1Справа № 335/15526/17 6/335/141/2020
02 червня 2020 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Барсукової В.В., розглянувши подання державного виконавця Вознесенівського відділу ДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Мітіної Т.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа,
До Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя надійшло подання державного виконавця Вознесенівського відділу ДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Мітіної Т.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа, до виконання зобов'язань, покладених на нього за виконавчим документом - виконавчим листом №335/15526/17 від 07.12.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Запорізького міського центру зайнятості суму допомоги по безробіттю у розмірі 3687,43 гривень, судовий збір у розмірі 1600 гривень.
В поданні зазначено, що відповідно до статей 3,. 4, 24, 25, 26 Закону України „Про виконавче провадження” виконавцем 15.11.2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення де неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.
Рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частиш п”ятої статті 19 Закону України „Про виконавче провадження”.
Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації наданої на запити (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.04.2020 року за №207160826 майне належне боржнику на праві власності відсутнє
Виконавцем неодноразово на адресу боржника надсилались виклики щодо явки де виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, однак боржник на виклики не з”явився, про причини неявки не повідомив виконавця
Згідно даних Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської Ради від 22.04.2020 року - ОСОБА_1 , зареєстрований на адресою: АДРЕСА_1 . Останнє відоме місце проживання боржника - АДРЕСА_1 , однак за вказаною адресою боржник не мешкає, що підтверджується актом державного виконавця № 60616546/16 від 01.04.2020 року.
За місцем останньої прописки боржник не мешкає, місце мешкання боржника ні відоме, що перешкоджає виконанню рішення суду.
Рішення суду боржником не виконано.
Державним виконавцем регулярно направляються запити до УПФУ та ДФСУ. Згідно наданих відповідей, боржник як пенсіонер на обліку не перебуває, інформація про останнє місце роботи відсутня, рахунки, відкриті боржником у банках та банківських установах - не обліковуються, джерела отримання доходів - відсутні.
Враховуючи викладене, рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від виконання його, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів.
Отже, боржником рішення виконано не було, що призвело до вжиття відносно нього вищевказаних заходів примусового виконання.
В судове засідання державний виконавець Вознесенівського відділу ДВС не з'явився.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що на виконанні у Вознесенівському відділі державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває виконавче провадження ВП № 60616546 з примусового виконання виконавчого листа № 335/15526/17 від 07.12.2018 року, який видано Орджонікідзевським районним судом м.Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь Запорізького міського центру зайнятості заборгованості у розмірі 3687,43 грн.
15.11.2019 року старшим державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60616546, однак належних доказів направлення вказаної постанови боржнику державним виконавцем не надано.
Державний виконавець в поданні зазначає, що ним направлялись запити до Управління пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби України, відповідно до яких боржник, як пенсіонер, на обліку не перебуває, інформація про останнє місце роботи відсутня, рахунки, відкриті фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у банках та банківських установах - не обліковуються, джерела отримання доходів - відсутні, однак докази, на які посилається державний виконавець, до подання не додані.
Згідно інформації Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 22.04.2020 року - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 09.12.1988 року по теперішній час.
Виконавцем 01.04.2020 року за місцем реєстрації боржника здійснено вихід, однак встановлено, що боржник за адресою не мешкає декілька місяців, що підтверджується копією акту №60616546/16 від 01.04.2020 року.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочину, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідна норма Конвенції міститься у статті 33 Конституції України, якою встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Такі обмеження встановлюються, зокрема, статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому проваджені,
Обмеження на виїзд боржника ОСОБА_1 за межі України, являє собою втручання в право покидати країну гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тому, Європейський Суд з прав людини розглядає такі питання: чи було втручання передбачено законом, переслідувало воно одну чи декілька законних цілей і чи було воно необхідним в демократичному суспільстві.
У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria) рішення від 26.11.2009 року (заява №34383/03) Європейський суд визначив ці загальні стандарти щодо права на свободу пересування.
Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов'язань має відповідати трьом критеріям: ґрунтуватися на національному законі; переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції; відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування.
У цій справі Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином.
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою " ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...".
Застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, національні суди зобов'язані забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну, було виправданим та пропорційним за будь яких обставин.
Влада не може застосовувати довготривалі строки заходів, які обмежують свободу пересування особи, без регулярної перевірки їх обґрунтованості, що повинні здійснюватися судами в останній інстанції для того, щоб забезпечити гарантії незалежності та неупередженості процедури обмеження права виїзду особи за межі країни.
Беручи до уваги те, що національні суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, Протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права в України, суд при вирішенні питання про обмеження свободи пересування, в межах своїх дискреційних повноважень, перевіряє критерії для такого втручання, а саме: на відповідність національного закону, в якому повинні міститися межі втручання в свободу пересування, в розумінні поняття «закон» Європейським Судом, на відповідність цілі втручання - захист прав іншої особи, в даному випадку стягувачу, засобам, які використані приватним виконавцем, з урахуванням співмірності цілі втручання застосованим ним заходам, що є необхідним в демократичному суспільстві.
Захищаючи права одних осіб суд не вправі порушувати права інших осіб.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.
Пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише при наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням або рішенням інших органів та її намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Тож законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим підлягає з'ясуванню чи дійсно особа свідомо не виконувала зобов'язання, або невиконання зумовлено об'єктивними причинами.
Під поняттям „ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням варто розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об'єктивні обставини (дія непереборної сили, події тощо).
Необхідною передумовою обрання такого заходу забезпечення виконання рішення суду, як обмеження боржника у праві виїзду за межі України, є встановлення судом дійсних обставин ухилення боржника від виконання судового рішення. Такі обставини суд повинен установити, виходячи з відомостей, зазначених у поданні, матеріалів виконавчого провадження та пояснень виконавця.
В силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Відповідно наявність умислу та інші факти, як обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню.
У поданні головний державний виконавець зазначає, що боржником рішення суду не виконується у повному обсязі, проте, не вказано в чому полягає навмисне чи інше свідоме невиконання боржником зазначених обов'язків, не зазначено та не долучено жодних доказів, які б свідчили, що боржник навмисно, свідомо ухиляється від виконання зобов'язання, покладеного на нього відповідним рішенням, при цьому, маючи змогу виконати таке зобов'язання, але не робить цього з неповажних причин.
Законом передбачено тимчасове обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов”язань, а за ухилення від їх виконання.
Суд приходить до висновку, що державним виконавцем не доведено, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання виконавчого документа та з цією метою може виїхати за кордон, не виконавши зобов'язання.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що подання державного виконавця є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 258, 260, 441 ЦПК України, суд, -
Подання державного виконавця Вознесенівського відділу ДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Мітіної Т.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів після її проголошення.
Суддя А.В.Воробйов