03 червня 2020 року м. Дніпросправа № 160/3653/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Дніпрі
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року (головуючий суддя - Серьогіна О.В.) про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківскього району Дніпропетровської області Єрмолая Ростислава Володимировича
треті особи ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3
про визнання бездіяльності протиправною, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Єрмолая Ростислава Володимировича (далі - Відповідач), треті особи - ОСОБА_2 (далі - Третя особа-1), ОСОБА_3 (далі - Третя особа-2), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень Державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Єрмолая Ростислава Володимировича щодо не перевірки на відсутність суперечностей між заявленими йому гр. ОСОБА_3 вимогами у поданій заяві про розірвання договору емфітевзису № 1 від 29 травня 2018 року, та відомостями про речові права на нерухоме майно, що містяться у Державному реєстрі прав, де зареєстровано договір емфітевзису № 09/04/18 від 26 квітня 2018 року;
- визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень Державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Єрмолая Ростислава Володимировича щодо порушення вимог пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в частині того, що при наявних суперечностях між заявленими 29 жовтня 2018 року громадянином ОСОБА_3 та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно із кадастровим номером 1221487000:01:001:0129, державний реєстратор Єрмолай Р.В. провів державну реєстрацію припинення (розірвання) іншого речового права, а саме договору емфітевзису 09/04/18, серія та номер 09/04/18, виданий 26.04.2018 року, видавник: укладений між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №160/3653/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Єрмолая Ростислава Володимировича, треті особи, що не заявлять самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною.
Роз'яснено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції.
Ухвала суду мотивована тим, що спір є цивільно-правовим, не пов'язаний з діями суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій, отже, не є публічно-правовим спором, а справа не відноситься до адміністративної юрисдикції та повинна розглядатися у порядку цивільного судочинства на підставі вимог частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що вимоги позовної заяви не спрямовані на створення, зміну або припинення цивільних прав. У спірних правовідносинах реалізується саме публічний, а не приватний інтерес. Позивач вказує, що ним оскаржується незаконна бездіяльність та незаконні дії суб'єкта владних повноважень Єрмолая Р.В . в частині невиконання ним вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
03 червня 2020 року на адресу Третього апеляційного адміністративного суду від Позивача надійшли пояснення до апеляційної скарги, в яких останній наводить доводи аналогічні доводам апеляційної скарги з посиланням на судову практику Верховного Суду.
03 червня 2020 року на адресу Третього апеляційного адміністративного суду від Позивача, також, надійшло клопотання про розгляд даної справи без його участі.
Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили.
Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи у зв'язку із введенням постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 на території України карантину до суду апеляційної інстанції не надходило.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Таким чином до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Згідно матеріалів справи, Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що Відповідачем було допущено бездіяльність щодо не перевірки на відсутність суперечностей між заявленими гр. ОСОБА_3 вимогами у поданій заяві про розірвання договору емфітевзису № 1 від 29 травня 2018 року та відомостями про речові права на нерухоме майно, що містяться у Державному реєстрі прав, де зареєстровано договір емфітевзису №09/04/18 від 26 квітня 2018 року, а також Позивач вказує, що відповідачем було вчинено дії, якими порушено вимоги пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в частині того, що при наявних суперечностях між заявленими 29 жовтня 2018 року громадянином ОСОБА_3 та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно із кадастровим номером 1221487000:01:001:0129, державний реєстратор Єрмолай Р.В. провів державну реєстрацію припинення (розірвання) іншого речового права, а саме договору емфітевзису 09/04/18.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.
Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV).
У пункті п'ятому частини третьої статті 10 та у статті 11 Закону № 1952-IV вказано, що державний реєстратор відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав; самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. При цьому втручання будь-яких осіб, у тому числі державних органів, у діяльність державного реєстратора забороняється.
Відповідно до частин другої - третьої статті 13 Закону № 1952-IV на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна. Розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: 1) нерухоме майно; 2) право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права; 3) інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав; 4) обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих обтяжень. У разі відсутності відкритого на об'єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих прав вносяться до спеціального розділу Державного реєстру прав, крім випадків, коли така державна реєстрація проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. Після відкриття на об'єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих обтяжень переносяться до такого розділу.
Частиною першою статті 24 Закону № 1952-IV передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 28.11.2018 року у справі №490/5986/17, якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором й іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб'єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором.
Виходячи з наведеного, не є публічно-правовим спір за участю суб'єкта владних повноважень публічного права, з одного боку, та суб'єкта приватного права - фізичної особи, коли управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на створення, зміну або припинення її цивільних прав. В даному випадку існує спір про право, хоча однією зі сторін у ньому виступає особа публічного права, між тим, спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного законодавства. У спірних правовідносинах у цьому випадку реалізується не публічний, а приватний інтерес.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що спір у даній справі є цивільно-правовим і не пов'язаний з діями суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій, отже, не є публічно-правовим спором, а справа не відноситься до адміністративної юрисдикції та повинна розглядатися у порядку цивільного судочинства на підставі вимог частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у відкритті провадження у даній справі.
Доводи апеляційної скарги Позивача не можуть бути підставою для скасування ухвали суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі №160/3653/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
В повному обсязі постанова складена 04 червня 2020 року.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов