03 червня 2020 року
Київ
справа № 420/7200/19
адміністративне провадження № К/9901/13543/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гімона М.М.,
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
перевіривши касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2020 у справі №420/7200/19 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії ,
25.05.2020 до суду надійшла касаційна скарга фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, предметом спору у якій було: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.05.2019 №010707307, яким за порушення термінів сплати платником узгодженої суми податкового зобов'язання ГУ ДФС в Одеській області застосовано штрафні санкції відповідно до п.126.1 ст.126 ПК України у розмірі 20% від суми податкового зобов'язання 15098,25 грн, що склало 3019,65 грн; зобов'язання зняти податковий борг в сумі 10876,49 грн на виконання постанов Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2014 у справі №815/3273/14, від 08.07.2014 у справі №815/3552/14; зобов'язання скасувати донараховані кошти в сумі 4221,76 грн.
При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пунктів 6, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12, 257, 262 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі є визнання протиправними дій відповідача, визнання протиправним і скасування рішення контролюючого органу, на підставі якого може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників свідчать про те, що ця справа дійсно є незначної складності, а ознаки необхідності розгляду цієї справи виключно за правилами загального позовного провадження, визначені частиною четвертою статті 12 КАС України, відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі міститься посилання, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки Верховний Суд за аналогічних обставин протилежно застосовував відповідні норми права. Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції відніс оскаржувану справу до категорії малозначних помилково, адже з урахуванням його доводів ця справа є досить складною, потребує вивчення багатьох доказів і формування відповідної правової позиції, а у зв'язку з тим, що суд визнав справу малозначною, наслідком чого є її розгляд у спрощеному проваджені, що фактично унеможливило повне, об'єктивне та всебічне з'ясування всіх обставин даної справи, та в наслідок чого він не міг повною мірою реалізувати свої процесуальні права.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України є необґрунтованими, а ухвалені у цій справі судові рішення на поточний день не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Щодо посилань фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанови Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 819/2737/13, від 29.11.2019 у справі № 160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17 як на приклад неоднакового застосування норм права у аналогічних правовідносинах, колегія суддів зазначає про їх безпідставність, оскільки правовідносини у наведених справах не є подібними до справи, у якій подана касаційна скарга.
Так, у справі № 819/2737/13 відсутність в матеріалах справи акта перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, стало підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, що не свідчить про інше застосування судами попередніх інстанцій норм права у подібних правовідносинах. Варто зауважити, що наявність доводів у касаційній скарзі про відсутність тих чи інших документів в матеріалах справи не може впливати на вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі, оскільки при вирішенні такого питання у справі незначної складності має значення саме доведення скаржником наявності винятків, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а не підстав для скасування судових рішень.
У справі №160/8859/18 предметом дослідження було дотримання Головним управлінням ДФС у м. Києві процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Реал-Строй", а у справі № 825/1747/17 - документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Спецбуд". Встановивши, що у справі №160/8859/18 документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Реал-Строй» проводилася з 02.08.2018 по 08.08.2018, але копію наказу № 11812 від 31.07.2018 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Реал-Строй» направлено контролюючим органом на адресу позивача 01.08.2018, Верховний Суд з посиланням на постанову Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі № 21-425а14 погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень. Встановивши, що у справі № 825/1747/17 було призначено документальну планову виїзну перевірку, натомість контролюючий орган самостійно змінив вид призначеної перевірки і провів невиїзну, Верховний Суд також погодився з висновками про наявність підстав для задоволення позову.
Натомість у справі, у якій подано касаційну скаргу, податкове повідомлення-рішення прийнято за результатами проведеної контролюючим органом камеральної перевірки, яка відповідно до статті 76 Податкового кодексу України проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення стали висновки про порушення терміну сплати податку на доходи фізичних осіб із затримкою від 366 до 1370 днів. Зазначене порушення спричинено здійсненням контролюючим органом на підставі пункту 87.9 статті 87 ПК України погашення податкового боргу, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень, винесених у 2008 році, за рахунок поточних платежів позивача.
Застосування пункту 87.9 статті 87 ПК України та статті 126 ПК України було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом. Зокрема, у постанові від 21.05.2020 у справі №2а-10115/12/1370 висловлено позицію, що аналіз положень пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України свідчить про те, що зарахування сплачених платником коштів в рахунок погашення податкового боргу, всупереч напряму сплати, визначеного платником податків, прямо передбачено нормами чинного податкового законодавства України. Відтак, сплата Підприємством податкового зобов'язання перед погашенням податкового боргу, тобто з порушенням приписів пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, внаслідок чого податковий орган здійснював зарахування коштів на погашення податкового боргу замість платника податків, не може вважатися належною сплатою податкового зобов'язання та тягне за собою відповідальність, передбачену пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Отже, у випадку перенаправлення контролюючим органом коштів на оплату поточних податкових зобов'язань у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, у такого платника податків виникає недоїмка за податковими зобов'язаннями за поточні податкові періоди, яка погашається у порядку, визначеному пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, та у випадку несвоєчасного погашення якої, податковий орган нараховує штраф у розмірах, установлених статті 126 Податкового кодексу України у залежності від терміну затримки.
Аналогічну позицію щодо застосування положень статті 87 та статті 126 Податкового кодексу України викладено в постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 813/3722/17, від 22.04.2019 у справі №804/15898/15.
Перевіряючи посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №807/2097/16, від 04.09.2018 у справі № 813/4430/16, відповідно до яких у разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, колегія суддів враховує наступне.
Зазначеним висновкам судові рішення у цій справі не суперечать. Суди встановили, що зарахування відповідачем поточних платежів позивача в рахунок погашення податкового боргу здійснювалося в межах строку у 1095 днів. Тим більш, у справі №807/2097/16 вирішувалося питання можливості звернення контролюючим органом у 2016 році до суду з позовом про стягнення податкового боргу в той час, як строк у 1095 днів сплинув у 2012 році. У справі № 813/4430/16 вирішувалося питання правомірності відмови контролюючого органу у безпосередньому списанні у 2015 році безнадійного податкового боргу, який є узгодженим з 2012 року.
Отже, зазначені скаржником постанови Верховного Суду не дають підстав для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права як прийнятне обґрунтування того, що касаційна скарга у цій справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому не підтверджує наявність винятку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України, для визначення справи незначної складності, а тому посилання заявника на помилковість віднесення справи до категорії незначної складності є безпідставними. Наявність у позовній заяві вимог щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії не впливають на цей висновок.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2020 у справі №420/7200/19 .
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
М.Б. Гусак
Є.А. Усенко ,
Судді Верховного Суду