Справа № 560/908/20
Головуючий у 1-й інстанції: Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
04 червня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про зобов'язання вчинити дії,
в березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області внести до Реєстру застрахованих осіб, страховий стаж, що буде враховуватися при обчисленні пенсій за віком ОСОБА_1 , періоди з 01.04.2012 по 31.04.2012 та з 01.01.2013 по 31.09.2017, коли позивач не працював, але отримував щомісячні страхові виплати у зв'язку з втратою професійної працездатності.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.03.2020 позовну заяву повернуто позивачеві.
Вважаючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вимог процесуального законодавства, позивач звернувся з апеляційною скаргою, просить суд скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до вимог ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву дійшов висновку, що позивачем позивачем пропущено строк звернення до суду.
Також суд першої інстанції зазначив, що на момент звернення з даним позовом, позивач не звертався та не отримував відмови у зарахуванні зазначених періодів до страхового стажу при призначенні пенсії за віком та не є предметом даного позову. Зазначене порушення прав позивача може виникнути в майбутньому, що і буде підставою для звернення до суду.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду попередньої інстанції та вважає їх передчасними, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Водночас ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.168 КАС України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Згідно з частинами першою - другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З матеріалів справи слідує, що 17.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області внести до Реєстру застрахованих осіб, страховий стаж, що буде враховуватися при обчисленні пенсій за віком ОСОБА_1 , періоди з 01.04.2012 по 31.04.2012 та з 01.01.2013 по 31.09.2017, коли позивач не працював, але отримував щомісячні страхові виплати у зв'язку з втратою професійної працездатності.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
На виконання ухвали позивач подав заяву на усунення недоліків, до якої також додав виправлений адміністративний позов та у якому також просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача при визначення страхового стажу позивача в періоди з 01.04.2012 по 31.04.2012 та з 01.01.2013 по 31.09.2017 коли він не працював, але отримував щомісячні страхові виплати у звязку з втратою працездатності.
Також у виправленому адміністративному позові позивач посилається на те, що не погоджуючись із відсутністю в Індивідуальних відомостях страхового стажу у вказані періоди останній звертався до суду з позовом.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.02.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно залишено без руху, оскільки позивачем порушено шестимісячний строк звернення до суду.
Позивачем подано заяву на усунення недоліків, в якій просить поновити строк звернення до суду та зазначає, що про не зарахування набутого ним стажу після 01.07.2013 при обчисленні саме пенсії за віком, він дізнався з довідки про страховий стаж від 27.12.2019.
Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів зважає на таке.
Відповідно до ч.1, 2 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. У свою чергу, перебіг процесуального строку, згідно з приписами ст.120 КАС України починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, останнім же днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день.
Відповідно до абз.1 ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, - день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій. Інститут строків у судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, позивач зазначає, що про порушення, допущені при обчисленні його страхового стажу, що буде враховуватися при призначенні пенсії за віком, він дізнався з довідки про страховий стаж від 27.12.2019 №1116/02.12-07.
Коелгія суддів зазначає, що застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.
Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, соціальні виплати тощо).
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ, а саме у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, соціальні виплати тощо), слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 608/957/16-а.
Отже, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, зазначає, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача при визначення страхового стажу позивача в періоди з 01.04.2012 по 31.04.2012 та з 01.01.2013 по 31.09.2017 коли він не працював, але отримував щомісячні страхові виплати у зв'язку з втратою працездатності, яка є триваючою і не може обмежуватися шестимісячним строком звернення до суду.
Варто зауважити, що суд першої інстанції не з'ясував зазначені обставини та прийшов до передчасного висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Крім того, у своїй ухвалі суд першої інстанції посилається на те, що на момент звернення з даним позовом, позивач не звертався та не отримував відмови у зарахуванні зазначених періодів до страхового стажу при призначенні пенсії за віком та не є предметом даного позову, а тому зазначене порушення прав позивача може виникнути в майбутньому, що і буде підставою для звернення до суду.
Щодо вказаного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний висновок суду не є підставою для повернення позовної заяви, а вказані обставини можуть бути досліджені лише при розгляді справи по суті.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу є передчасним та необґрунтованим.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.1997 №4 75/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Відтак, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи, оскільки винесена з порушенням норм процесуального права та з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.