Справа № 404/2914/16-ц
Номер провадження 2/404/130/18
28 травня 2020 року Кіровський районний суд м. Кіровограда у складі:
головуючого-судді - Іванової Н.Ю.
при секретарі - Гуйван О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитний договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року, суд, -
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитний договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року, просив визнати недійсним кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року укладений між ним та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк».
В обґрунтування поданого позову зазначено, що 26 вересня 2008 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», який відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», змінив назву на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», було укладено кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року.
Відповідно до пунктів 8.1 даного договору банк надає позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, долар США, в сумі 31990,36 доларів США, з яких 25000 доларів США на придбання нерухомості, 750 доларів США на сплату винагороди банку, 175,37 доларів США для сплати особистого страхування, а також 5943,20 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбачених п. 2.1.3, 2.2.7 договору.
Вважає, що кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року укладено всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актів України, з грубим порушенням його прав, тому він підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.
Так, у кредитному договорі № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року не зазначено, що банк є уповноваженим на здійснення валютних операцій, а йому, як споживачу банківських послуг, не була надана достовірна інформація про це.
Станом на 26 лютого 2008 року ВАТ КБ «Приватбанк» не був уповноваженим банком з надання кредиту готівковою іноземною валютою фізичній особі відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 4, ст. 34, п. 5 розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 3 ст. 1, ч. 2 ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Оскільки, оспорюваний кредитний договір вчинений банком без відповідного дозволу (ліцензії), то цей договір відповідно до статей 203, 215, 227 ЦК України, є недійсним.
В договорі про надання споживчого кредиту № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій відповідно до статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
ВАТ КБ «Приватбанк» відповідно до генеральної ліцензії (з додатком) на здійснення валютних операцій, ст.1054 («Кредитний договір») та п.6 ст.4, ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мав право надавати споживчий фінансовий кредит іноземною валютою протягом 11 діб, тобто виконати кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року, лише з дати видачі генеральної ліцензії по 16 жовтня 2011 року.
Станом на дату підписання кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року ВАТ КБ «Приватбанк» не був уповноваженим банком на надання кредиту (фінансового кредиту) фізичній особі іноземною валютою відповідно до ч. 3 ст. 91, ст. 227 ЦК України, п. 3 ч.1 ст.1, п.6 ч.1 ст. 4, ст. 34, п.5 розділу VІІІ Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.3 ст.1, ч.2 ст. 5 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Всупереч вимогам п. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 80, 91, 92 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» позивачу при підписанні кредитного договору відповідачем не було надано інформації про особу кредитодавця, його правоздатності та дієздатності.
Крім того, відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання позивачу кредиту іноземною валютою, що є порушенням ч. 5 ст. 203 ЦК України.
У кредитному договорі укладеному із споживачем в іноземній валюті немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, визнані обов'язковими. Також, банківською установою не надавались окремі письмові документи з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживачів.
Крім того, під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному договором. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку так як сума платежу зазначеному у договорі не відповідає щомісячному платежу, виходячи із базових умов договору, вказаних у пунктах кредитного договору, що в даному випадку і є умислом в діях відповідача.
Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда Іванової Н.Ю. від 23 травня 2016 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.
Від представника відповідача 29 червня 2016 року до суду надійшли заперечення на позовну заяву, згідно яких вказано, що посилання позивача у позовній заяві на те, що на момент укладання договору в іноземній валюті у ЗАТ КБ «ПриватБанк» була відсутня ліцензія на здійснення банківських операцій в іноземній валюті є безпідставними.
Згідно з п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» необхідне надання дозволу Національним Банком України, у тому числі - на здійснення операцій з валютними цінностями.
Згідно п. 2.3 глави 2 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.
Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1- 4 ч.2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону України видано ЗАТ КБ «Приватбанк» за № 22-2 від 29 липня 2003 року. У додатку 1, 2 до Дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.
Таким чином, Законом України «Про банки і банківську діяльність» встановлено порядок та умови здійснення операцій з валютними цінностями, у тому числі шляхом надання валютних кредитів.
Отже, наявність банківської ліцензії та дозволу НБУ є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті. Будь-які вимоги інших нормативних актів щодо необхідності отримання додаткових документів, - не можуть прийматись до уваги, оскільки суперечать Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Додатково звернув увагу на те, що аналіз чинного законодавства, результатом якого був висновок позивача про те, що операції з надання коштів за кредитним договором, а також погашення кредитної заборгованості у іноземній валюті потребують індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, є хибним з наступного.
