311/105/20
2/311/363/2020
22.05.2020
22 травня 2020 року м. Василівка
Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Нікандрової С.О., за участю секретаря судового засідання Дудки Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У позовній заяві зазначено, що відповідно до підписаної заяви №б/н від 19 листопада 2014 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач ОСОБА_1 не повернула своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, у зв'язку із чим станом на 24.09.2019 року виникла заборгованістьза кредитним договором в сумі 25 611,98грн., що складається з наступного: 15 887,13 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2157,04 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 5872,00 грн. - нарахована пеня; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1195,81 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач просить стягнути з відповідача, а також стягнути судові витрати у розмірі 2 102,00 грн.
Ухвалою Василівського районного суду від 14 січня 2020 рокувідкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судові засідання представник позивача Гребенюк О.С. не з'явився, до позовної заяви надав клопотання про розгляд справи за відсутністю представника позивача, просив задовольнити позовні вимоги та вирішити позов на підставі долучених до позову доказів, не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце слухання справи була повідомлена своєчасно та належним чином, про що в матеріалах справи містяться поштові повідомлення про вручення судової повітки, причини неявки суду не повідомила та не скористалася можливістю передбаченою ст. 178 ЦПК України, відзив на позов не надала.
Відповідно до вимог ст.281 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або
кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової
ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1,2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом встановлено, що 19 листопада 2014 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов в Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, на підставі якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.14).
ОСОБА_1 в анкеті-заяві погодився на приєднання до Умов в Правил надання банківських послуг ПАТ КБ ПриватБанк, які розміщені на офіційному сайті банку а мережі Інтернет, які разом з Пам'яткою клієнта і Тарифами складають договір банківського обслуговування, екземпляр якого згодна отримати шляхом роздрукування з офіційного сайту ПриватБанку.
Між тим, у наданій суду анкеті-заяві від 19 листопада 2014 року, підписаній ОСОБА_1 , інформація про процентну ставку, встановлену за кредитним договором відсутня.
Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Пред'являючи вимоги про погашення кредиту, банк просить, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), в тому числі стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самих розрахунків кредитної заборгованості за договором б/н від 19 листопада 2014 року, позивач посилається на витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», в редакції, що діяла на момент підписання заяви та «Тарифи Банку», як невід'ємні частини спірного договору.
Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними
коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем пред'явлені вимоги про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України. З розрахунку заборгованості станом на 28.11.2019 року вбачається, що позивачем нараховані відсотки за користування кредитом за період з 01.10.2019 року по 28.11.2019 року з розрахунку 84 %,
як передбачено п.2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг, які не підписані відповідачем, отже відсутні підстави вважати, що зазначені умови також були ним узгоджені.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на пені у розмірі 5872,00 грн. та штрафів нарахованих відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, що складаються із штрафу у фіксованій частині -500,00 грн. та штраф у процентній складовій - 1195,81 грн., не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві від 19 листопада 2014 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
В своїх позовних вимогах АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути на свою користь
15887,13 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту та 2157,04 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України.
На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано три розрахунки заборгованості за договором б/н від 19.11.2014 року.
З розрахунку заборгованості за договором б/н від 19.11.2014 року станом на 31.05.2015 року (а.с.7) вбачається, що у ОСОБА_1 станом на 31 травня 2015 року існувала заборгованість за тілом кредиту в сумі 476,87 грн.; графа 3 розрахунку заборгованості за договором б/н від 19.11.2014 року станом на 30.09.2019 року (а.с.8-12) підтверджує, що за період з 01 червня 2015 року по 30 вересня 2019 року витрати клієнтом кредитних коштів складають 10550,91 грн., а всього витрати кредитних коштів складають 11 027,78 грн. (476,87грн.+10550,91грн.), і саме ці кошти є фактично отриманими відповідачем та підлягали поверненню банку.
Крім того, з розрахунку заборгованості за договором б/н від 19.11.2014 року станом на 30.09.2019 року (а.с.8-12) вбачається, що 01 червня 2015 року позивач змінив порядок проведення розрахунку, і ввів додаткову графу 4 до розрахунку «відсотки погашені за рахунок кредиту», внаслідок чого за період з 01 червня 2015 року по 30 вересня 2019 року відповідачу нараховано відсотки за користування кредитом в сумі 14 509,04 грн., сплата яких не передбачена договором і доказів узгодження таких дій банку із позичальником матеріали справи не містять, які були погашені за рахунок кредиту, тобто тіло кредиту безпідставно збільшено на вищезазначену суму, проте фактично зазначена сума позичальником не витрачалася, а тому визначена банком заборгованість за простроченим тілом кредиту з урахуванням відсотків є необґрунтованою.
З розрахунків заборгованості за договором б/н від 19.11.2014 року станом на 30.09.2019 року (а.с.8-12) встановлено, що за період з 01 червня 2015 року по 30 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_1 сплатила банку на погашення кредиту 11 111,20 грн., що відображено в графі 21 розрахунку «сума погашення за наданим кредитом», а також у кінцевому підсумку розрахунку, в тому числі: погашено заборгованості за поточним тілом кредиту - 2842,18 грн., погашено заборгованість за простроченим тілом кредиту - 6807,51 грн., погашено заборгованості по пені - 1461,51 грн. Таким чином, враховуючи, що сплачена відповідачем сума погашення за наданим кредитом перевищує суму витрат кредитних коштів, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволені вимог про стягнення заборгованості за простроченним тілом та процентами, нарахованими відповідно до вимог ст.625 ЦК України, оскільки позивачем безпідставно нарахувалась пеня і штрафи на підставі Умов та правил надання банківських послуг, які не підписані з відповідачем та безпідставно нарахувалися відсотки, погашення яких відбувалося за рахунок тіла кредиту, які були сплачені відповідачем.
За правилами ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню останньому, оскільки заявлений предмет спору визнаний судом не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Василівським районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може
бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно п.3 розділу ХII «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Василівського районного суду
Запорізької області С.О.Нікандрова