ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.06.2020Справа № 910/658/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
до Акціонерного товариства «Київгаз»
про визнання договору укладеним
За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 01.06.2020.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Київгаз» про визнання Договору про транспортування природного газу від 27.12.2019 № 1910000151 та додатку № 3 до нього укладеним в редакції ТОВ «Оператор ГТС України», що викладена в прохальній частині позовної заяви.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що на відповідача як на оператора газорозподільної системи положеннями чинного законодавства покладено обов'язок мати укладений з оператором газотранспортної системи (позивачем) договір транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497, проте відповідач не виконав свого обов'язку по укладанню вказаного договору. В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення ст.ст. 11, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 181, 184, 187, Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суд міста Києва від 27.01.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишено без руху.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду на 10.03.2020.
26.02.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду з тих підстав, що невповноважена особа підписала позовну заяву.
Також, від відповідача 02.03.2020 та 04.03.2020 через канцелярію суду надійшли відзиви на позовну заяву, що є аналогічними за своїм змістом. У вказаних відзивах відповідач просив закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Крім того, відповідач у вказаному відзиві посилається на те, що ним було повернуто позивачу запропоновану ним редакцію договору на транспортування природного газу з протоколом розбіжностей, проти чого позивач не заперечив та своїми конклюдентними діями схвалив укладення вказаного договору з протоколом розбіжностей.
10.03.2020 від позивача через канцелярію суду надійшли заперечення на заяву відповідача про залишення позову без розгляду, з посиланням на положення статуту ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та наказ Генерального директора від 08.01.2020 № 27-к, яким покладено виконання обов'язків Генерального директора Товариства на Зябченка Ю.Д .
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.03.2020 відкладено підготовче засідання на 06.04.2020.
19.03.2020 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив. У вказаній відповіді позивач посилається на необґрунтоване та безпідставне твердження відповідача, що надісланий ним позивачу договір з протоколом розбіжностей є новою пропозицією укласти договір, яка прийнята позивачем шляхом вчинення конклюдентних дій, оскільки укладення договору на транспортування природного газу повинна відбуватись в редакції типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497. З урахуванням зазначеного, позивач просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі, розгляд справи відкладено на 18.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.06.2020.
Представник позивача у судовому засіданні 01.06.2020 надав свої усні пояснення та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представники відповідача у судовому засіданні 01.06.2020 заперечили проти задоволення позовних вимог.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 01.06.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Позивач посилається на те, що на виконання постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497, якою затверджено типову форму договору на транспортування природного газу, Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на адресу відповідача (лист від 24.12.2019 № ТОВВИХ-19-3231) було надіслано договір транспортування природного газу від 27.12.2019 № 1910000151 та Додаток № 3 до нього у двох примірниках з пропозицією укласти договір.
За твердженням позивача, 28.12.2019 на його адресу надійшов лист відповідача від 27.12.2019 № 3071/04 (вхідний № ТОВВХ-19-5507 від 28.12.2019), разом з підписаним Відповідачем Договором, Додатком 3 та протоколом розбіжностей до договору, про що також зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Позивач не погодившись з відповідачем, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання Договору на транспортування природного газу від 27.12.2019 № 1910000151 та додатку № 3 до нього укладеним в редакції позивача, що викладена в прохальній частині позовної заяви.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначає Закон України «Про ринок природного газу».
Відповідно до п. 17, 32, 45 статті 1 цього Закон України «Про ринок природного газу»:
- оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників);
- регулятор - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
- транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу» типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
Договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги) (п. 5 розділу 1 Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2493 від 30.09.2015).
Відповідно до п.п. 27 п. 2.2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 201 від 16.02.2017 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу» при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких організаційних вимог, зокрема, мати укладений з оператором газотранспортної системи договір транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого НКРЕКП.
З аналізу наведених норм вбачається наявність у сторін спірних правовідносин щодо обов'язку правового регулювання відносин у відповідності до вимог постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 із внесеними до неї змінами, разом з тим, між сторонами виник спір щодо необхідності укладення з цією метою відповідного договору.
Позивач як на одну з передумов для задоволення позову посилається на положення ч. 3 ст. 184, ч. 3-4 ст. 179 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 184 ГК України, укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Частинами 3, 4 ст. 179 ГК України встановлено загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Постанова НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 є підзаконним нормативно-правовим актом, тоді як відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України обов'язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду № 910/16160/18 від 18.12.2019, № 905/1842/18 від 02.07.2019 та № 914/813/17 від 21.03.2018.
Зі змісту абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, на який посилається позивач і згідно з яким сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови не вбачається відповідної прямої вказівки закону щодо договору, на обов'язковості укладення якого наполягає позивач.
Отже, посилання позивача на положення ст. 179 Господарського кодексу України не узгоджуються зі змістом вказаної норми. Позивачем не доведено наявності прямої вказівки закону, з якої вбачалася б необхідність укладення між сторонами відповідного договору.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до чинного законодавства, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивачем не доведено суду відповідної прямої вказівки закону щодо укладення договору на транспортування природного газу від 27.12.2019 № 1910000151 саме в редакції позивача, а тому доводи позивача є необґрунтованими і безпідставними, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Судом зазначено, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Позивачем не наведено належних доводів та обґрунтувань на підтвердження задоволення своїх позовних вимог.
У разі відмови у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору за правилами ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 04.06.2020.
Суддя І.В. Алєєва