ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2020Справа № 910/15476/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного підприємства «Україна-Агро-2С»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп»
про стягнення 2 380 258, 00 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
Приватне підприємство «Україна-Агро-2С» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» (далі - відповідач) про стягнення 2 380 258, 00 грн., з яких 2 317 032, 00 грн. основного боргу, 7 618, 00 грн. 3% річних та інфляційних втрат, а також 55 608, 00 грн. збитків.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування збитків.
При цьому, у позовній заяві позивачем викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2019 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву залишено без руху на підставі статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
02.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/15476/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.12.2019 року.
23.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого він просить суд закрити провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
24.12.2019 року на електронну пошту господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2019 підготовче засідання відкладено на 22.01.2020 року.
17.01.2020 року на електронну пошту господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про розгляд справи без його участі, в якій позивач вказує про те, що основна заборгованість відповідачем погашена, а в іншій частині позовні вимоги позивач підтримує.
22.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано додаткові пояснення до відзиву на позов, відповідно до змісту яких відповідач вказує на те, що позовні вимоги в частині стягнення збитків та 3% річних задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено всіх елементів цивільного правопорушення. При цьому, позивачем було реалізовано право на застосування оперативно-господарської санкції у вигляді зупинки подальшої постави товару, а протиправна поведінка в діях відповідача відсутня.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2020 підготовче засідання відкладено на 05.02.2020 року.
04.02.2020 року на електронну пошту господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про врегулювання спору.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2020 відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 25.02.2020 року.
17.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про повернення позовної заяви відповідно до статті 174 Господарського процесуального кодексу України та повернення судового збору, яка за своїм змістом є аналогічна заяві, що була направлена позивачем на адресу господарського суду міста Києва засобами електронного зв'язку 04.02.2020 року.
У судове засідання 25.02.2020 року представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом розглянуто клопотання позивача про повернення позовної заяви відповідно до статті 174 Господарського процесуального кодексу України та повернення судового збору, і вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви.
Проте, заява позивача про врегулювання спору та повернення позовної заяви надійшла до суду 17.02.2020 року, тобто після того, як судом було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі № 910/15476/19 від 09.12.2019 року, що унеможливлює повернення позивачу позовної заяви відповідно до пункту 3 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, клопотання відповідача про закриття провадження у справі судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/15476/19 до судового розгляду по суті на 18.03.2020 року.
17.03.2020 року на електронну пошту господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 08.04.2020 року.
Проте, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2» (із змінами та доповненнями), установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на усій території України карантин.
Враховуючи вищевикладене, ухвалою від 06.04.2020 господарський суд міста Києва повідомив учасників справи про те, що судове засідання, призначене на 08.04.2020 року, не відбудеться та зазначив, що про дату і час судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2020 судове засідання призначено на 02.06.2020 року.
02.06.2020 року на електронну пошту господарського суду представником позивача подано клопотання про розгляд справи без його участі та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат в сумі 7 618, 00 грн., збитків в сумі 55 608, 00 грн. та судового збору в сумі 35 703, 88 грн.
Також, 02.06.2020 року на електронну пошту господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про розгляд справи без його участі. При цьому, в означеному клопотанні відповідач вказує на те, що основний борг ним погашений у добровільному порядку, а в іншій частині проти позову заперечує з підстав, викладених у раніше поданих поясненнях.
В судове засідання 02.06.2020 року представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
11.09.2019 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції № 117-09/19П (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме: пшеницю 3-го класу (код товару 1001990000 згідно з УКТ ЗЕД», урожаю 2019 року, надалі іменовану як товар, в кількості, у строки і на умовах, передбачених у цьому Договорі.
За умовами п. 2.1. Договору Постачальник взяв на себе зобов'язання поставити Покупцю пшеницю 3 класу у кількості 3 600, 00 тн. на суму 15 120 000, 00 грн.
10.10.2019 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, згідно з якою сторони домовились зменшити обсяг закупівлі згідно Договору, відповідно пункт 2 Договору викладено в новій редакції, відповідно до якої Постачальник зобов'язується поставити Покупцю пшеницю 3 класу у кількості 615,960 тн. на суму 2 587 032, 00 грн.
Пунктом 3.5. Договору передбачено, що датою поставки товару Постачальником вважається фактична його передача Покупцеві на елеваторі поставки та наданням Покупцю видаткової накладної на товар.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу через його представника Галіченко С.А., який діяв по довіреності № Г-2316 від 11.09.2019 пшеницю 3 класу за накладними № 57 від 12.09.2019 на суму 2 152 500, 00 грн., № 58 від 13.09.2019 на суму 434 532, 00 грн., а всього на суму 2 587 032, 00 грн. та виставив для оплати рахунок-фактури № 68 від 12.09.2019 на суму 2 152 500, 00 грн. та № 70 від 13.09.2019 на суму 434 532, 00 грн.
