Справа № 580/3669/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.П. Тимошенко
03 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О.,
Безименної Н.В.
за участю секретаря судового засідання: Лещенко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Уманської міської ради до ОСОБА_1 про зобов?язання вчинити дії, -
У листопаді 2019 року позивач, Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Уманської міської ради, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
- зобов?язати відповідача знести за власний рахунок самочинно збудовану будівлю по АДРЕСА_2 .
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи. Зокрема, апелянт наголошує, що підстави для знесення спірної будівлі відсутні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.
Відповідно до статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня до 03 квітня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України запроваджено карантин та, в подальшому, карантинні обмеження також були продовжені.
Оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусною хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України доповнено пунктом 3, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями, зокрема, 309 цього Кодексу, строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, який обраховується з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, є продовженим на строк дії такого карантину.
24 березня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Уманської міської ради, в якому позивач повністю підтримує рішення суду першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 29.05.2019 №102 та заяви ОСОБА_2 від 29.05.2019 №Т-59 Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Уманської міської ради та направлення для проведення планового (позапланового) заходу від 29.05.2019 №92 посадовою особою позивача проведено позапланову перевірку на об'єкті «Проведення будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2 » щодо дотримання суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил. За наслідками перевірки складено акт від 03.06.2019 №92, в якому встановлено, що відповідач Грінхаус Еліоху Елізер самочинно без подачі повідомлення про початок виконання будівельних робіт проводить будівельні роботи, а саме: влаштовується фундамент під житловий будинок по АДРЕСА_2 .
Відповідачу 03.06.2018 видано припис №25 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, в яких зазначено про необхідність усунення виявлених порушень у термін до 03.08.2019 та про повідомлення відділу у цей же термін про виконання приписів. Однак, ні повідомлення про виконання припису, ні повідомлення про початок виконання будівельних робіт чи заяви на видачу дозволу від відповідачів до відділу не надходили. Крім того, за фактом правопорушення складено протокол про адміністративні правопорушення від 03.06.2019 №37. На підставі вказаного протоколу винесено постанову від 03.06.2019 №37 справі про адміністративне правопорушення, яким відповідача визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 96 КУпАП та адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 4250 грн, який був сплачений відповідачем 04.06.2019.
26.09.2019 на підставі направлення для проведення планового (позапланового) заходу від 23.09.2019 №148, з метою перевірки виконання вимог припису від 03.06.2019 №26 позивачем проведена позапланова перевірка та встановлено, що збудовано цокольний поверх, припис не виконано, а саме: документи, що дають право на початок виконання будівельних робіт не зареєстровано, земельну ділянку до попереднього стану не приведено, що є порушенням вимог пп. а п. 3 ч.3 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI.
За фактом вищевказаного правопорушення складений протокол про адміністративне правопорушення від 23.09.2019 №55, за результатами розгляду матеріалів справи винесено постанову від 26.09.2019 №55 у справі про адміністративне правопорушення, якими відповідача визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-42 КУпАП та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн. 00 коп., який був сплачений відповідачем 09.10.2019.
Вважаючи, що відповідач не виконує вимог приписів, з метою приведення земельної ділянки до попереднього стану, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що враховуючи усі здійснені позивачем у справі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винних осіб до відповідальності, наявні підстав для зобов'язання відповідача за його рахунок, знести самочинно збудовану будівлю по АДРЕСА_2 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року № 687-ХІV (далі - Закон № 687-ХІV), для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
За змістом статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI), державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 34 Закону № 3038-VI, замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".
Відповідно до частин першої, другої, сьомої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Частиною першою статті 38 Закону № 3038-VI передбачено, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Отже, позов про знесення самочинно збудованого об'єкта містобудування може бути пред'явлено органом державного архітектурно-будівельного контролю до суду в разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, встановлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу 03.06.2018 року було винесено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил у зв'язку зі здійсненням будівництва без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Відповідачу 03.06.2018 видано припис №25 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, в яких зазначено про необхідність усунення виявлених порушень у термін до 03.08.2019 та про повідомлення відділу у цей же термін про виконання приписів. Однак, ні повідомлення про виконання припису, ні повідомлення про початок виконання будівельних робіт чи заяви на видачу дозволу від відповідачів до відділу не надходили. Крім того, за фактом правопорушення складено протокол про адміністративні правопорушення від 03.06.2019 №37. На підставі вказаного протоколу винесено постанову від 03.06.2019 №37 справі про адміністративне правопорушення, яким відповідача визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 96 КУпАП та адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 4250 грн, який був сплачений відповідачем 04.06.2019.
В той же час, ані у визначений у приписі строк, ані станом на час звернення позивача до суду та на час розгляду справи, вимоги припису відповідачем усунуто не було. До апеляційної скарги відповідачем також жодних належних доказів виконання припису не надано.
Таким чином, роботи з будівництва виконано без отримання документа, який посвідчує право на виконання будівельних робіт.
До того ж, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не тільки не виконуються вимоги припису, але й надалі продовжується будівництво. Так, з матеріалів справи вбачається, що станом на 03.06.2019 року було влаштовано фундамент під житловий будинок по АДРЕСА_2 , а вже станом на повторну перевірку 26.09.2019 року встановлено, що збудовано цокольний поверх.
Згідно із частиною другою статті 38 Закону № 3038-VI за рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних зі знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, відповідач без повідомлення та відповідних дозвільних документів здійснював спірне будівництво, що відповідно до частини першої статті 376 ЦК дає підстави для визначення цієї будівлі об'єктом самочинного будівництва. При цьому, винесений позивачу припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил є чинним, відомості про його оскарження відповідачем відсутні. Докази про те, що у строк, визначений у приписі та станом на час розгляду справи вимоги припису виконані - відсутні.
Враховуючи те, що відповідач без повідомлення та дозвільних документів з порушеннями будівельних норм і правил проводить спірне будівництво, а також не виконав у встановлений строк вимоги припису, колегія суддів на підставі положень статті 376 ЦК вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача знести об'єкт самочинного будівництва.
Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року по справі № 826/12543/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року.
До того ж, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Апеляційний суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Уманської міської ради до ОСОБА_1 про зобов?язання вчинити дії.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст виготовлено 03.06.2020 року.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна