дотримання норм законодавства щодо ввезення, виробництва чи реалізації підакцизних товарів.
За результатами перевірки складено акт, в якому, зокрема, зазначено про заниження позивачем чистого доходу за 2018 рік внаслідок завищення витрат на суму 194387,03 грн. у зв'язку із безпідставністю віднесення до витрат 106829 грн. вартості транспортно- експедиційних послуг, отриманих від ТОВ «Керрілайн» щодо перевезення вантажу; 85016,17 грн. сплачених постачальником у 2018 році за поставлений товар; 2541,86 грн. амортизаційних відрахувань.
Як вбачається зі змісту акту перевірки від 07 травня 2019 року №94/24-13-13-04-18/ НОМЕР_1 , позивач у 2018 році до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, включено вартість транспортно-експедиційних послуг, отриманих від ТОВ «Керрілайн».
Згідно інформації наданої листом №43 від 24 квітня 2019 року фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вартість отриманих від ТОВ «Керрілайн» послуг перевезення вантажів включено до складу собівартості товарів і послуг у сумі 114000,00 грн. (100 %).
Відповідно даних обліку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , інформації з Єдиного реєстру податкових накладних, а також рахунків, видаткових/прибуткових накладних, актів виконаних робіт, виписок з банківських рахунків, що були предметом перевірки контролюючим органом, позивачем у грудні 2018 року у ДП «Артемсіль» було придбано сіль кухонну ДСТУ 3583: 3583:2015 кам'яну, сорт 1, помел у кількості 159 тон, вартістю 315298,59 грн., ПДВ 63059,72 грн. Вартість доставки вантажу від продавця 114000,00 грн., ПДВ 22800,00 грн.
Оскільки в періоді, що перевірявся, позивачем було реалізовано лише 10 тон солі або 6,29% від загальної кількості придбаного товару, то контролюючий орган дійшов висновку, що до складу витрат підлягало віднесенню 6,29% вартості придбаних транспортних послуг по доставці солі - 7171,00 грн (114000*6,29%).
Щодо доводів апелянта про те, що позивачем завищено вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей на 106829 грн., оскільки вартість залишків солі, що обліковуються у платника безпідставно була занижена на залишок вартості транспортно-експедиційних послуг товару, що був не реалізований, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Слід зазначити, що відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорам.
Згідно пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Пунктами 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування визначене статтею 177 ПК України.
Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
177.4.3. суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України визначено витрати, які не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Таким чином, підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.
Тобто, навіть не маючи доходу, але маючи відповідні документи та факт оплати послуг ФОП ОСОБА_1 має повне право віднести дані витрати на поточні витрати 2018 у повному обсязі.
Колегія суддів наголошує, що пунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України чітко визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, пов'язані з веденням господарської діяльності, зокрема, витрати на транспортно-експедиційні послуги.
Отже, колегія суддів вважає безпідставним висновок контролюючого органу, що оскільки в періоді, що перевірявся, позивачем було реалізовано лише 10 тон солі або 6,29 % від загальної кількості придбаного товару, тому до складу витрат підлягало віднесенню 6,29 % вартості придбаних транспортних послуг по доставці солі - 7171,00 грн (114000*6,29%).
Слід зазначити, що ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду справи відповідачем не заперечувалась реальність вказаних вище господарських операцій та достовірність документів, наданих позивачем на їх підтвердження (зокрема, контролюючим органом визнавався факт придбання позивачем солі, здійснення ним витрат на її доставку у сумі 114000 грн та подальшу реалізацію солі з метою отримання прибутку).
Крім цього, суд також звертає увагу і на те, що згідно підпункту 8 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 року № 481, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 року за №1686/24218, самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку: у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв'язку, орендних та комунальних платежів тощо (у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня, а у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці).
Враховуючи викладене, позивачем правомірно було включено до складу інших витрат суми 114000 грн., яка була фактично сплачена ТОВ «Керрілайн» за транспортування товару, придбаного з метою отримання в подальшому доходу, а висновок контролюючого органу про те, що позивачем завищено вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей на 106829 грн. (114000 грн. - 7171 грн.) є безпідставним.