27.09.2019 року позивач зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні від 12.09.2019 та від 13.09.2019, складені за вищезазначеними господарськими операціями, про що свідчать наявні в матеріалах справи квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно з п. 4.1. Договору оплата 80% вартості кожної партії товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку, підписання даного Договору та у разі належного виконання Постачальником умов Поставки товару (пункти 3.1.-3.5. даного Договору) та реєстрації податкової накладної (-них) в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням Покупцю квитанції щодо її реєстрації.
Остаточний розрахунок, згідно підпункту 4.1. цього Договору, проводиться протягом 3-х банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням Покупцю квитанції щодо її реєстрації, а також правильно заповнених товарно-транспортних накладних (п. 4.2. Договору).
Проте, в порушення вищевказаних умов Договору відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 270 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1360 від 12.09.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 1408 від 24.09.2019 на суму 150 000, 00 грн., № 89 від 16.10.2019 на суму 20 000, 00 грн.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до відповідача з претензією № 271 від 01.10.2019 про сплату боргу.
У відповідь на вищевказану претензію відповідач листом № 02-10/19 від 02.10.2019 повідомив позивача про те, що ним було порушено строк оплати поставленого товару, у зв'язку з тим, що на підставі укладених зовнішньоекономічних договорів щодо реалізації сільськогосподарської продукції, яку було поставлено позивачем, зазначений товар не був відвантажений у визначений строк з вини АТ «Укрзалізниця». Одночасно, відповідач просив позивача надати йому час для повного розрахунку за поставлений товар.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на суму 2 587 032, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними № 57 від 12.09.2019 та № 58 від 13.09.2019.
Згідно з п. 4.1. Договору оплата 80% вартості кожної партії товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку, підписання даного Договору та у разі належного виконання Постачальником умов Поставки товару (пункти 3.1.-3.5. даного Договору) та реєстрації податкової накладної (-них) в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням Покупцю квитанції щодо її реєстрації.
Остаточний розрахунок, згідно підпункту 4.1. цього Договору, проводиться протягом 3-х банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням Покупцю квитанції щодо її реєстрації, а також правильно заповнених товарно-транспортних накладних (п. 4.2. Договору).
Проте, відповідач поставлений товар оплатив частково в сумі 270 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1360 від 12.09.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 1408 від 24.09.2019 на суму 150 000, 00 грн., № 89 від 16.10.2019 на суму 20 000, 00 грн.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення залишку боргу в сумі 2 317 032, 00 грн.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позовна заява до господарського суду міста Києва була направлена позивачем засобами поштового зв'язку 30.10.2019 року.
Після звернення позивача до суду з даним позовом, відповідачем були надані докази оплати залишку боргу в сумі 2 317 032, 00 грн., а саме платіжні доручення № 127 від 28.10.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 181 від 05.11.2019 на суму 200 000, 00 грн., № 1579 від 07.11.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 204 від 11.11.2019 на суму 80 000, 00 грн., № 214 від 20.11.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 1668 від 22.11.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 1681 від 26.11.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 1756 від 06.12.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 2453 від 10.12.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 1786 від 12.12.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 1807 від 13.12.2019 на суму 50 000, 00 грн., № 1837 від 19.12.2019 на суму 752 500, 00 грн., № 1838 від 19.12.2019 на суму 434 532, 00 грн.
Таким чином, на момент прийняття рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем сплачена в повному обсязі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Як на тому наголошено у п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Суд вважає за можливе взяти до уваги вказані вище роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України та застосувати їх за аналогією до ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), зважаючи на відсутність будь-яких роз'яснень щодо спірного питання, враховуючи норми ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VIII.
З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Проте, як встановлено судом та не заперечується сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 100 000, 00 грн. відповідно до платіжного доручення № 127 від 28.10.2019 була сплачена до пред'явлення позивачем даного позову до суду.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні позову в частині стягнення боргу в сумі 100 000, 00 грн., оскільки вказана заборгованість відповідача перед позивачем сплачена до пред'явлення позову до суду, тобто предмет спору був відсутній і до відкриття провадження у справі.
Разом з тим, що стосується залишку боргу в сумі 2 217 032, 00 грн., який сплачений відповідачем після звернення позивача до суду з даним позовом, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в цій частині, у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат в сумі 7 618, 00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
За таких обставин, суд звертає увагу позивача на те, що 3% річних та інфляційні втрати відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України є різними нарахуваннями, які обчислюються за різною методикою, у зв'язку з чим їх ототожнення є помилковим.
У наданому розрахунку (вих. № 341 від 25.11.2019) позивач вказує на те, що розмір 3% річних та інфляційних втрат за період з 16.09.2019 по 26.10.2019 складає 7 618, 00 грн.: 2 317 032, 00 грн. х 3% / 365 днів х 40 днів.
