Справа № 320/5532/19 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
03 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Суркової Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року, -
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 липня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувана вимога сформована з порушенням строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеска, а тому підлягає скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що звіта з визначенням суми нарахованого дохода застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеска за 2013 рік не подавав. Доказів про подання такого звіта відповідачем не надано.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує на тому, що вимога сформована на підставі даних, які містились у інформаційній системі органів ДФС. До того ж, порушення строку формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) стало підставою для її скасування рішенням Державної фіскальної служби України. Разом з тим, зазначене порушення не скасовує суму недоїмки по суті, що і зумовило формування оскаржуваної вимоги.
У запереченнях на відзив позивач наголошує, що рішення Державної фіскальної служби України про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 квітня 2019 року обумовлене тим, що сума заборгованості у розмірі 4800,76 грн. не є самостійно узгодженою, оскільки у звітах за 2013-2017 роки відсутні суми відповідних зобов'язань. Відповідачем проігноровано зазначене рішення та повторно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) на таку саму суму.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду - скасувати, з таких підстав.
Судом установлено, що відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 квітня 2019 року №Ф-278374-50/3846 ГУ ДФС у Київській області повідомила ОСОБА_1 , що станом на 31 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску становить 7616,6 грн.
За результатами оскарження зазначеної вимоги в адміністративному порядку, рішенням Державної фіскальної служби України від 18 червня 2019 року вимогу скасовано та визнано відкликаною з дня прийняття даного рішення, а ГУ ДФС у Київській області зобов'язано сформувати та направити нову вимогу, з урахуванням наведеного у рішенні, у відповідності до вимог чинного законодавства.
15 липня 2019 року ГУ ДФС у Київській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу №Ф-278374-50/6924, в якій зазначено, що станом на 30 червня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску становить 7616,6 грн.
Не погоджуючись із законністю вказаної вимоги, позивач звернувся з позовом до суду.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства України. Вимога сформована на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органа, а нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» закріплено безальтернативний обов'язок фізичної особи підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України №2464-VI).
Як зазначено у пункті 2 частини 1 статті 1 згаданого Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Положеннями статті 2 Закону України №2464-VI закріплено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до положень пункта 4 частини 1 статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 цього закону, у редакції, яка була чинна станом на 01 січня 2014 року, передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Цим же пунктом у редакції, яка була чинна з 01 січня 2017 року передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Отже, у 2013 році сума єдиного внеску розраховувалась виходячи з суми доходу, отриманого платником. Разом з тим, з 01 січня 2017 року законодавець закріпив обов'язок платника сплачувати єдиний внесок у розмірі, що не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з даними інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску станом на 09 лютого 2018 року обліковується борг у розмірі 7616,76 грн., який складається з суми 4800,76 грн., яка нарахована платником самостійно звітом по єдиному внеску №1401667700 від 25 січня 2014 року та з суми 2816,00 грн., нарахованої податковим органом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року у відповідача витребувано, серед іншого, копії всіх документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 липня 2019 року.
На виконання вимог зазначеної ухвали відповідачем надано розрахунок суми боргу за вимогою та облікову картку з єдиного внеску за 2014 - 2019 роки.
У клопотанні про надання додаткових доказів на виконання ухвали суду, відповідач зазначив, що 25 січня 2014 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 поданий звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, згідно з додатком 5 таблиці 2 за 2013 рік (реєстраційний №1401667700) на суму 4800,76 грн.
Однак, копії такого звіта відповідачем ані до відзиву на позов, ані до клопотання додано не було.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів на підтвердження самостійного визначення позивачем суми єдиного внеску за 2013 рік у сумі 4800,76 грн.
Перевіряючи правильність розрахунку суми єдиного внеску, нарахованої податковим органом у розмірі 2816,00 грн. за 2017 рік, колегія судів приходить до наступного.
Відповідно до положень частини 4 статті 4 Закону України №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як убачається із матеріалів справи та визнається сторонами, позивач отримує пенсію за віком з 04 квітня 2017 року.
Зазначена обставина на підставі частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доведенню не підлягає.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 10 квітня 2019 року дійшла висновку про відступлення від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах цього суду від 21 квітня 2015 року у справі № 805/949/14 (№ 21-90а15) (постанова Верховного Суду України, на яку посилається податковий орган в заяві) та від 26 травня 2015 року у справі № 818/2082/14 (№ 21-228а15).
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено правовий висновок відповідно до якого, якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком.
Отже, частиною 4 статті 4 Закону України №2464-VI встановлені дві чітко сформульовані обов'язкові вимоги за яких особа звільняється від сплати єдиного внеску: особа є пенсіонером за віком або інвалідом; особа отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Розраховуючи суму єдиного внеска за 2017 рік у розмірі 2816,00 грн., податковий орган виходив з того, що фізична особа - підприємець, яка набула статус пенсіонера за віком та отримує пенсію, звільняється від сплати єдиного внеска за себе з наступного місяця після набуття такого статуса. Отже, за 4 місяці 2017 року: січень - квітень, позивачу нараховано до сплати 2816,00 грн. (704грн.*4).
Проте, колегія суддів з таким твердження податкового органа погодитися не може, оскільки з квітня 2017 року позивач отримує пенсію, а отже звільняється від сплати єдиного внеска за цей місяць.
Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
На реалізацію положень Закону України №2464-VI наказом Міністерства Фінансів України від 20 квітня 2015 року прийнято наказ №449, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953, яким затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449).
Ця Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.
Підпунктом 3 пункта 1 розділа ІІ Інструкції передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 3 розділа VI Інструкції №449 закріплено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) у сумі 7616,76 мала бути надіслана (вручена) протягом 15 робочих днів березня місяця 2018 року.
Однак, вимога на зазначену суму була сформована та надіслана позивачу 23 квітня 2019 року.
Пунктом 6 розділа VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:
сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;
орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки);
вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;
борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону України №2464-VI, в порядку, визначеному пунктами 9 - 11 цього розділу, - у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини 7 статті 25 Закону України №2464-VI;
є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі, - у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 23 квітня 2019 року не може бути відкликаною в результаті прийняття рішення Державною фіскальною службою України від 18 червня 2019 року, оскільки цим рішенням не було скасовано або змінено раніше визначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження.
За таких обставин, підстави для винесення оскаржуваної податкової вимоги у відповідача були відсутні.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само).
Отже державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74).
Водночас, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2112,00 грн. підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не дотримано вимоги Інструкції щодо строків формування та направлення вимоги та вчинено відповідні дії більше як через рік після спливу зазначеного у Інструкції №499 строку.
Посилання позивача на те, що суми єдиного внеску за 2017 рік ним у звітах не визначались, а тому не підлягають стягненню, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі спростовуються наведеними вище нормами Закону України №2464-VI.
Підсумовуючи висновки, яких дійшла колегія суддів, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених вище.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що зумовило неправильне вирішення справи.
Частиною 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі платіжних доручень №1 від 05 вересня 2019 року, №1037856722 від 17 березня 2019 року позивачем за його подання та подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у загальному розмірі 1921,00 грн., то вказані витрати підлягають поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 15 липня 2019 року №Ф-278374-50/6924.
Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а, код ЄДРПОУ 43141377) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збора в загальній сумі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька