Справа № 640/14346/19 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
02 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Кондрат Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2020 у справі за адміністративним позовом Міністерства оборони України до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -
Міністерство оборони України звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило:
- визнати незаконною та скасувати постанову від 08.07.2019 про накладення штрафу в розмірі 10 200,00 грн. та зобов'язати відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 57551099 у зв'язку з повним виконанням рішення суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство оборони України звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 30.03.2018 у справі № 287/27/17-а визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як особі, інвалідність якої встановлена внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби; скасовано рішення Міністерства оборони України в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.11.2016 № 107; зобов'язано Міністерство оборони України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги як особі, інвалідність якої встановлена внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби у розмірі встановленому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
02.10.2018 Олевським районним судом Житомирської області видано виконавчий лист по зазначеній справі в частині рішення суду: «зобов'язати Міністерство оборони України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги як особі, інвалідність якої встановлена внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби у розмірі встановленому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
29.10.2018 на підставі даного виконавчого листа відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57551099.
До відділу примусового виконання 18.12.2018 надійшла заява заступника директора Департаменту фінансів МО України Галімського С.П. про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення, яка обґрунтована тим, що 14.12.2018 комісією МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення про скасування попереднього рішення та відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, що оформлено протоколом від 14.12.2018 № 125.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції України Валявського О.А. про накладення штрафу від 08.07.2019 ВП №57551099 по примусовому виконанні виконавчого листа Олевського районного суду Житомирської області від 02.10.2018 № 287/27/17-а про зобов'язання позивача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги як особі, інвалідність якої встановлена внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби у розмірі встановленому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позивач, вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Міністерством оборони України рішення суду у справі № 287/27/17-а фактично не було виконано, а про існування будь-яких поважних причин його невиконання, державного виконавця у встановлений для виконання рішення суду строк не було повідомлено, а тому постанова старшого державного виконавця про накладення штрафу від 08.07.2019 є правомірною.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями ст. 63 Закону, згідно ч. 1 якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною першої ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строку рішення, що зобов'язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу десятиденного терміну з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення без поважних причин.
Як вже було зазначено вище рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 30.03.2018 у справі № 287/27/17-а, зокрема, зобов'язано Міністерство оборони України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги як особі, інвалідність якої встановлена внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби у розмірі встановленому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
При цьому, до відділу примусового виконання 18.12.2018 надійшла заява заступника директора Департаменту фінансів МО України Галімського С.П. про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення, яка обґрунтована тим, що 14.12.2018 комісією МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення про скасування попереднього рішення та відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, що оформлено протоколом від 14.12.2018 № 125.
Водночас, як вірно було встановлено судом першої інстанції, вказаний протокол засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.12.2018 № 125 щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не є фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду, оскільки останнім зобов'язано МО України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги, а не повторно розглянути подані останнім документи.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Міністерством оборони України, незважаючи на зобов'язальну частину рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30.03.2018 у справі № 287/27/17-а, протиправно було відмовлено у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили та містить прямі приписи зобов'язального характеру, суб'єктом владних повноважень виконано не було.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи Міноборони про те, що повне фактичне виконання судового рішення здійснено 14.12.2018, є необґрунтованими, що вірно встановлено судом першої інстанції та не беруться колегією суддів до уваги.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що доводи Міністерства оборони України про повне фактичне виконання рішення суду шляхом прийняття рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, не може свідчити про те, що судове рішення було виконано та про відсутність підстав для визнання дій Міністерства оборони України такими, що свідчать про невиконання судового рішення без поважних причин.
Отже, з огляду на статус Міністерства оборони України, як суб'єкта владних повноважень по відношенні до ОСОБА_1 , як громадянина України, який за наслідками судового захисту вправі очікувати на своєчасне та у повному обсязі поновлення порушених прав з боку державних органів, колегія суддів приходить до висновку, про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Також, колегія суддів зазначає, що позовна вимога про зобов'язання відділу Державної виконавчої служби винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 57551099 у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення, не підлягає задоволенню, оскільки, належних і допустимих доказів такого виконання матеріалами справи не підтверджено.
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2020 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.