27 травня 2020 року
справа №761/30396/19
провадження № 22-ц/824/3418/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Лапчевської О.Ф.,
при секретарі: Русинчук І.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року ухваленого під головуванням судді Осаулова А.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсним договору іпотеки,
В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати договір іпотеки від 15 листопада 2007 року, укладеного між ним та ПАТ АБ «Укргазбанк» недійсним.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу.
В поданій апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що при укладенні договору позивачем здійснено помилку. Зазначає, що укладення договору іпотеки не відповідає внутрішній волі ОСОБА_1 та порушує його права. Крім того, позивач не міг передбачити ситуацію суттєвої зміни обставин, а саме: погіршення його фінансового становища у зв'язку із світовою фінансовою кризою. Зазначає, що положення договору іпотеки містять порушення законодавства та порушує права апелянта. Вважає, що є достатні правові підстави для визнання договору іпотеки недійсним.
У відзиві на апеляційну скаргу представник банку просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач в судове засідання не з'явився, просив проводити розгляд справи за його відсутності.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із безпідставності та недоведеності позовних вимог. Колегія суддів погоджується із висновком суду.
Судом встановлено, що 15 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №408-ф/07, за умовами якого банк надав позичальнику не відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 126 000,00 доларів США на строк з 15 листопада 2007 року по 14 листопада 2019 року або по день визначений в п. 3.3.11. цього Договору, із сплатою процентів за користування кредитом виходячи із 12,5 % річних (а.с. 26).
Відповідно до пункту 2.1. Кредитного договору, згідно з договором іпотеки від 15 листопада 2007 р. в забезпечення зобов'язань за дійсним договором Банком прийнято в іпотеку 2-кімнатну квартиру, загальною площею 52,00 кв.м., жилою - 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 15 листопада 2007 між Відкритим акціонерним товариством «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки, предметом якого стала 2-кімнатна квартира, загальною площею 52,00 кв.м., жилою - 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим №4116 (а.с. 8-10).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 посилався, зокрема, на те, що пункти договору 3.1.1 та 3.1.3 порушують його права та суперечать вимогам законодавства.
Відповідно до п. 3.1.1. Договору іпотеки, Іпотекодержатель має право, без будь-яких обмежень зі сторони Іпотекодавця та у будь-який час перевіряти документально та фактично наявність, розмір, стан і умови збереження та користування предметом іпотеки.
Відповідно до п. 3.1.3. Договору іпотеки, Іпотекодержатель має право вимагати від Іпотекодавця у випадку виникнення загрози чи зменшення вартості предмета іпотеки заміни його іпотекою такої ж або більшої вартості, або вимагати дострокового виконання зобов'язань за умовами кредитного договору, при необхідності, звернувши стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з ст. 10 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право у будь-який час протягом строку дії іпотечного договору за умови попереднього письмового повідомлення іпотекодавця перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та користування предметом іпотеки. Іпотекодавець зобов'язаний не перешкоджати реалізації цього права іпотекодержателем, надавати йому всі документи, необхідні для перевірки наявності, стану, умов збереження та користування предметом іпотеки, а також негайно на вимогу іпотекодержателя забезпечити йому фізичний доступ до предмета іпотеки. Проведення іпотекодержателем зазначеної перевірки не повинно призупиняти користування предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення або іншим чином порушувати права іпотекодавця чи іншої особи, в тимчасовому користуванні якої знаходиться предмет іпотеки.
Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмета іпотеки несе іпотекодавець, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про безпідставність доводів про невідповідність п. 3.1.1 та 3.1.3 Договору іпотеки законодавству, оскільки перевіряти стан предмету іпотеки та вимагати від Іпотекодавця його заміни, у разі зниження характеристик чи знищення, прямо передбачено Законом України «Про іпотеку».
Посилання позивача на те, що при укладенні договору іпотеки він не міг передбачити зміну обставин, якими він керувався при укладенні зазначеного договору, а саме погіршення фінансового стану позивача у зв'язку із впливом світової кризи на економіку України також не є підставою для визнання спірного правочину недійсним.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам роз'яснено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 16.08.2019 року (справа № 132/3819/13-ц) правочини, вчинені під впливом помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки. Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто в причинах, що спонукали до його вчинення, крім випадків, встановлених законом.
Судом першої інстанції враховано вищенаведені висновки, та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, оскільки неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки. Помилка внаслідок незнання закону чи неправильного його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними підставам подання позову, яким судом першої інстанції надано обґрунтовану оцінку.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що при ухваленні рішення, судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд ,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів.
Повний текст постанови виготовлено 02.06.2020 року.
Суддя-доповідач
Судді