Іменем України
02 червня 2020 року
м. Харків
справа № 640/3509/19
провадження № 22-ц/818/1303/20
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря - Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Департамент реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради, територіальна громада в особі Харківської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради, територіальної громади, в особі Харківської міської ради про визнання права власності за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2019 року, постановлене під головуванням судді Бородіної Н.М., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 29 листопада 2019 року), -
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради, територіальної громади, в особі Харківської міської ради про визнання права власності.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2019 року позов задоволено частково, в частині позовних вимог до територіальної громади, в особі Харківської міської ради. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 73,6 кв.м., житловою площею 55,7 кв.м. В задоволенні позовних вимог до Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради - відмовлено.
В апеляційній скарзі Харківська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що втрата правовстановлюючого документу на квартиру не є підставою для визнання права власності на неї, оскільки позивачка не позбавлена можливості отримати його дублікат. Крім того належним доказів саме втрати договору купівлі-продажу спірної квартири позивачкою суду не надано.
ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в яких просила рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги убачається, що рішення в частині вимог, в задоволенні яких відмовлено, Харківською міською радою не оскаржується і в апеляційному порядку не переглядається.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка відповідно до законодавства, яке діяло на час укладання договору купівлі-продажу, набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , здійснила її реєстрацію в КП «Харківське міське БТІ», також зареєструвалась сама у вказаній квартирі. Проте на теперішній час оригінал договору - купівлі продажу від 08.10.1996 року, який є правовстановлюючим документом на квартиру втрачений. У відповідності до вимог ст. 392 ЦК України наявні підстави для визнання за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу №155 від 08.10.1996 року, укладеного на біржі основних фондів і нерухомості «Альянс», ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7).
За відомостями КП «Харківське міське БТІ» від 29.12.2017 року, станом на 31.12.2012 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.10.1996 року (а.с.6).
Проте за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира не значиться зареєстрованою за будь-якою особою.
Рішенням 1 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 20.11.2015 року за №12/15, вул. Ольмінського перейменована в вул. Максиміліанівську.
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.10.1996 року. Проте в період з 2014-2017 років вона втратила правовстановлюючий документ на квартиру, внаслідок чого не може здійснити її реєстрацію у встановленому на теперішній час порядку та в повній мірі реалізувати своє право власності. У зв'язку з чим просила суд визнати за нею право власності на вказану квартиру та зобов'язати провести її державну реєстрацію.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.
В порядку ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Аналіз положень ст. 392 ЦК України дає підстави стверджувати, що позов про визнання права власності може бути пред'явлено, зокрема, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що відповідно до норм цивільного законодавства, яке діяло на момент укладення нею договору купівлі-продажу, було передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі. Але відповідно до норм чинного законодавства, моментом виникнення права власності на нерухоме майно є момент його державної реєстрації. Позивачка вважає, що її право власності на спірну квартиру є таким, що виникло та існує, проте відсутні відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за будь-якою особою. При цьому через втрату нею правовстановлюючого документа на вказану квартиру, вона позбавлена можливості здійснити її державну реєстрацію відповідно до норм чинного законодавства.
Відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання права, позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов'язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Згідно ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи убачається, що довідкою КП «Харківське міське БТІ» від 29.12.2017 року підтверджується факт того, що за договором купівлі-продажу №155 від 08.10.1996 року, укладеного на біржі основних фондів і нерухомості «Альянс», ОСОБА_1 набула у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Станом на 31.12.2012 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.10.1996 року (а.с.7).
З копії паспорту (а.с.218-220) убачається, що ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 23.10.1996 року.
Проте у зв'язку із втратою оригіналу правовстановлюючих документів, позивачка не може в повній мірі реалізувати своє право власності, в тому числі щодо розпорядження спірною квартирою.
Належних та допустимих доказів того, що спірна квартира належить іншій особі, - матеріали справи не містять.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання за позивачкою право власності на квартиру АДРЕСА_1 , - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Посилання Харківської міської ради на те, що втрата правовстановлюючого документу на квартиру не є підставою для визнання права власності на неї, - спростовуються вимогами закону.
Втрата документа, який засвідчує право власності особи на майно, є підставою для визнання за особою право власності на нього відповідно до вимог ст. 392 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення виготовлено 03.06.2020 року.