Провадження апел.суду №11-кп/818/541/20 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Справа суду 1-ї інстанції: 644/3106/14-к
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
27 травня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2018 року стосовно ОСОБА_7 , -
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженка с. Нижній Бурлук Шевченківського району Харківської області, розлучений, не військовозобов'язаний, з середньою технічною освітою, мешканець м. Харкова, судимостей не має,
визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на два роки.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задоволено частково і стягнуто з ТОВ «Фрегат - К» у відшкодування матеріальної шкоди 3950 грн., у відшкодування моральної шкоди - 100000 грн., а всього 103950 грн.
Також стягнуто з ТОВ «Фрегат _ К» на користь ДСА України судовий збір за цивільним позовом у загальному розмірі 1409грн. 60 коп.
З ОСОБА_7 стягнуто судові витрати в розмірі 9656 грн. 40 коп.
Міра запобіжного заходу ОСОБА_7 до набрання вироком чинності судом не обиралась.
Доля речових доказів вирішена в порядку ст. 100 КПК України.
Вироком встановлено, що 28 листопада 2012 року близько 07 години ОСОБА_7 керував технічно справним автобусом «Рута», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому рухався за маршрутом № 261 по вул. Шариковій в м. Харкові. На зупинці «53 будинок» ОСОБА_7 зупинив автобус, і до салону автобусу зайшли ОСОБА_10 та невідомий чоловік, які стали на сходах біля вхідної двері автобусу, оскільки сидячі місця в автобусі були зайняті. Після цього невідомий чоловік зачинив двері автобуса, і водій ОСОБА_7 , не переконавшись у тому, що двері повністю зачинені, відновив рух транспортного засобу, створивши тим самим небезпеку іншим учасникам руху (пасажирам автобуса), чим грубо порушив вимоги п. п. 10.1 та 21.4 ПДР України, згідно з якими:
- п. 10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та іншою зміною напрямку руху водій повинен переконатися в тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;
- п. 21.4 «Водію забороняється починати рух до повного зачинення дверей та відчиняти їх до зупинки транспортного засобу»,
внаслідок чого під час подальшого руху при виїзді з вул. Плитковлї на пр. Московський в м. Харкові при виконанні повороту ліворуч, двері автобусу відчинилися і пасажири ОСОБА_10 та невідомий чоловік випали на проїзну частину дороги.
В результаті цієї дорожньо - транспортної події, згідно з висновком судово - медичної експертизи № 312-Ат/12 від 10 грудня 2012 року, потерпіла ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді травми голови з крововиливом у тім'яно - потиличній області, крововиливу м'яких покровів голови з боку їх внутрішньої поверхні у лобно - тім'яно - скроменевій області зліва, потиличній області, лінійного перелому лобної та тім'яної кістки зліва, крововиливів під тверду та м'які мозкові оболонки, забій головного мозку з осередками контузії лобних ділянок.
Від отриманих тілесних ушкоджень ІНФОРМАЦІЯ_2 у приміщенні ХМКЛШМД ім. Міщанінова № 4 ОСОБА_10 померла. Причиною її смерті стала тяжка черепно - мозкова травма та її ускладнення - набряк - дислокація головного мозку.
Порушенням Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 стало те, що він, керуючи технічно справним транспортним засобом, почав рух до повного зачинення дверей, не переконавшись в тому, що це буде безпечно і не створить небезпеки іншим учасникам руху (пасажирам автобуса), що призвело до травмування пасажира ОСОБА_10 , яка отримала тяжкі тілесні ушкодження, що потягли за собою її смерть.
Згідно з висновками авто - технічних експертиз № 82/13 від 26 листопада 2012 року та № 2587 від 26 березня 2014 року дії водія автобусу «Рута» ОСОБА_7 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 21.4 ПДР України та, з технічної точки зору, знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо - транспортної пригоди.
Не погодившись з вироком суду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням змінених апеляційних доводів, просить вирок скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального провадження, або вважає за можливе призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Посилається на те, що обвинувальний вирок базується лише на експертних дослідженнях за показаннями свідка ОСОБА_11 , а судом було задоволено клопотання прокурора не допитувати цього свідка в судовому засіданні, тобто суд недотримався вимог безпосередності дослідження показань свідка.
Зазначає, що суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував поведінку ОСОБА_7 після ДТП - самостійно викликав швидку та поліцію, не намагався зникнути з місця події. Також суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_7 працевлаштований, має позитивну характеристику за місцем проживання, з 2012 року працює водієм і не скоював жодного правопорушення, судом не в повному обсязі досліджені відомості, які позитивно характеризують ОСОБА_7 .
Вказує, що на досудовому розслідуванні та судовому розгляді допущені порушення процедури дослідження доказів, не вжито належних заходів щодо дослідження інших обставин, з'ясування яких могли мати істотне значення.
Вказує, що судом враховано лише ті докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_7 та не досліджені обставин, які виправдовують обвинуваченого - порушення принципу законності (ст. 9 КПК України). Не надано оцінки всій сукупності доказів.
Зазначає, що виконання обов'язку роботодавця щодо створення безпечних та належних умов для перевезення пасажирів, випуск на маршрут транспортного засобу що не відповідає ДСТУ, а також не забезпечення належних умов праці органом досудового розслідування не досліджувалось взагалі, а суд на це не звернув увагу. Переконаний, що вина ОСОБА_7 може бути виключена у разі встановлення факту недотримання власником загальнообов'язкових вимог до автобусів.
Апелянт наголошує на тому, що слідством та судом першої інстанції не перевірена версія щодо того, що пасажири не виконали вимоги приписів п. «в» п.5.3 ПДД України (перешкоджати закриттю дверей та використовувати для проїзду підніжці та виступи транспортного засобу).
Органи досудового розслідування посилаються на те, що не було знайдено особу, яка знаходилась біля потерпілої особи та відсутність у матеріалах справи посилання на перевірку можливості відкривання дверей особою, на яку посилаються свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та обвинувачений ОСОБА_7 .
В судове засідання апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_9 та її представник - адвокат ОСОБА_14 не з'явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги були належним чином повідомлені, даних про поважність неявки в судове засідання апеляційної інстанції не надали, а тому колегія суддів, з урахуванням думки прокурора, захисника та обвинуваченого, вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги без їх участі.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, в редакції внесених до неї змін, а також заперечення прокурора, який вважав оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.
Колегія суддів погоджується зі слушністю апеляційних доводів захисника в частині, що стосується неповноти судового розгляду в суді першої інстанції внаслідок того, що свідок ОСОБА_15 не був допитаний в суді першої інстанції безпосередньо, а сторони, в тому числі захисник і обвинувачений були позбавлені можливості задавати питання цьому свідку, тобто з'ясувати низку фактичних обставин, які безпосередньо стосуються суті обвинувачення.
Зокрема, відповідно до оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_7 вини у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, посилаючись на докази, в тому числі на: висновок судової автотехнічної експертизи №2587 від 26.03.2014р. (арк. 119, т.3); висновок експерта №822/13 від 26.11.2013 р. (арк. 136, т.3); висновок додаткової судової автотехнічної експертизи № 6286 від 23.09.2014 р. (арк. 74, т.1); висновок комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної, судово-медичної експертизи та експертизи в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності №9608 від 29.03.2016 р. (арк. 75, т.2).
Аналізуючи наведені докази, а саме відомості, які містяться в них, колегія суддів враховує те, що вони ґрунтуються на показаннях свідка ОСОБА_15 , що об'єктивно вбачається з дослідницької частини зазначених висновків експертів, тобто показання, які останній надавав на досудовому розслідуванні, і які належало перевірити судом першої інстанції безпосередньо при судовому розгляді в судовому засіданні. Всупереч вимогам норм ст. 23 КПК України, при судовому розгляді не дотримано загальну засаду кримінального провадження - безпосередності дослідження показань.
Як слушно зазначає сторона захисту, в матеріалах кримінального провадження відсутній протокол допиту свідка ОСОБА_15 , безпосередньо сам свідок ОСОБА_15 не був допитаний судом першої інстанції в якості свідка сторони обвинувачення, хоча на його допиті наголошувала сторона захисту, що підтверджується наявними в матеріалах кримінального провадження звукозаписом судового засідання, а отже свідчить про неповноту проведеного судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Також, як зазначено вище, суд першої інстанції посилається на висновок додаткової судової автотехнічної експертизи № 6286 від 23.09.2014 р. (арк. 74, т.1), який був зроблений і відповідно до показань свідка ОСОБА_16 . Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність в матеріалах кримінального провадження протоколу допиту цього свідка та не надав цьому належної оцінки, а при судовому розгляді не допитав безпосередньо цього свідка.
Процесуальна позиція сторони захисту щодо оспорювання обвинувачення передбачала обов'язкову перевірку таких доводів, в тому числі шляхом допиту свідка - очевидця події - ОСОБА_15 , який допитувався під час досудового розслідування та надавав певні відомості щодо дій обвинуваченого та фактичних обставин події. Однак суд першої інстанції, нехтуючи клопотаннями сторони захисту, обмежив судовий розгляд допитом обвинуваченого, потерпілої, інших свідків та дослідженням письмових доказів. Вказана неповнота судового розгляду є істотною, оскільки версії обвинувачення та захисту залишилися не перевіреними. Крім того, вказане процесуальне порушення істотно впливає на реалізацію таких засад кримінального провадження, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін, ефективного забезпечення права на захист, які передбачені та гарантуються нормами ст.ст. 7, 8, 9, 11, 17, 20, 22 КПК України. На наявність вказаних порушень КПК України, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, слушно посилається захисник в своїй апеляційній скарзі, що згідно вимог п. 1,2,3 ч.1 ст.409, ст.410, ч.1 ст.412 КПК України є підставами для скасування оскаржуваного вироку.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені істотні порушення - є процесуально неприпустимим при судовому розгляді, оскільки в такий спосіб порушуються загальні засади забезпечення законності, змагальності сторін та одночасно обґрунтованості судового рішення, що передбачено як обов'язкова вимога у ст. 370 КПК України, а також ці вимоги містяться у ст. 7 КПК України - серед загальних засад кримінального провадження, яке за своїм змістом та формою повинно їм відповідати. Ці вимоги КПК України не дотримані судом першої інстанції при судовому розгляді, що свідчить про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які встановлені при апеляційному перегляді оскаржуваного судового рішення.