За кредитним договором відповідно до статті 1054 Цивільного Кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, у кредит можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як грошові одиниці України гривні, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання.
Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93.
Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.
Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: «в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави».
Диспозиція норми підпункту «в» частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме «якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі». Тому, у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.
В анкеті-заяві від 19 вересня 2008 року позивач письмово зазначив, що: «Я ознайомився та згоден з умовами кредитування, які були надані мені у письмовій формі. Своїм підписом я підтверджую факт надання мені повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку (а також його місце знаходження), а саме: мету, для якої кредит може бути використаний; форми його забезпечення; існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; у тому числі між зобов'язаннями позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартості послуги по оформленню договору (перелік всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту; включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливість дострокового кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може отримати детальну інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування».
Також, доказом надання інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту є виданий ОСОБА_1 сертифікат Приватбанку від 25 вересня 2008 року, та детальний опис орієнтованої вартості кредиту від 26 червня 2008 року, додатки № 1, 2 до кредитного договору, де відповідно, письмово відображена інформація про умови кредитування та сукупну вартість кредиту у відповідності до вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача» та постанови НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.
Про ознайомлення з умовами кредитування та сукупної вартості кредиту свідчить підпис позивача в анкеті-заяві, сертифікаті Приватбанку, в додатках № 1, 2 до кредитного договору і відповідно свідченням погодження позивача з умовами кредитування є підписаний сторонами кредитний договір від 26 вересня 2008 року.
Крім того, ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у випадку недотримання норм цієї статті настають наслідки передбачені ст.ст. 15, 23 цього Закону, які не передбачають такого наслідку, як визнання договору недійсним.
Таким чином, позивач необґрунтовано посилається на порушення ПАТ КБ «Приватбанк» вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача» та постанови НБУ № 168 від 10 травня 2007 року та зазначені обставини в позові не відповідають дійсності.
Крім того, Додатком № 1 до кредитного договору про загальну вартість кредиту спростовуються доводи позивача про те, що він при укладенні кредитного договору не був повідомлений Банком про валютні ризики, в якому передбачено, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе позичальник. Ознайомлення з такою умовою позивача підтверджено його підписом. Вказане свідчить про дотримання Банком вимог п. 3.8 Правил при наданні кредиту в іноземній валюті. Також, свідченням погодження всіх істотних умов між сторонами є належне виконання позивачем своїх зобов'язань по кредитному договору на протязі 8 років.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 жовтня 2016 року забезпечено позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року, шляхом: заборони ПАТ КБ «Приватбанк» вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок по АДРЕСА_1 . Заборонено Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кіровоградської міської ради державну реєстрацію права власності та інших речових прав, пов'язаних з державною реєстрацією таких прав на нерухоме майно, а саме: будинок по АДРЕСА_1 .
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 квітня 2017 року по справі призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено ТОВ «Експертно-дослідна служба України».
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 вересня 2017 року провадження у справі відновлено та призначено розгляд справи в судовому засіданні.
Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда Іванової Н.Ю. від 09 лютого 2018 року визначено розгляд справи здійснювати зі стадії підготовчого провадження за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 вересня 2019 року закрито підготовче провадження, цивільну справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
Представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити.
Суд, в межах наданих доказів, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитний договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Судом встановлено, що 26 вересня 2008 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», який відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», змінив назву на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», було укладено кредитний договір № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року.
Згідно умов договору банк зобов'язався надати позивачу кредит у розмірі 31990,36 доларів США, з яких 25000 доларів США на придбання нерухомості, 750 доларів США на сплату винагороди банку, 175,37 доларів США для сплати особистого страхування, а також 5943,20 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбачених п. 2.1.3, 2.2.7 договору.
Позивач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в порядку, встановленому договором.
Однією із засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України), яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У випадках, передбачених законодавством, право сторін визначати умови договору на власний розсуд може бути обмежено.
Зокрема, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено особливі вимоги щодо умов договору споживчого кредиту та порядку його укладення.
На договори поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у ст. 203 ЦК України.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Враховуючи, що позивач в позові навів кілька самостійних підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, суд оцінює їх окремо.
Щодо визнання недійсним правочину з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України.
Так, статтею 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Пунктом 2.3 Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають права здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.
Банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (стаття 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).
Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року № 1429/10028).
Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію, письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» вважається генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).
Як вбачається із справи, 04 грудня 2001 року Національним банком України видано ЗАТ КБ «Приватбанк» банківську ліцензію № 22 на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та пунктами 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» , а 29 липня 2003 року Національний банк України видав ЗАТ КБ «Приватбанк» дозвіл № 22-2 з додатком, який містить перелік операцій, які має право здійснювати цей банк серед яких, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Посвідчені відповідачем копії вказаних документів, надані до суду, являються належними і допустимими доказами цих обставин.
Крім цього, у списку, який є додатком до листа Національного банку України від 06 лютого 2007 року № 41-216/241-1221 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями», ЗАТ КБ «Приватбанк» входить до списку банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій.
Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» від 15 лютого 2011 року № 3024-VI є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету).
Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ст. 533 ЦК України).
Таким чином, законодавством визначено право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу, а також наявність у банку, який на час укладення з позивачем оспорюваного кредитного договору діяв на підставі банківської ліцензії та дозволу Національного банку України на розміщення іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, а також відсутність законодавчої заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, а тому суд дійшов висновку про наявність у банку на той час, права надавати споживчий кредит в іноземній валюті та вимагати його повернення, а також процентів за користування кредитними коштами в іноземній валюті.
Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, набрав чинності лише 16 жовтня 2011 року, який, відповідно до пунктів 1, 2 його Прикінцевих положень набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За таких обставин суд вважає недоведеними та безпідставними заявлені позивачем позовні вимоги про визнання укладеного між ним і відповідачем по справі кредитного договору недійсним з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України, а також з огляду на те, що сам позивач з умовами кредитування (вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті) погодився.
Щодо визнання недійсним правочину з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України та ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Порядок виконання банківськими установами вимог ч. 2 ст. 11 Закону деталізовано у Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
Згідно змісту пунктів 2.1, 2.4. Правил банки зобов'язані перед укладенням договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про банківську установу, умови кредитування, а також орієнтовну вартість кредиту. Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з наведеною інформацією.
Відповідно абз. 2 ч. 2 ст. 11 Закону у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, а саме: розірвання договору, відшкодування збитків, штраф.
Згідно ч. 5 ст. 11 Закону до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону).
Пунктом 10 ч. 3 ст. 18 цього Закону встановлено, що несправедливими є умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
За змістом частин 5, 6 ст. 18 Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Крім того, ст. 19 Закону заборонена нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Заперечуючи проти позову, відповідач надав суду докази виконання ним вимог законодавства про ознайомлення позивача в письмовій формі з умовами кредитування та орієнтовною вартістю кредиту, що підтверджується його особистим підписом а також записом у анкеті - заяві про надання повної інформації у письмовій формі про усі умови кредитування.
Вказані документи, в їх сукупності, містять інформацію, передбачену Законом та Правилами. Ці дані давали позивачу можливість визначити розмір своїх витрат на виконання його зобов'язань за договором.
Тому, обставини справи не дають підстав вважати, що позивач був позбавлений достатньої і достовірної інформації для прийняття ним вільного і свідомого вибору щодо укладання із банком кредитного договору.
Таким чином твердження позивача, з посиланням на ст. 11, ст. 18, п. 1 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», про ненадання попередньої інформації про кредит, несправедливі умови договору та нечесну і агресивну підприємницьку практику є безпідставними.
Разом з цим, суд відхиляє також твердження позивача про несправедливість умов договору внаслідок покладання на нього тягаря від знецінення національної валюти відносно валюти договору так, як оспорюваний кредитний договір не містить умов щодо покладення такої відповідальності на будь-яку із його сторін, а фактичне знецінення національної валюти, у якій формуються доходи позивача, відноситься до звичайних ризиків позичальника, які вона мала усвідомлювати при укладенні договору.
Враховуючи вищевикладене, спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, у тому числі у відповідача була відповідна банківська ліцензія на видачу кредиту у валюті, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, умови кредитного договору викладені чітко та з наявністю повної інформації стосовно умов кредитування; позивач підписав кожну сторінку кредитного договору, а також загальну вартість кредитування, графік погашення кредиту, сертифікат, анкету-заяву, в якій підтвердив «Я ознайомився та згоден з умовами кредитування, які були надані мені у письмовій формі. Своїм підписом я підтверджую факт надання мені повної інформації про умови кредитування в Приватбанку (а також його місце знаходження), а саме; мету, для якої кредит може бути використаний; форми його забезпечення; існуючи форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; у тому числі між зобов'язаннями позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартості послуги по оформленню договору (перелік всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту; включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливість дострокового кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може отримати детальну інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування»; на момент укладення договору та протягом років з дня його укладення не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, та виконував його умови.
Під час розгляду справи, за клопотанням сторони позивача, судом призначалась судово-економічна експертиза.
За висновком експерта № 270/07/2018 від 16 липня 2018 року, вбачається, що за даними п. 8.1 кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року процентна ставка за використання кредитних коштів становить 15,00% річних (1,25% на місяць). Згідно додатку №1 «Загальна вартість кредиту» до кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року реальна процентна ставка становить 20,79% «сума % та винагород» становить 84715, 24 дол. США.
За результатами експертизи, в межах наявних матеріалів, виходячи з наданих документів та керуючись умовами, викладеними на момент укладення кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року ( в т.ч. Додатку 31 та Додатку №2 до нього) , встановлено:
- реальна процентна ставка на момент укладання кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року складає 26,05% та є вищою від реальної процентної ставки, визначеної в Додатку №1 до кредитного договору;
- абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року складає 87579,43 дол. США та є вищим від визначеної в Додатку №1 до кредитного договору «Суми 5 та винагород».
Виходячи з наявних матеріалів, щомісячні платежі ( в т.ч. за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами), згідно умов зазначених на момент укладення кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року (з урахуванням Додатку №1, Додатку №2 складають від: - 3452,89 дол. США до 770,82 дол. США.
При дослідженні Додатку № 2 «Графік погашення кредиту» до кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року встановлено, що суми погашення кредиту та залишок кредиту у деяких періодах мають від'ємне значення, що за своєю економічною суттю не узгоджується з сумами вказаними до сплати заборгованості (тобто погашення кредиту та залишок заборгованості не можуть бути від'ємними). У зв'язку з тим, що залишок заборгованості з 26 лютого 2028 року відображений з від'ємним значенням розрахований та зазначений банком розмір атуїтетного платежу (461,51 дол. США) арифметично необґрунтований та не відповідає строку погашення, що передбачений умовами кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року та наведений у додатку №2 «Графік погашення кредиту» до нього.
В межах наявних матеріалів, оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту ( у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладання кредитного договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року виконано з недотриманням «правил надання банком України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року) та Закону України «Про захист прав споживачів»:
- в «Условия кредитования» (згідно мови оригіналу) від 26 вересня 2008 року відсутні наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними з зазначенням переваг та недоліків пропонованих схем кредитування, що передбачено п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 2.1 розділу 3 «правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ 3168 від 10 травня 2007 року.
- у додатку № 1 «Загальна вартість кредиту» наведено кінцеві показники, які не підтверджені розрахунком реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту за зразком таблиці, наведеної в Додатку до «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затверджених постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.
- додатком № 2 «Графік погашення кредиту» не містить повної інформації щодо платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг (в т.ч. страхових платежів), що передбачено п. 3.2 «правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених постановою НБУ № 168 від 10 травня 2007 року).
Разом з тим, висновок експерта не спростовує обізнаність та погодження позивача з усіма умовами надання кредиту банком, у тому числі, і з сукупною вартістю кредиту у вигляді реальної відсоткової ставки за кредитним договором та сукупної вартості кредиту у вигляді абсолютного здороження кредиту.
Таким чином, суд вважає, що заявлені вимоги в даному випадку не можуть бути задоволеними, оскільки відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсними, а відтак позов є безпідставним та необґрунтованим.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати по справі компенсувати за рахунок держави.
Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
За таких обставин, суд вважає за необхідне, скасувати заходи забезпечення позову по цій справі.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 158, 263- 265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитний договору № КGKWGК01580056 від 26 вересня 2008 року-відмовити повністю.
Судові витрати по справі компенсувати за рахунок держави.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 жовтня 2016 року, шляхом заборони Публічному акціонерному товариству комерційний банк "ПриватБанк" ( ЄДРПОУ 24144778, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 50 в м. Дніпропетровськ ) вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок по АДРЕСА_1 ; заборони державної реєстрації права власності та інших речових прав, пов'язаних з державною реєстрацією таких прав на нерухоме майно, а саме: будинок по АДРЕСА_1 - скасувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;
відповідач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570.
Повний текст рішення суду складено 03.06.2020 року.
Суддя Кіровського Н. Ю. Іванова
районного суду
м.Кіровограда