02 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/164/20 пров. № А/857/5070/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М.,
за участю секретаря Мельничук Б.Б.
представників відповідача Солтис Р.Р., Канюка І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року (ухвалене головуючим - суддею Козан Р.І. у м. Львові о 13 год. 06 хв., повний текст судового рішення складено 18 березня 2020 року) у справі № 380/164/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в котрому просить:
визнати протиправними дії відповідача у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 11.09.2018;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.09.2018 в сумі 104248,84 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків по індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 11.09.2018, яка становить 104248, 84 грн. На підставі цього, звернувся до відповідача із заявою про виплату такої. Проте, отримав у відповідь відмову, в якій відповідач вказав, що з 01.03.2018 було підвищено розміри посадових окладів усіх категорій військовослужбовців, відтак підстав для виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 немає. Позивач також зазначає, що посилання відповідача на відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат. Вважаючи у зв'язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 11.09.2018. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.09.2018. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Оскільки позивачу за період з 01.01.2016 по 21.09.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача. Ненарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач та відповідач.
У апеляційній скарзі позивач покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.09.2018 та прийняти у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю із обов'язковим зазначенням суми індексації грошового забезпечення або базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що не зазначення суми індексації грошового забезпечення, що підлягає нарахуванню і виплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 11.09.2018 призведе до важливих зловживань зі сторони відповідача, що полягатиме у заниженні сум, що підлягають до сплати суми шляхом обрання завідомо невірного базового місяця. Такі дії в свою чергу матимуть своїм наслідком суттєве порушення прав позивача в контексті реалізації права на власність та справедливий судовий розгляд та можуть призвести до подання нової позовної заяви.
В свою чергу відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Так апеляційна скарга обгрунтована тим, що виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах виділених коштів установ та організацій, що передбачені на ці цілі та механізм не передбачає нарахування виплати індексації працівникам за попередні періоди. Крім цього вказують на те, що на момент прийняття командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення, позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував свої звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в котрому покликається на те, що відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
В судовому засіданні представники відповідача, заперечили щодо задоволення апеляційної скарги позивача та надали пояснення. Просять апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Позивач в судове засідання на виклик суду не з'явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України.
Крім цього 01.06.2020 на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі та участі позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 до 11.09.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника електротехнічної групи центру телекомунікацій, інформаційно-телекомунікаційного вузла.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 11.09.2018 № 183, сержанта ОСОБА_1 , начальника електротехнічної групи центру телекомунікацій інформаційно-телекомунікаційного вузла, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.08.2018 №26-РС у запас відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за підпунктом «к», з 11.09.2018 виключено із списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Пустомитівського районного військового комісаріату Львівської області, що підтверджується копією з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2018 № 183.
Згідно з посвідченням військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України серії НОМЕР_3 від 08.09.2017, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
09.09.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 21.09.2018.
10.10.2019 відповідач листом № 350/490/46/1899/пс повідомив позивача про те, що відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення.
Відповідач вказав, що для виплати індексації у 2016 - 2018 роках фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було та фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Окрім цього, відповідач вказує на те, що у зв'язку з тим, що величина індексу споживчих цін у квітні-серпні 2018 року не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, індексація грошового забезпечення за цей період не проводилась.
Позивач вважаючи такі дії відповідача протиправними звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону України № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закону України № 1282-XII).
Статтею 1 Закону України № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону України № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ч. 1 ст. 4 Закону України № 1282-XII).
Частинами 1, 2 ст. 5 Закону України № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону України № 1282-XII).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-ІV.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 п. 4 Порядку № 1078).
Згідно з п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 (далі - Рішення № 9-рп/2013) за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 справа №825/1987/17, 20.11.2019 справа № 620/1892/19, 05.02.2020 справа № 825/565/17 індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Відтак, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому КМУ порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України № 1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Як зазначив суд першої інстанції з чим погоджується колегія суддів, що позивачу за період з 01.01.2016 по 21.09.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправність бездіяльності відповідача.
Щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.09.2018 в сумі 104248,84 грн, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно до ст. 9 Закону України № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).
Аналіз приписів Закону України №1282-XII та Порядку № 1078 на думку апеляційного суду, дає підстави для висновку про те, що обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) та визначати суму індексації, зокрема розміру посадового окладу, покладено саме на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності. І оскільки така індексація позивачу не нараховувалася, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.09.2018.
Щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення позивача, то суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Як підтверджено матеріалами справи, у період з січня 2016 по грудень 2018 року індексація грошового забезпечення позивача не нараховувалася та не виплачувалася. Базовим місяцем визначений липень 2015 року, а саме місяць підвищення розміру грошового забезпечення у зв'язку із виплатою надбавки за таємність. Зокрема таке зазначено в розрахунку індексації за 2016 - 2018 роки ОСОБА_1 долученого відповідачем до матеріалів справи (а.с. 36).
Абзацом 5 пункту 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Зміна посадових окладів з урахуванням періоду проходження військової служби позивача відбулась 01.01.2008 згідно постанови КМУ «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 і діяла до 01.03.2018 згідно з Постанови № 704.
Водночас, щомісячна додаткова грошова винагорода не включалася до складу грошового забезпечення, з якого здійснювалося обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8 наказу МОУ «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України» від 15.11.2010 №595 (зареєстровано в МЮУ 29.11.2010 за №1194/18489)), розміри винагороди встановлювався наказами МОУ (начальника Головного управління розвідки МОУ) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для МОУ (Головного управління розвідки МОУ) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Відтак, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами представника позивача щодо січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації відповідно до Порядку №1078, оскільки в період з 01.01.2008 вбачалась незмінність посадових окладів військовослужбовців.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації не відбувалося.
Доказів підвищення посадового окладу позивача з липня 2015 відповідач не надано. Крім цього, судом також, не встановлено, а відповідачем не доведено, що підвищення грошового доходу позивача у липні 2015 року перевищило суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу та яка мала нараховуватися із базового місяця січня 2008 року.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо відмови позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача за період з 01.01.2016 по 11.09.2018 невиплаченої суми індексації грошового забезпечення, з наведених вище підстав.
Крім цього колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на роз'яснення Міністерства Соціальної політики від 16.07.2015 №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 08.08.2017 № 15966/0/2-1716, від 08.08.2017 № 78/0/66-17 є безпідставними, оскільки вказані роз'яснення не є нормативно-правовими актами та не звільняють відповідача від обов'язку дотримання норм чинного законодавства.
Безпідставними також є твердження відповідача, що ОСОБА_1 на момент звільнення не звертався до військової частини НОМЕР_1 з заявою щодо виплати індексації грошового забезпечення, оскільки це жодним чином не впливає на обов'язок відповідача здійснити таке нарахування та виплату.
Щодо аргументів відповідача про відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року, то суд апеляційної інстанції вважає такі необгрунтованими, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційних скарг не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року у справі № 380/164/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді В. З. Улицький
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 04 червня 2020 року