Реалізуючи та дотримуючись загальних процесуальних засад кримінального провадження, що містяться у главі 2 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність декількох істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що обумовлює необхідність скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, що відповідає нормам ч. 1 ст. 412; п. 6 ч. 1 ст. 407; п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 409, ст. 410 п. 2 КПК України.
Вирішуючи питання про подальший рух провадження після скасування вироку, колегія суддів виходить з наступного. Порушення судом першої інстанції вимог п.2 ч.3 ст.374, ст. 370 КПК України щодо змісту мотивувальної частини обвинувального вироку та загальних засад судочинства не відноситься до передбаченого в ч.1 ст.415 КПК України переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Проте, відповідно до вимог ч.6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст. 7 КПК України. Такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п. 1,2,10,15 ч.1 ст. 7 КПК України - верховенство права, законність, презумпція невинуватості та можливість реалізації права на захист, а також забезпечення змагальності сторін та одночасно обґрунтованість і вмотивованість судового рішення, що передбачено як обов'язкові вимоги у ст. 370 КПК України.
Разом з цим належить врахувати те, що необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - є частиною національного законодавства.
Особливої уваги слід приділити висновкам Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року, в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Саламан проти Туреччини»).
З огляду на викладене, з метою дотримання вказаних засад кримінального провадження, що гарантуються чинним КПК України, оскаржуваний вирок належить скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що доводи захисника стосовно неповноти судового розгляду в суді першої інстанції не можуть слугувати процесуальними підставами для виправдання обвинуваченого або закриття провадження, як того вимагає захисник у своєї скарзі.
Надаючи оцінку решти апеляційних доводів захисника, що підтриманні обвинуваченим, колегія суддів не може з ними погодитись, враховуючи наступне.
Кримінальне провадження не містить відомостей об'єктивно встановлених, про те що потрапляння на проїжджу частину пасажирів та їх травмування трапилось випадково тобто не внаслідок порушення обвинуваченим вищезазначених вимог ПДР (перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху).
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на зміст висновку судової технічної експертизи № 2587 від 26.03.2014 року про те, що з технічної точки зору, при належному зачиненні пасажирських дверей автобуса «Рута», ці двері не могли самостійно відкриватися під час руху автобуса «Рута» по проїзній частині, а також при русі автобуса «Рута» під креном на повороті, де трапилася подія.
Також в дослідницькій частині цього ж висновку зазначено, що з технічної точки зору, при належному зачинені пасажирських дверей автобуса «Рута» та при знаходженні замка дверей на момент ДТП в працездатному стані, ці двері не могли самостійно відкритися під час руху автобуса «Рута» по проїзній частині дороги, а також при русі автобуса «Рута» під креном на повороті, де трапилася подія.
Вказані відомості можуть бути перевірені шляхом допиту свідків, експертів, яких належить допитати при новому судовому розгляді за клопотанням сторін, а так само в порядку розгляду клопотань щодо проведення додаткових чи повторних експертиз.
При цьому належить врахувати те, що згідно відомостей що містяться на звукозаписі судового засідання та журналу судового засідання, ані захисник з обвинуваченим, ані прокурор з потерпілою та її представником після закінчення стадії дослідження доказів не заявляли клопотань про дослідження нових доказів або про повторний допит свідків або обвинуваченого чи потерпілої, або призначення повторних чи додаткових експертиз. Більш того обвинувачений та захисник погодились про закінчення судового розгляду і проведення судових дебатів.
Внаслідок скасування вироку та призначення нового судового розгляду колегія суддів, в силу вимог ч.2 ст. 415 КПК України, позбавлена процесуальної можливості розгляду решти апеляційних вимог апелянтів, що також обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, ст. 407 ч. 1 п. 6; ст. 409 ч. 1 п.п. 1, 3; 410 п. 2, ст. 412 ч. 1; ч.6 ст. 9; ст. 418, ст. 419 та главою 2 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2018 року, стосовно ОСОБА_7 - скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
________________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3