Окрім вище вказаних обставин, в акті перевірки та у апеляційній скарзі також зазначено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані, або використані у виробництві продукції, відповідно інформації, наданої листом №43 від 24 квітня 2019 року, визначалася як сума проведених контрагентам-продавцям оплат (витрати на придбання товарів) збільшена на суму погашеної кредиторської заборгованості 85016,17 грн. та зменшеної на суму приросту залишків товарно-матеріальних цінностей (без ПДВ) вартість придбаних, але не реалізованих ТМЦ. Тобто, вартість документально-підтверджених витрат, безпідставно була завищена на 85016,17 грн.
Контролюючим органом зроблено висновок, що позивачем до складу витрат (собівартість товарів і послуг) за 2018 рік двічі включено витрати в розмірі 85016,17 грн., а саме: як суму погашеної у 2018 році кредитної заборгованості в складі 4313762,80 грн.; як залишок товару станом на 01 січня 2018 року в складі 98289,54 грн.
Як слідує із матеріалів справи, позивач частково погоджується з наведеними вище висновками контролюючого органу, а саме: з тим, що сума 58489,68 грн., що є частиною з суми 85016,17 грн., була помилково включена до витрат двічі.
Поряд з цим, як свідчать обставини справи та не заперечувалось відповідачем в ході судового розгляду справи, сума реалізованих позивачем у 2017 року товарів, які були фактично оплачені, і собівартість яких включається у витрати 2018 року, склала 26526,49 грн. (85016,17 грн. - 58489,68 грн.). Відповідно, указану суму позивачем обґрунтовано з урахуванням положень пунктів 177.4, 177.5 статті 177 ПК України було включено до витрат, а відповідач при проведенні перевірки повинен був врахувати виключно кредиторську заборгованість на нереалізований товар.
Відтак, контролюючим органом правомірно було виключено зі складу витрат лише суму 58489,68 грн., а нарахування належної до сплати суми податку на доходи фізичних осіб повинно б бути здійснено лише з суми 58489,68 грн. (що визнається позивачем), а не з виключеної відповідачем зі складу витрат суми 85016,17 грн. (58489,68 грн.+26526,49 грн.). Тобто неправомірно нараховано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 4774,77 грн. з суми 26526,49 грн. (26526,49 грн. х 18% ПДФО / 100% = 4774,77 грн).
Також колегія суддів зазначає, що відповідач за результатом проведеної перевірки дійшов висновку про безпідставне включення позивачем до витрат 2541,86 грн амортизаційних відрахувань.
Як встановлено судами, позивач фактично не заперечує правомірність встановлення відповідачем неправильного відображенням ним амортизаційних відрахувань. Так, у додатку Ф2 до Декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік позивачем завищено суму амортизаційних витрат в розмірі 2541,86 грн.
Водночас, із пояснень представника позивача, судом встановлено, що відбулась механічна описка, яка призвела до заниження суми «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» у дод. Ф2 Декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік: показано 161270,72 грн., мало бути показано 168701,90 грн., різниця складає 7431,18 грн.
В загальному у Декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік порівняно з гр.8 Книги обліку доходів і витрат «інші витрати, пов'язані з одержанням доходу» за 2018 рік відбулось заниження суми інших витрат на 4889,32 грн.(7431,18 - 2541,86).
Тобто в акті перевірки повинна б зазначатись сума заниження інших витрат на 7431,18 грн. із розрахуванням загальної суми помилки, включаючи як заниження так і завищення витрат, що, на думку позивача, надало б змогу коректно розрахувати суми недоїмки по податках і зборах.
При цьому, позивач посилається на підпункт 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 ПК України, яким передбачено право платника податку вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків.
Колегія судів зазначає, що згідно підпункту 177.4.6. пункту 177.4 статті 177 ПК України зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.
Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).
Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Відповідно до підпункту 177.4.7. пункту 177.4 статті 177 ПК України розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється із застосуванням прямолінійного методу нарахування амортизації, за яким річна сума амортизації визначається діленням первісної вартості об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів та нематеріальних активів.
Згідно підпункту 177.4.9. пункту 177.4 статті 177 ПК України амортизація нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, самостійно установленого фізичною особою, але не менше мінімально допустимого строку корисного використання об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, зокрема, для групи 3 Машини обладнання, тварини, багаторічні насадження та інше мінімально допустимий строк корисного використання становить 5 років.
Враховуючи встановлення контролюючим органом неправильного відображенням позивачем амортизаційних відрахувань та фактичне визнання цього останнім, беручи до уваги положення наведених вище норм, колегія суддів вважає правомірним висновок відповідача про завищення позивачем суми документально-підтверджених витрат на 2541,86 грн., а тому обгрунтованим є висновок суду першої інстанції дійшов щодо відсутності правових підстав для скасування податкового повідомлення - рішення від 13 травня 2019 року №0006001304 у досліджуваній частині.
Згідно наявних у справі податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2019 року №0006001304 й розрахунку податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 52483,76 грн., з яких: за податковим зобов'язанням - 34989,17 грн., за штрафними санкціями - 17494,59 грн. (34989,17 грн. х 50% = 34989,17 грн.).
При цьому, застосовано пункт 123.1 статті 123 ПК України, відповідно до якого у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Судом встановлено, що сума за податковим зобов'язанням визначена контролюючим органом у розмірі 34989,17 грн. (194387,03 грн. х 18% ПДФО = 34989,17 грн.) та за штрафними санкціями 17494,59 грн. (34989,17 грн. х 50%=17494,59 грн.), а всього 52483,76 грн. (34989,17 грн +17494,59 грн. = 52483,76 грн.), оскільки відповідач дійшов висновку про заниження позивачем чистого доходу за 2018 рік внаслідок завищення витрат на суму 194387,03 грн. у зв'язку із безпідставністю віднесення до витрат 106829 грн вартості транспортно-експедиційних послуг, 85016,17 грн. сплачених постачальником у 2018 році за поставлений товар та 2541,86 грн. амортизаційних відрахувань (106829 грн. + 85016,17 грн. + 2541,86 грн. = 194387,03 грн.).
Однак, колегія суддів вважає правильним висновком суду першої інстанції про завищення позивачем витрат лише на суму 64031,54 грн. (58489,68 грн. + 2541,86 грн. = 64031,54 грн.), оскільки як зазначено вище, позивачем правомірно було включено до складу інших витрат суми 114000 грн. та, відповідно, відповідачем безпідставно було сформовано висновок про завищення позивачем вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей на суму 106829 грн. щодо транспортно-експедиційних послуг.
На вказаний висновок суду також впливає правомірне виключення відповідачем зі складу витрат позивача лише суми 58489,68 грн., а не 85016,17 грн. та висновок відповідача про завищення позивачем амортизаційних витрат у сумі 2541,86 грн.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сума за податковим зобов'язанням позивачу становить 10985,68 грн. (64031,54 грн х 18% ПДФО = 10985,68 грн.) та за штрафними санкціями 5492,84 грн. (10985,68 грн х 50%=5492,84 грн), а всього 16478,51 грн. (10985,68 грн + 5492,84 грн = 16478,51 грн).
Разом з тим, в апеляційній скарзі відповідач безпідставно посилається на ненадання для перевірки документів, що підтверджують заборгованість ФОП ОСОБА_1 за 2017 рік, оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було надано до перевірки та долучено до матеріалів справи завірені копії документів з вказаними сумами заборгованостей.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13 травня 2019 року №0006001304 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання на суму 36005,25 грн. (52483,76 грн. - 16478,51 грн. = 36005,25 грн.). Отже, до сплати позивачу підлягає 16478,51 грн.
Частиною 1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу положень статті 78 КАС України, відповідачем частково доведено правомірність податкового повідомлення-рішення № 0006001304 від 13.05.2019, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 04 червня 2020 року.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.