За таких обставин, враховуючи обрану позивачем методику розрахунку, заявлені позивачем до стягнення кошти в сумі 7 618, 00 грн. за своєю правовою природою є саме 3% річних, і не є інфляційними нарахуваннями, як помилково вказує позивач.
При цьому, слід зауважити, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту, а неправильне формулювання позивачем позовних вимог не є підставою для відмови у позові.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 16.09.2019 по 26.10.2019 в сумі 7 618, 00 грн., суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає положенням чинного законодавства, оскільки визначаючи базу нарахування та період, за які нараховуються 3% річних, позивачем не було враховано строки виникнення у відповідача обов'язку з оплати поставленого товару, встановлені п. п. 4.1., 4.2. Договору.
Наданий відповідачем контррозрахунок 3% річних також не відповідає положенням чинного законодавства з огляду на невірне визначення відповідачем періоду нарахування 3% річних відповідно до вимог п. 4.1. Договору з урахуванням дати виставлення рахунків. При цьому, відповідачем були допущені арифметичні та методологічні помилки під час здійснення розрахунку.
За розрахунком суду, розмір 3% річних за період з 18.09.2019 по 26.10.2019 складає 6 584, 21 грн.
Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 55 608, 00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (частини 4 статті 611 Цивільного кодексу України).
Частинами першою та другою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до вимог частини другої статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення збитків позивач вказує на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе за Договором зобов'язань в частині оплати поставленого товару, позивачем було порушено графік платежів по кредиту, внаслідок чого йому було додатково нараховано проценти в сумі 55 608, 00 грн.
При цьому, у розрахунку № 341 від 25.11.2019 позивач вказує, що йому були завдані збитки в сумі 55 608, 00 грн., що складаються з прострочення погашення кредиту та несплати орендної плати орендодавцям по с. Кутківці Чемеровського району Хмельницької області.
Суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.
При цьому, відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій
Відповідно до частин 1 та 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Виходячи з наведеного та в силу статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв'язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони.
Проте, всупереч вищевказаних положень чинного законодавства позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження факту завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленого товару.
Зокрема, матеріали справи не містять будь-яких правочинів, за якими у позивача виникло зобов'язання сплачувати кредитні кошти, як і не містять графіку сплати цих коштів, на якій посилається позивач. Докази на підтвердження наявності у відповідача обов'язку сплачувати орендну плату орендодавцям по с. Кутківці Чемеровецького району Хмельницької області матеріали справи також не містять.
За таких обставин, суд позбавлений можливості встановити чи дійсно позивачем були порушені строки виконання таких зобов'язань та їх розмір.
При цьому, позивачем не надано також доказів на підтвердження того, що розмір нарахованих процентів за порушення строків виконання ним зобов'язання складає саме 55 608, 00 грн., як і не надано доказів, що такі проценти позивачем було сплачено.
Також, позивач не довів безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що виконання взятих на себе зобов'язань за кредитними та орендними правовідносинами перед контрагентами позивач мав можливість здійснити виключно за рахунок коштів, сплачених відповідачем за поставлений товар.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не доведено факту спричинення збитків, не обґрунтовано їх розмір, не доведено безпосереднього причинного зв'язку між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 55 608, 00 грн.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову, а в частині позовних вимог, щодо яких провадження у справі закрито, судовий збір підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Україна-Агро-2С» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» про стягнення 2 380 258, 00 грн. задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі за позовом Приватного підприємства «Україна-Агро-2С» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» в частині стягнення основного боргу в сумі 2 217 032 (два мільйони двісті сімнадцять тисяч тридцять дві) грн. 00 коп. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» (01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 41 ЛІТ "А", офіс 310; код ЄДРПОУ 36716311) на користь Приватного підприємства «Україна-Агро-2С» (31609, Хмельницька область, Чемеровецький район, село Юрківці, вулиця Хмельницьке шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ 36213463) 3% річних в сумі 6 584 (шість тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 21 коп. а також витрати по сплаті судового збору в сумі 98 (дев'яносто вісім) грн. 76 коп.
4. Відмовити у задоволенні позову Приватного підприємства «Україна-Агро-2С» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» в частині стягнення основного боргу в сумі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп., 1 033 (одна тисяча тридцять три) грн. 79 коп. 3% річних, 55 608 (п'ятдесят п'ять тисяч шістсот вісім) грн. 00 коп. збитків.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Повернути Приватному підприємству «Україна-Агро-2С» (31609, Хмельницька область, Чемеровецький район, село Юрківці, вулиця Хмельницьке шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ 36213463) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 33 255 (тридцять три тисячі двісті п'ятдесят п'ять) грн. 48 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 1746 від 26.11.2019.
7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 02.06.2020 року.
Суддя В.С. Ломака