Іменем України
02 червня 2020 року
м. Харків
справа №639/3491/18
провадження №22-ц/818/2388/20
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря - Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та середнього заробітку за час затримки виплати сум за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 листопада 2019 року, постановлене під головуванням судді Баркової Н.В., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 03 лютого 2020 року), -
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та середнього заробітку за час затримки виплати сум.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 листопада 2019 року позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку в загальній сумі 30 085,80 грн., стягнуто суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з 18 липня 2017 року по 04 липня 2018 року в розмірі 205 044 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 2 351,29 грн.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Українська залізниця» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що судом першої інстанції не враховано, що висновком торгово-промислової палати України №126/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно Акціонерного товариства «Українська залізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями товариства унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Наразі відповідач фактично відсутній за місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема у м. Донецьк, що є місце роботи позивачки. У зв'язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати - є неможливим. Акціонерне товариство «Українська залізниця» вважає, зо заборгованість позивачки з заробітної плати за період з березня по липень 2017 року - відсутня, оскільки її нарахування не здійснювалися. Сам факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з товариством станом на липень 2017 року не може бути підставою для задоволення її позовних вимог; заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Крім того відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати сум, оскільки вина товариство в цьому відсутня. Відповідач вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачки у зв'язку зі скороченням штату, з нею відповідачем не було проведено розрахунку; загальна сума невиплачених ОСОБА_1 коштів складає 30 085,80 грн., які підлягають стягненню з Акціонерного товариства «Українська залізниця». Крім того наявні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на залізниці з 1980 року. 06 вересня 2016 року була прийнята на посаду провідного інженера сектору екології технічного відділу за переведенням з Управління ДП «Донецька залізниця» до Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», згідно Наказу від 05 вересня 2016 року №472/ДН-лс (зворотній бік а.с.8 т.1).
17 липня 2017 року позивачку звільнено у зв'язку із скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпПУ на підставі наказу від 14 липня 2017 року № 11198/ДН-ос, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці (а.с.7-8, 25-28 т.1).
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачем не здійснений з нею повний розрахунок при звільненні. На день звільнення їй нарахована, але не виплачена заробітна плата з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку та одноразова грошова допомога у розмір одного середньомісячного заробітку, яка згідно ст. 44 КЗпП України становить 27 988,81 грн. Заборгованість, з урахуванням виплаченого авансу за березень 2017 року, складається із заробітної плати - 10695, 90 грн.; допомоги по тимчасовій непрацездатності - 3050, 24 грн.; оплати щорічної відпустки з 29.05.2017 року по 19.06.2017 року - 5016, 02 грн.; матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до колективного договору - 2516, 57 грн.; компенсації за невикористану відпустку при звільненні - 1672, 03 грн.; вихідної допомоги при скороченні штату - 7135, 04 грн. і становить загальну суму 30 085,80 грн. Крім того, вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на її користь суму заборгованості із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову допомогу у розмірі 30 085,80 грн., а також суму середнього заробітку за період затримки з 18 липня 2017 року по 04 листопада 2019 року у розмірі 205 044 грн.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
На підставі частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Матеріали справи свідчать про те, що 17 липня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного інженера сектору екології технічного відділу Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у зв'язку із скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпПУ на підставі наказу від 14 липня 2017 року № 11198/ДН-ос, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці (а.с.7-8, 25-28 т.1).
В повідомленні начальника структурного підрозділу «Юридична служба» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 27.05.2019 року зазначено, що виробничі підрозділи Донецької та Луганської дирекцій залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця», розташовані на тимчасово не контрольованих територіях Донецької та Луганської областей, що сприяє загрозі життя уповноважених осіб при знаходженні на території виробничих підрозділів, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності. Таким чином, на підконтрольній владі України території відсутні оригінали кадрових та фінансових документів по структурному підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року (на день звільнення). За березень місяць нарахована заробітна плата у сумі 2 835,88 грн., та отримана у касі м. Лиман 24.07.2017 року. Сума нарахованої заробітної плати за період з 01.03.2017 року по 15.03.2017 року обліковується на балансі дирекції. Станом на день звільнення ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати відсутня (а.с.125-130т.1).
До вказаного повідомлення додана довідка структурного підрозділу «Юридична служба» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 27.05.2019 року про доходи ОСОБА_1 , провідного інженеру виробничого підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» за період з березня 2017 року по липень 2017 року, з якої вбачається, що за березень 2017 року їй нараховано 3566,33 грн., фактична кількість відпрацьованих годин 71, утримано 730,45 грн., до видачі 2835, 88 грн. За інші місяці вказаного періоду нарахування у довідці відсутні. (а.с.127 т.1). Згідно з відомістю на виплату грошей №32 за березень 2017 року позивачка отримала 2835, 88 грн. (а.с.128-130 т.1).
Разом з тим ОСОБА_1 надані розрахунки заробітної плати СП «ДДЗП» філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» за березень, квітень, травень, червень та липень 2017 року із зазначенням видів нарахувань, утримання, сум до виплати та лікарняних, відпусток.
Позивачкою зазначено, що згідно штатного розпису СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця, її оклад на посаді провідного інженера технічного відділу складав 5065 грн. Згідно наказу Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» №154 від 20.03.2017 року «Про підвищення годинних тарифних ставок та посадових окладів», посадові оклади працівників ПАТ «Укрзалізниця», встановлені штатними розписами станом на 28.02.2017 року було підвищено з 01.03.2017 року на 25%, отже для розрахунку заборгованості використовується оклад в розмірі 6331 грн.
Виходячи із вказаних даних розрахункових листів і внутрішніх нормативних документів АТ «Укрзалізниця», в тому числі колективного договору, позивачем проведено розрахунки заборгованості по заробітній платі з вирахуванням обов'язкових утримань за березень (6466,55 грн.), квітень (3418,91 грн.), травень (10577, 55 грн.) 2017 року. Також вказано, що в червні 2017 року позивачу була надана відпустка без збереження заробітної плати з 20.06.2017 року по 30.06.2017 року на 8 робочих днів, згідно наказу. Однак за період з 01.06.2017 року по 06.06.2017 року було надано 5 днів відпустки за минулий період, оплата за які складає 1502, 25 грн. та за період з 07.06.2017 року по 19.06.2017 року надано 13 днів чергової відпустки, оплата за які складає 3905, 85 грн., а разом оплата відпустки без урахування обов'язкових утримань за період з 01.06.2017 року по 19.06.2017 року складає 5408,10 грн. Сума до виплати за липень 2017 року з урахуванням утримань складає 9622, 79 грн., з яких: заробітна плата з урахуванням належних утримань - 815, 72 грн., грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки з урахуванням належних утримань - 1672, 03 грн. и вихідна допомога з урахуванням належних утримань - 7135, 04 грн.
ОСОБА_1 розрахована заборгованість відповідача з виплати належних, але не виплачених їй сум на загальну суму 30 085,80 грн. наступним чином:
- заробітна плата - 10695, 90 грн.;
- допомога по тимчасовій непрацездатності - 3050, 24 грн.;
- щорічна відпустка з 29.05.2017 р по 19.06.2017 р. - 5016, 02 грн.;
- матеріальна допомога на оздоровлення за колективним договором - 2516, 57 грн.;
- компенсація за невикористану відпустку при звільненні - 1672, 03 грн.;
- вихідна допомога при скороченні штату - 7135, 04 грн.
Відповідно до вимог статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
Належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачкою доказів та на відсутність заборгованості перед ОСОБА_1 , відповідачем суду не надано.
Розрахунок позивача відповідачем жодним чином не спростовано, також відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження своєчасної виплати позивачу заборгованості по всім належним їй виплатам при звільненні, або відсутність підстав для нарахування такої заборгованості або про інший розмір такої заборгованості.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» посилається лише на неможливість нарахувати заробітну плату за спірний період у зв'язку із відсутністю оригіналів кадрових та фінансових документів.
Відтак, відповідач не спростував надані позивачкою розрахунки заборгованості по заробітній платі, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали ОСОБА_1 від підприємства при звільненні.
У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день розгляду справи судом.
Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за ч. 3 п. 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно розрахунку середньоденної заробітної плати, наданого позивачем в позовній заяві, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 244,10 грн.
Позивач у позовній заяві вказувала період невиплати належної заробітної плати з 18 липня 2017 року по 04 листопада 2019 року та визначила період затримки 840 днів. Тому сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні становить 205 044 грн.
Колегія суддів вважає, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислений з дотриманням вимог Постанови КМУ від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а також не оспорюється відповідачем в частині визначення суми заборгованості.
Відповідно до п. 20 Постанови пленуму ВСУ від № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються з огляду на те, що обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За таких обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17.
Посилання на те, що відповідачем була припинена виробнича діяльність на неконтрольованій території в зв'язку із втратою контролю над майном, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про виплату заборгованості по заробітній платі, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки підприємство працювало в умовах АТО до 2017 року і зобов'язане було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було вживати всіх заходів для того, щоб мати на території, підконтрольній Україні, всі первинні бухгалтерські документи для оплати праці працівників.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.
При цьому колегія суддів критично оцінює посилання представника відповідача на існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі, зокрема наявністю належним чином заповненої трудової книжки позивача та виданого наказу (розпорядження) про її звільнення з роботи. Наявність роздрукованих розрахунків заробітної плати, виданих позивачу, яка використовувала їх як доказ існуючої заборгованості із заробітної плати, свідчить про обізнаність відповідача про існуючий обов'язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.
Наданий відповідачем Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом про форс-мажорні обставини, в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Тому наданий відповідачем Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/21-10.2 не свідчить про наявність законних підстав для невиплати заробітної плати позивачу та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
При цьому колегія суддів зауважує, що позивачка працювала на залізниці понад 37 років, після звільнення захворіла на тяжке онкологічне захворювання, у зв'язку з яким проходила тривале і коштовне лікування
Жодних дій, що спричинили втрату фінансових та кадрових документів, позивачкою не вчинялось.
Натомість працівник не може брати на себе ризики роботодавця та нести тягар відповідальності у вигляді позбавлення передбаченої законом оплати праці та відповідних гарантій.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення виготовлено 03.06.2020 року.