Справа № 560/3441/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
02 червня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,
представника позивача: Ахтимчука С.І.,
представника відповідача: Чорної А.А.,
представника третьої особи: Лавренюка А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Управління Держпраці у Хмельницькій області, Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
в жовтні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №22/220 від 01.10.2019.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №22/220 від 01.10.2019.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Головне управління ДПС у Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Так, відповідачем зазначено, що ГУ ДПС у Хмельницькій області встановлено використання ФОП ОСОБА_1 праці трьох неоформлених найманих працівників. Висновок суду першої інстанції щодо проведення позивачем 16.09.2019 співбесід не відповідають об'єктивним обставинами справи, оскільки під час судового розгляду справи представники позивача у своїх поясненнях заявили, що співбесіду проводила в тому числі керуюча виробництвом, а ФОП ОСОБА_1 покидала приміщення цеху.
Управління Держпраці у Хмельницькій області в свою чергу також не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції подало апеляційну скаргу та просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Зокрема апелянт посилається на те, що після того як працівники ДПС увійшли в швейних цех, там працювало серед інших три неоформлених працівники. Також апелянт зазначає, що співбесіда це не безпосередньо робота працівника, а спілкування з потенційним працівником, однак у даному ж випадку працівниками ДПС зафіксовано факт залучення безпосередньо до роботи трьох осіб, а не спілкування з ними щодо працевлаштування.
В судовому засіданні представник відповідача та представник третьої особи підтримали доводи своїх апеляційних скарг, просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційних скарг та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 29.01.2014 зареєстрована як фізична особа-підприємець.
У період часу з 11.09.2019 по 20.09.2019 на підставі підпунктів 20.1.2, 20.1.4, 20.1.6, 20.1.8, 20.1.13 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, наказу №103 від 11.09.2019, головними державними ревізорами інспекторами відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних та самозайнятих осіб, управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДПС у Хмельницькій області Смолінським А.А., Пястуком В.О., Бакалець В.В. та Штогрином А.Я. згідно з направленнями №68 від 11.09.2019, №66 від 11.09.2019, №69 від 11.09.2019 та №67 від 11.09.2019, проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки "Про результатами фактичної виїзної перевірки з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 за період з 11.09.2019 року по 20.09.2019 року" від 23.09.2019 №0004/22-01-33-03/ НОМЕР_1 .
У акті зафіксовано порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 статей 2, 3, 21, 24 Кодексу законів про працю України та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", що полягає у використанні праці трьох найманих працівників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) без належного оформлення трудових відносин (не виданий наказ про прийом на роботу, не повідомлено у встановленому порядку органи ДПС) та виявилося під час повторного виходу 16.09.2019 на фактичну перевірку.
Згідно з повідомленням про розгляд справи з накладення штрафу від 30.09.2019 №5640/19, відповідач відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення" (із змінами та доповненнями) повідомив фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 про отримання Управлінням Держпраці у Хмельницькій області 27.09.2019 акту Головного управління ДППС у Хмельницькій області від 23.09.2019 №0004/22-01-33-03/ НОМЕР_1 для розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена статтею 265 Кодексу законів про працю України.
Перший заступник начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акту Головного управління ДППС у Хмельницькій області від 23.09.2019 №0004/22-01-33-03/ НОМЕР_1 , виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 01.10.2019 №22/220, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 375570,00 грн.
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач оскаржила її в судовому порядку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виступав щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 роботодавцем, не використовував найману працю цих фізичних осіб та не мав обов'язку укладати з ними трудовий договір.
Судом першої інстанції встановлено, що ці особи прибули вперше на місце проведення перевірки для проходження співбесіди, маючи намір у подальшому співпрацювати з позивачем, проте, будь-якої роботи не виконували та жодних послуг не надавали. Також встановлено, що зазначені фізичні особи за результатами співбесіди не мали наміру працювати в позивача, проте, не встигли покинути приміщення до початку проведення перевірки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України визначено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №877-V).
Як зазначено в статті 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Частиною 4 статті 2 Закону №877-V визначено, що заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина 5 статті 2 Закону №877-V).
Відповідно до положень статті 259 Кодексу законів про працю державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509).
Згідно з пунктом 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Аналізуючи доводи апелянтів щодо законності та підставності прийнятого рішення про накладення штрафу, колегія суддів вказує на слідуюче.
Згідно ч. 1 ст. 24 Кодексу законів про працю України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Згідно ч. 3 ст. 24 цього ж Кодексу, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адмініструванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Так, колегія суддів зазначає, що у акті перевірки зафіксовано порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 статей 2, 3, 21, 24 Кодексу законів про працю України та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", що полягає у використанні праці трьох найманих працівників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) без належного оформлення трудових відносин (не виданий наказ про прийом на роботу, не повідомлено у встановленому порядку органи ДПС) та виявилося під час повторного виходу 16.09.2019 на фактичну перевірку.
Однак, як було встановлено судом першої інстанції, ці особи прибули вперше на місце проведення перевірки для проходження співбесіди, маючи намір у подальшому співпрацювати з позивачем, проте, будь-якої роботи не виконували та жодних послуг не надавали. Також встановлено, що зазначені фізичні особи за результатами співбесіди не мали наміру працювати в позивача, проте, не встигли покинути приміщення до початку проведення перевірки.
Вказані обставини також підтвердив представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги Управління Держпраці у Хмельницькій області про те, що у даному випадку працівниками ДПС зафіксовано факт залучення безпосередньо до роботи трьох осіб, а не спілкування з ними щодо працевлаштування не підтверджені належними та допустимими доказами.
Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що вказані працівники виконували саме трудові функції в діяльності ФОП ОСОБА_1 , зокрема виробляли текстильні вироби, що обумовлені специфікою її діяльності, підлягали внутрішньому трудовому розпорядку та отримували за виконану роботу заробітну плату, що б свідчило про наявність між ними трудових відносин.
Також, колегія суддів приймає до уваги те, що за змістом наявних в матеріалах справи трудових договорів, 16.09.2019 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено трудові договори з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", повідомлено 16 вересня 2019 року о 10 год. 18 хв., о 15 год. 48 хв. та о 20 год. 28 хв. територіальний орган Державної фіскальної служби про прийняття вказаних осіб на роботу, що в свою чергу свідчить про проведення позивачем 16.09.2019 співбесід.
Колегія суддів зазначає, що вказаним також спростовуються доводи апеляційної скарги третьої особи щодо не допущення працівників Головного управління ДПС у Хмельницькій області до проведення перевірки у зв'язку з відсутністю позивача.
Доводи апеляційної скарги третьої особи про те, що під час повторного виїзду 16.09.2019 перевіряючі близько двох годин не допускались в приміщення швейного цеху, колегія суддів відхиляє, оскільки акт перевірки від 23.09.2019 №01-33-03/ НОМЕР_1 не містить жодних відомостей щодо недопуску посадових осіб ГУ ДПС у Хмельницькій області до проведення перевірки, під час повторного виходу 16.09.2019
Тому, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не наведено ані в акті перевірки, ані у судовому засіданні конкретні докази, що позивачем допущено до виконання робіт 16.09.2019 працівників без укладання трудового договору та без повідомлення ДПС про прийняття працівника на роботу, відповідно до порядку встановленого КМУ.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не виступав щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 роботодавцем, не використовував найману працю цих фізичних осіб та не мав обов'язку укладати з ними трудовий договір.
Апеляційний суд зауважує, що істотною умовою вказаного порушення є факт допущення працівника до роботи без відповідного юридичного оформлення, однак в даному випадку відповідачем та третьою особою не доведено, що таке порушення було вчинено саме позивачем.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Оцінюючи позиції апелянтів, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційних скаргах, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційних скаргах не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги Управління Держпраці у Хмельницькій області, Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 04 червня 2020 року.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.