Справа № 640/729/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Федорчук А.Б.
04 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування Постанови від 08.04.2016 року, зобов'язання вчинити дії, -
У січні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі- відповідач), третя особа - ОСОБА_2 , в якому (з урахуванням уточнення позовних вимог) просить суд: визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві в межах ВП №57406594 про стягнення виконавчого збору у розмірі 798 677, 77 грн. неправомірними; скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 11 жовтня 2018 року у виконавчому провадженні №57406594 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 08 квітня 2016 року у ВП №47548845 у розмірі 798 677, 77 грн. та закрити ВП №57406594 як таке, що відкрито у зв'язку з порушенням закону та є неправомірними; зобов'язати державного виконавця закінчити виконавче провадження №47548845 у зв'язку із визнанням 29 січня 2019 року виконавчого листа №2-1137/14, виданого 06 травня 2015 року таким, що не підлягає виконанню на основі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що при прийнятті оскаржуваної постанови державним виконавцем не дотримано вимог Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, щодо строків винесення таких постанов. При цьому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Відтак, на думку представника позивача, державним виконавцем протиправно відкрито виконавче провадження №57406594, оскільки постанова про відкриття провадження від 18 травня 2015 року у ВП №47548845 містила відомості щодо стягнення виконавчого збору у резолютивній частині, пізніше у вказаному ж провадженні державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 08 квітня 2016 року, по якій відбувалося часткова сплата виконавчого збору.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно п.2 ч.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на викладене та у зв'язку із неприбуттям учасників справи у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також враховуючи те, що справу можливо вирішити на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 КАС України.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до її розгляду в судовому засіданні.
07 серпня 2019 року , під час розгляду справи представником позивача заявлено вимогу про зупинення провадження до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №2540/3203/18 (провадження №11-445апп19).
Зазначена вище заяв мотивована тим, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2019 року прийнято до розгляду справу №2540/3203/18.
Предметом розгляду даної справи є схожі правовідносини, а саме правомірність винесення постанови у виконавчому провадженні про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до зазначеної вище ухвали Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що неоднакове тлумачення ч.2 ст.27, ч.3 ст.40 Закону України №1404-VIII судом касаційної інстанції різної юрисдикції (Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц,) потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - Калядіної Ірини Валеріївни про зупинення провадження - задоволено, зупинено провадження у справі за розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування Постанови від 08.04.2016 року, зобов'язання вчинити дії, до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №2540/3203/18 (провадження №11-445апп19).
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень станом на 11 березня 2020 року, постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року скасовано, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2018 року залишено в силі.
Відповідно до ч. 1 ст. 237 КАС України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Перевіривши матеріали справи, керуючись ст.237 КАС України, колегія суддів протокольною ухвалою постановила, провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування Постанови від 08.04.2016 року, зобов'язання вчинити дії на 04 червня 2020 року на 09 год. 20 год.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог та приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що на виконанні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві перебувало виконавче провадження №47548845 з примусового виконання виконавчого листа №2-1137/4, виданого 06 травня 2015 року Солом'янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-Банк» заборгованість у сумі 7 986 777, 72 грн.
Пунктом 2 вказаної постанови зобов'язано позивача як боржника у виконавчому провадженні самостійно виконати судове рішення в семиденний термін з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та повідомлено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк слід виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
В подальшому, 08 квітня 2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 798 677,77 грн. у зв'язку з невиконанням в добровільному порядку судового рішення.
Відповідно до п. 2 даної постанови визначено строк пред'явлення до виконання один рік, постанова набирає законної сили з моменту її винесення.
11 жовтня 2018 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору №47548845, виданого 08 квітня 2016 року відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення виконавчого збору в розмірі 798 677,77 грн.
Незгода позивача із вказаною постановою про відкриття виконавчого провадження від 11 жовтня 2018 року та діями щодо стягнення виконавчого збору зумовила звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згілно ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Преамбулою Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.ст. 1, 5 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).
Законом № 1403-VIII, визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно зі ст. 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї за відомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст. 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Згідно зі ст. 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також, частиною дев'ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
За змістом ч.5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.
Частинами 2 та 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Крім того, п. 1 ч. 5 вказаної статті передбачає, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.
Аналіз наведеного свідчить про те, що виконавчий збір стягується при відкритті виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору.
Відповідно до ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Іншими заходами примусового характеру, що передбачені цим Законом, у разі виконання рішення немайнового характеру можуть бути заходи, які передбачені статтями 64-67 Закону.
Аналіз наведених норм дає підстави суду вважати, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Відтак, за своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.
Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ , виконавчий документ повертається стягувачеві, якщо стягував подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами ч. 5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
За приписами ч. 3 ст. 40 Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.
Таким чином, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Так, положення ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
Вказані положення ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Таким чином, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18.
Крім того, відповідно до статті 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015- 2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.
Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі: - 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ; - 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.
Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
З матеріалів виконавчого провадження, що оскаржувана постанова від 11 жовтня 2018 року прийнята стосовно примусового виконання постанови №47548845 від 08 квітня 2016 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 798 677,77 грн. Остання, в свою чергу, винесена у зв'язку із прийняттям постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви представника стягувача про повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, 09 жовтня 2018 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та повідомлено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 09 жовтня 2021 року.
Також, відповідно до наявної в матеріалах справи ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року в справі №760/18620/13-ц, виконавчий лист №2-1137/14, виданий 06 травня 2015 року Солом'янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Правекс Банк» заборгованості в сумі 7 986 777,72 грн. визнано таким, що не підлягає виконанню у зв'язку зі сплатою заборгованості за даним виконавчим листом.
Вказана ухвала суду набрала законної сили 14 лютого 2019 року.
При цьому, наявними матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що 09 жовтня 2018 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу; доказів повторного пред'явлення виконавчого листа №2-1137/14, виданого 06 травня 2015 року Солом'янським районним судом міста Києва матеріали справи не містять та сторонами не надано до суду.
На підстав вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 760/18620/13-ц, виконавчий лист №2-1137/14, виданий 06 травня 2015 року Солом'янським районним судом міста Києва.
Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у постанові від 11.10.2018 про стягнення виконавчого збору, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
При стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку щодо помилковості доводів відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 761/11524/15-ц (провадження № 61-1788св17).
Крім того, у відповідності до положень ч. 3 ст. 40 Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені відповідачем дії державного виконавця щодо порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору не відповідають вимогам Закону № 1404-VIII.
Щодо позовних вимог про зобов'язання державного виконавця закінчити виконавче провадження №47548845 у зв'язку із визнанням 29 січня 2019 року виконавчого листа №2-1137/14, виданого 06 травня 2015 року таким, що не підлягає виконанню на основі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 39 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: скасування або визнання не чинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
У зв'язку із прийняттям постанови державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документу керуючись п.1 ч.1 ст. 37 Закону №1404-VIII, тому колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення зазначених вище вимог позивача.
Інших дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 760/18620/13-ц, виконавчий лист №2-1137/14, виданий 06 травня 2015 року Солом'янським районним судом міста Києва державним виконавцем не було здійснено, тому суд апеляційної інстанції вважає зазначені вимоги обгрутованими.
Таким чином, позовні вимоги є обгрутованими та наявні підстави для визнання неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві в межах ВП №57406594 про стягнення виконавчого збору у розмірі 798 677, 77 грн. неправомірними, визнання протиправними та скасування постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення виконавчого збору від 08 квітня 2016 року у ВП №47548845 у розмірі 798 677, 77 грн., закрити ВП №57406594 як таке, що відкрито у зв'язку з порушенням закону та зобов'язання державного виконавця закінчити виконавче провадження №47548845 у зв'язку із визнанням 29 січня 2019 року виконавчого листа №2-1137/14, виданого 06 травня 2015 року таким, що не підлягає виконанню на основі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Щодо стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат здійснено у відповідності до статті 139 КАС України.
Згідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 3 073, 60 грн., що підтверджується квитанціями від 22.01.2019 №47522, від 27.06.2019 № 0.0.1394437513.1 та від 17.07.2019 №64276.
Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору складає - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з ново виявленими обставинами, ставка судового збору складає - 150 відсотків ставки, що підляга сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
В свою чергу, позовна заява подана у 2019 році.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року становить 1 921, 00 грн.
Позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру.
Таким чином, розмір судового збору за подання позовної заяви становить - 1 536, 80 грн (1 921, 00 грн. * 0,4 (розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб)*2 (кількість немайнових вимог), та за подання апеляційної скарги на рішення суду - 2 305, 20 грн. (1 921, 00* 0,4 (розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) *2 (кількість немайнових вимог)*150%).
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у розмірі 3 053, 60 грн. підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві , відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 139, 237, 241, 242, 243, 251, 272, 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року - скасувати.
Визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві в межах ВП №57406594 про стягнення виконавчого збору у розмірі 798 677, 77 грн. неправомірними.
Визнати протиправними та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення виконавчого збору від 08 квітня 2016 року у ВП №47548845 у розмірі 798 677, 77 грн., закрити ВП №57406594 як таке, що відкрито у зв'язку з порушенням закону.
Зобов'язати державного виконавця закінчити виконавче провадження №47548845 у зв'язку із визнанням 29 січня 2019 року виконавчого листа №2-1137/14, виданого 06 травня 2015 року таким, що не підлягає виконанню на основі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (адреса: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32, ЄДРПОУ 34691374) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), у розмірі 3 073 (трьох тисяч семи десяти трьох) гривень 60 копійок, відповідно до квитанцій від 22.01.2019 №47522, від 27.06.2019 № 0.0.1394437513.1 та від 17.07.2019 №64276.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: В.П. Мельничук,
О.Є. Пилипенко