П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/4492/19
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи ОСОБА_1 , про скасування постанови від 28.11.2019 р. ВП № 60322031,
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області звернулось до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи ОСОБА_1 , про скасування постанови від 28.11.2019 року про накладення штрафу в розмірі 5 100,00 грн. в межах виконавчого провадження ВП № 60322031.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вищевказана постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду є незаконною та неправомірною, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 визначено механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійного фонду України на цю мету. Тому, сума компенсації буде виплачена в порядку, визначеному вищевказаною постановою.
Відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні, обґрунтовуючи тим, що оскаржувана постанова є правомірною, та такою, що винесена відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим, підстави для її скасування відсутні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року
у задоволенні позову відмовлено.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, та скасувати постанову про накладення штрафу.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
В ході розгляду справи колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегією суддів встановлені наступні обставини.
Постановою Верховного Суду від 12.02.2019 року у справі №814/1428/18 позовну заяву ОСОБА_1 до ГУПФУ в Миколаївській області задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУПФУ в Миколаївській області щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасністю пенсійних виплат, у період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.;
Зобов'язано ГУПФУ в Миколаївській області здійснити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасністю пенсійних виплат, у період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., з урахуванням правової позиції, наданої судом у цьому рішенні.
На підставі наведеної постанови Миколаївським окружним адміністративним судом 19.03.2019 року видано виконавчий лист про зобов'язання ГУПФУ в Миколаївській області здійснити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасністю пенсійних виплат, у період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
Листом від 14.11.2019 р. позивач повідомив відповідача, що сума компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. у розмірі 7 272,32 грн. буде виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 р. «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду».
28.11.2019 року головним державним виконавцем в межах примусового виконання № 6032203 прийнято постанову про накладення штрафу на ГУПФУ в Миколаївській області у розмірі 5100 гривень за невиконання виконавчого документа в повному обсязі.
Позивач, не погодившись з оскаржуваною постановою про накладення штрафу, звернувся до суду з даним позовом.
Під час вирішення справи колегією суддів встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно до вимог ст. 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 3 вказаного Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 1 та 16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 75 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії та рішення, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Судом першої інстанції було вірно зазначено, що відсутність фінансування або недостатність коштів в умовах функціонування бюджетної установи є фактором, котрий ускладнює проведення будь-яких платежів (у тому числі і за рішеннями суду).
Разом з тим, запроваджене ст. 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 14 КАС України правило безумовної обов'язковості виконання рішення суду вимагає вчинення від зобов'язаної особи усіх достатніх поза розумним сумнівом дій, спрямованих на створення умов для виконання приписів судового акту. До таких дій належать організаційно-правові заходи із збільшення обсягів асигнувань за видатками, як-то: письмове звернення до розпорядника коштів вищого рівня з приводу виділення асигнувань для виконання конкретного рішення суду. У даному конкретному випадку позивачем, таких дій вчинено не було. Доказів про протилежне (зворотне) не подано ані до державного виконавця, ані до суду.
При цьому, апелянт, допустивши бездіяльність у проведенні виплати компенсації за рішенням суду, виправдовує такий стан реалізації управлінської функції приписами постанови КМУ №649, ігноруючи захист прав та інтересів пенсіонера, наданий рішенням суду.
Колегія суддів зазначає, що орган ПФУ не має права посилатись на відсутність у нього бюджетного фінансування на виплату певних пенсійних виплат у випадку, якщо ним не вчинювалось жодних дій для отримання такого фінансування та асигнувань.
Крім того, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Разом з тим, положеннями ч. 2 ст. 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України.
Таким чином, боржник виплачує суму компенсації за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, а не за рахунок коштів Державного бюджету України, у зв'язку з чим недоречними є посилання апелянта на невиконання наведеного судового рішення через відсутність бюджетного фінансування.
Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справах «Сук проти України» та «Бурдов проти Росії» Європейський Суд з прав людини наголосив, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваної постанови державним виконавцем додержані всі вимоги до рішення суб'єкта владних повноважень, які викладені у статті 2 КАС України, виконавець діяв в межах наданих йому повноважень, не порушуючи прав та інтересів сторони виконавчого провадження.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.