П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 815/3599/15
Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурії О.В.
судді -Вербицькій Н.В.
при секретарі -Поповій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №888 о/с від 18.05.2015 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (надалі-позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (надалі по тексту - МВС України), третя особа - Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці (надалі - Управління МВС України на Одеській залізниці), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ МВС України № 888 о/с від 18.05.2015 року в частині звільнення начальника Управління МВС України на Одеській залізниці полковника міліції ОСОБА_1 з моменту його прийняття;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління МВС України на Одеській залізниці;
- стягнути з МВС України на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу МВС України від 25.03.2010 року №458о/с він був призначений на посаду начальника Управління МВС України на Одеській залізниці, має спеціальне звання полковника міліції. Наказом МВС України №888 о/с від 18.05.2015 року згідно з ч.3 ст.1, п.8 ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року та п.62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача було звільнено з органів внутрішніх справ з постановкою на військовий облік. Оскаржуваний наказ мотивовано тим, що він є особою, на яку розповсюджується дія Закону України «Про очищення влади». Позивач вважає, що наказ МВС України про звільнення його з органів внутрішніх справ прийнято з порушенням норм матеріального права, а, отже, підлягає скасуванню, оскільки його звільнення здійснено відповідачем в період його тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці. Також позивач зазначає, що оскаржуваний наказ №888 о/с винесено відповідачем всупереч вимогам ст.61 Конституції України, ч.2 ст.1 Закону України «Про очищення влади» без врахування того, що за час проходження служби в органах внутрішніх справ він неодноразово був відзначений за значні досягнення у службі та у відповідача відсутні докази дій з його боку, які визначені в ч.2 ст.1 Закону України «Про очищення влади». Так, позивач зазначив, що в період перебування його на посаді начальника Управління МВС України на Одеській залізниці та в період проведення масових протестів населення в м. Києві з листопада 2013 року по лютий 2014 року він своїми рішенням, дією чи бездіяльністю, не здійснював заходів, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки, оборони чи територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини, працівники ввіреного йому підрозділу до несення служби у м. Києві у вказаний період ним не відряджалися. Таким чином, на думку позивача, оскаржуваним наказом №888 о/с його безпідставно «автоматично» було визнано (без жодного доказу наявності та доведеності його вини) особою, яка своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювала заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і яку необхідно в подальшому не допустити до управління державними справами. Внаслідок таких протиправних дій відповідача, який діяв при винесенні оскаржуваного наказу №888 о/с всупереч вимогам п.2 ст.1 Закону України «Про очищення влади» про застосування при звільненні принципу презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, діловій репутації позивача завдано непоправної шкоди. Також позивач зазначає, що обіймаючи посаду начальника Управління МВС України на Одеській залізниці, він не підпадав під критерії здійснення очищення влади, оскільки посада, яку він обіймав, не належить до посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Ухвалою суду першої інстанції від 17.09.2015 року, яка занесена до журналу судового засідання, залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України.
Ухвалою суду першої інстанції від 11.10.2017 року, яка занесена до журналу судового засідання, залучено до участі у розгляді справи у якості другого відповідача - Управління МВС України на Одеській залізниці.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, МВС України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2018 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою МВС України.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2018 року було зупинене апеляційне провадження до одужання позивача.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 року поновлено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 09.08.2018 року.
За клопотанням позивача ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018 року було зупинене апеляційне провадження для вирішення питання щодо примирення сторін до 25.10.2018 року.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2018 року справу прийнято до провадження, а ухвалою від 07.11.2018 року поновлено апеляційне провадження.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 року було зупинене апеляційне провадження до вирішення Конституційним Судом України звернення Верховного Суду України та конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо конституційності положення п.6 ч.1 п.2, 13 ч.2, ч.3 ст.3 Закону України «Про очищення влади» в об'єднаній справі №5-уп/2017.
Ухвалою Верховного Суду від 26.03.2019 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 року про зупинення провадження та витребувано справу.
03.04.2019 року дана справа надійшла до Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду від 12.02.2020 року скасовано ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 року, а справу направлено для продовження розгляду.
До суду апеляційної інстанції справа була повернута 30.03.2020 року.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2020 року справа була прийнята до провадження та призначено апеляційний розгляд у відкритому судовому засіданні на 29.04.2020 року о 10.00 год.
У зв'язку із введенням на території України карантину Постановою КМУ №211 від 11.03.2020 року та неможливістю проведення судових засідань в режимі відеоконференції, призначені по справі судові засідання на 29.04.2020 року, на 20.05.2020 року були перенесені за клопотаннями представників сторін.
Судове засідання 03.06.2020 року відбулось в режимі відеоконференції з представником позивача та за участю представника третьої особи.
В задоволенні клопотання Міністерства внутрішніх справ України про проведення розгляду справи 03.06.2020 року за участю представника відповідача в режимі відеоконференції, яке надійшло на електронну пошту суду 02.06.2020 року, відмовлено, оскільки таке клопотання подано з порушенням терміну, встановленого ч.7 ст.195 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи полягають в наступному.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та з 25.03.2010 року на момент звільнення перебував на посаді начальника Управління МВС України на Одеській залізниці.
Наказом МВС України від 18.05.2015 року №888 о/с згідно з ч.3 ст.1, п.8 ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» та відповідно до п.62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції, начальника Управління МВС України на Одеській залізниці ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) (а.с.137 том 1).
Наказом Управління МВС України на Одеській залізниці від 22.05.2015 року №45 о/с доведено до особового складу, що згідно з ч.3 ст.1, п.8 ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» та відповідно до п.62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 18 травня 2015 року полковника міліції, начальника Управління МВС України на Одеській залізниці ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) (а.с.30 том 2).
Крім того, судом встановлено, що Рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій №12/ІІІ/1/818 від 18.12.2014 року ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій на підставі довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 22.10.2014 року №8/1581 та наказу УМВС на Одеській залізниці від 10.10.2014 року №699 о/с дск.; витягу з наказу АТЦ при СБУ від 21.10.2014 року №43; посвідчення про відрядження № 001068 (а.с.248-250 том 1).
Позивач, вважаючи наказ відповідача від 18.05.2015 року №888 о/с в частині його звільнення з органів внутрішніх справ протиправним, оскаржив його до суду, вимагаючи його скасування та поновлення позивача на займаній посаді.
З наведеного вбачається, що предметом оцінки суду у даній справі є законність звільнення позивача на підставі Закону України «Про очищення влади».
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про очищення влади» даний закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Відповідно до ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно з п.6 ч.1 ст.2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Згідно з п.8 ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до п.1, п.2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції застосував норми Конституції України, як норми прямої дії, зокрема положення ст.61 Конституції України, та дійшов висновку про неправомірності звільнення позивача на підставі Закону України «Про очищення влади», зазначивши, що вчинення особою заходів (та / або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду. Однак відповідачі не надали до суду жодних доводів та доказів щодо вчинення позивачем дій та заходів (та / або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Також суд першої інстанції послався на те, що посада позивача не відноситься до категорії посад, які зазначені в п.8 ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади», і згідно ч.7 ст.1 даного закону на позивача, як на учасник бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України, передбачені цим законом заборони не застосовуються.
При вирішенні даного спору, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частинами 1 та 2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ країни) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до частини 1 ст.17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
Європейський суду з прав людини своїм рішенням від 17.10.2019 року у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), яке набуло статус остаточного 24.02.2020 року, визнав порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя) стосовно всіх заявників внаслідок їх звільнення з посад державної служби на підставі Закону України «Про очищення влади».
Так, Європейський суду з прав людини у цій справі зазначив, зокрема, наступне:
« 294. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що застосування до заявників передбачених Законом «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту (див. пункт 305).
295. Суду залишається визначити, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою Суду.
296. Як зазначив Суд (див. пункти 208 - 211), застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
297. Уряд не зазначив про будь-який розгляд таких підстав під час обговорення Верховною Радою України Закону «Про очищення влади». Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (див. пункт 72). Конституційний Суд України досі не завершив розгляд питання конституційності Закону «Про очищення влади», а тому Суд не може скористатися його думками з цього приводу (див. для порівняння, наприклад, згадані рішення у справах "Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства", пункти 13 - 33 і 113 - 116 та "Анчев проти Болгарії", пункт 110).
298. Крім того, Суд не переконаний, що законодавчий механізм був достатньо вузько розробленим для вирішення "нагальної суспільної потреби", яку мав би переслідувати Закон "Про очищення влади". У зв'язку з цим, слід зазначити, що законодавчий механізм був набагато ширшим та більш універсальним, аніж розроблений, наприклад, Польщею (див. згадане рішення у справі "Матиєк проти Польщі", пункти 27 - 29) або Латвією (див. згадане рішення у справі "Жданока проти Латвії", пункти 57 і 126), сфера застосування яких обмежувалася особами, які відіграли активну роль у діяльності колишньої влади, яка не була демократичною.
299. Наприклад, як вбачається зі справи другого та третього заявників, передбачені Законом "Про очищення влади" заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан Янукович став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана Януковича.
300. Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", є прихід до влади пана Януковича (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.»
Також слід враховувати і правову позицію Верховного Суду, яка наведена у постанові від 13.11.2019 року по справі №826/3328/16 і полягає в наступному:
« 17. Відповідно до частини першої статті Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
18. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
19. Під визначенням «принцип» - розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне. Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
20. Тобто, частинами першою та другою статті 1 Закону №1682-VII визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
21. Разом з тим, частиною другою статті 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.
22. Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
23. Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до пункту 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації)
24. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №800/186/17 судом вказано на необхідність дотримання принципу індивідуальної відповідальності та співмірності у справах, що стосуються застосування положень Закону №1682-VII.»
Беручи до уваги таку правову позицію Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у даній справі відповідачами не доведено фактів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Враховуючи надану Європейським судом з прав людини у справі «Полях та інші проти України» оцінку застосування Закону України «Про очищення влади» до осіб, які займали посади, що перелічені у ст.2 даного Закону, а також відсутність доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано ухвалив рішення про задоволення заявлених у даній справі позовних вимог, і підстави для зміни чи скасування такого рішення суду першої інстанції відсутні.
При цьому колегія суддів не вважає за доцільне надавати оцінку іншим спірним питанням, які були вирішені судом першої інстанції і стосувались належності посади позивача до категорії посад, які зазначені в п.8 ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади», а також можливості застосування даного закону до позивача при наявні у нього статусу учасник бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України, оскільки така оцінка не буде мати практичних наслідків для вирішення даного спору з огляду на прийняття Європейським судом з прав людини вищезазначеного рішення у справі «Полях та інші проти України».
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 04 червня 2020 року.
Головуючий суддя Кравченко К.В.
Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.