П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 червня 2020 р.м. ОдесаСправа № 420/7633/19
Головуючий в І інстанції: Цховребова М.Г.
Дата та місце ухвалення рішення: 29.01.2020 р. м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса), в якому позивач просить: визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявленого позову, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягом з наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 29.03.2019 року № 71, наказано, зокрема:
- полковника ОСОБА_1 , заступника начальника академії з тилу - начальника тилу, призначеного наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 21 лютого 2019 року № 71 на посаду начальника квартирно-експлуатаційної служби тилу військової частини НОМЕР_1 і вибув до нового місця служби (м. Одеса):
- « 29» березня 2019 року виключити зі списків особового складу академії, всіх видів забезпечення;
- виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 35%, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років з « 01» по « 29» березня 2019 року;
- виплатити грошову надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% від посадового окладу з «01» по « 29» березня 2019 року;
- щорічна основна відпустка за 2019 рік використана тривалістю 45 діб (з 30 січня по 16 березня 2019 року), грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік отримав.
22.11.2019 року позивач звернувся до Військової академії (м. Одеса), в якій просив нарахувати та виплати йому індексацію грошового забезпечення.
Листом від 13.12.2019 року № 6/21/917 відповідач на звернення позивача повідомив, зокрема, про те, що відсутні підстави та фінансовий ресурс для виплати позивачу індексації грошового забезпечення. У вказаному листі відповідач зазначив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по листопад 2018 року у Міністерства оборони України не було. З грудня 2018 року по день виключення зі списків частини позивачу індексація виплачена. Також, відповідач вказав на те, що Порядок № 1078 не передбачає механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди. Крім цьому, відповідач зазначив, що позивачем не оскаржувалось наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а відтак станом на момент видання наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 29 березня 2019 року № 71 позивачем погоджено проведення усіх необхідних розрахунків.
Судом першої інстанції також встановлено, що відповідно до довідки Військової академії (м. Одеса) від 23.01.2020 року № 6/67/17, ОСОБА_1 з січня 2016 року по листопад 2018 року індексація грошового забезпечення не виплачувалась. З грудня 2018 року по день виключення зі списків військової академії індексація грошового забезпечення виплачена. А саме: грудень 2018 року - 71,08 грн., січень 2019 року - 71,08 грн., лютий 2019 року - 71,08 грн., березень 2019 року - 71,08 грн., квітень 2019 року - 128,79 грн.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, останній звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 вказаного Закону встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 цього ж Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Як встановлено в ході розгляду справи, позивачу за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Відповідачем вказаний факт не заперечується.
Також, відповідач не заперечує наявність у позивача права на індексацію грошового забезпечення у вказаний період.
Поряд з цим, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в поданій апеляційній скарзі, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо не проведення індексації грошового забезпечення позивача у вказаний період, відповідач посилається на те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 - лютий 2018 року у Міноборони не було.
Проте, колегія суддів вважає безпідставними такі доводи відповідача з огляду на викладене.
Так, згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст.9 Закону).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).
Згідно п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються і т.д.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік .
В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Також, колегія суддів зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
До того ж, відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військова академія, коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на рахунки військової академії для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Щодо посилань відповідача на те, що позивачем не оскаржувався наказ про виключення його зі списків особового складу військової академії та всіх видів забезпечення, що, на думку відповідача, свідчить про те, що позивачем погоджено проведення усіх необхідних розрахунків, колегія суддів вважає вказані доводи відповідача безпідставними, оскільки факт не оскарження позивачем наведеного вище наказу жодним чином не позбавляє позивача права на звернення із заявленим позовом.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року є протиправною бездіяльністю з боку відповідача.
Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не була проведена у встановлений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» строк, що є порушенням прав позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач підлягає зобов'язанню нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Висновки суду у даній справі відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 04.06.2020 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька