Справа № 311/515/20
Провадження № 2/311/445/2020
29.04.2020
(заочне)
29 квітня 2020 року м. Василівка
Василівський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого - судді Пушкарьової С.П.,
при секретарі: Гончаровій К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Василівка цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -
14 лютого 2020 року до Василівського районного суду Запорізької області звернулося Акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 14.01.2019 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 75000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Як зазначено у позові, в порушення умов укладеного кредитного Договору, станом на 09.12.2019 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за вказаним кредитним договором № б/н від 14 січня 2019 року в загальному розмірі 128075,47 гривень і яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 75060,00 грн., у т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 75060,00 грн.; 0.00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 34348,65 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 12091,80 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 6075,02 грн. АТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов'язків ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим на підставі рішення Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 519 змінено найменування позивача з ПАТ КБ «ПриватБанк» на АТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено у п. 2 Статуту АТ КБ «ПриватБанк». До теперішнього часу відповідач ОСОБА_1 наявну заборгованість за кредитним договором № б/н від 14.01.2019 року в добровільному порядку не погасив, тому позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів і у якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у сумі 128075,47 грн. за кредитним договором № б/н від 14.01.2019 року, а також судові витрати у розмірі 2102,00 грн.
Ухвалою Василівського районного суду від 21 лютого 2020 року відкрито провадження у даній справі, визначено проведення розгляду справи за правилам спрощеного позовного провадження, з викликом (повідомленням) сторін (а.с. 44).
В судове засідання представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» не з'явився, про день і час розгляду справи був повідомлений судом своєчасно та належним чином, проте на адресу суду надано заяву представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» в особі Гребенюка О.С., у якій висловлено прохання про розгляд справи у відсутність представника позивача (а.с. 35), та в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити за підставами, викладеними у позовній заяві.
В судове засіданні відповідач ОСОБА_1 не з'явився, про день і час розгляду справи був повідомлений судом своєчасно та належним чином, про що свідчить рекомендоване
повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою «інші причини» (а.с. 47).
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи № 311/515/20, оглянувши надані сторонами документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги, оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 14 січня 2019 року позичальник ОСОБА_1 отримав у банківський установі - ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 75000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно умов укладеного договору, кредитний Договір складається із: заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифами банку (а.с. 8-25).
Відповідно до укладеного 14.01.2019 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 кредитного договору № б/н, позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит у розмірі 75000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитним Договором виконав, а саме: 14.01.2018 року надав позичальнику ОСОБА_1 кредитну картку із встановленим кредитним лімітом у розмірі, встановленому Договором.
При оформленні кредитної картки позичальник ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, та підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним і Банком Договір про надання банківських послуг, підтверджується підписом у заяві про видачу кредиту від 14 січня 2019 року.
Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були наданні останньому для ознайомлення у письмовому вигляді.
Отже, 14 січня 2019 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", за змістом якої він погодився, що вказана заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 14.01.2019 року, станом на 09.12.2019 року становить у загальному розмірі 128075,47 гривень, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 75060,00 грн., у т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 75060,00 грн.; 0.00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 34348,65 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 12091,80 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 6075,02 грн. (а.с. 6-7).
Згідно наданих позивачем статутних документів, Акціонерне Товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" є правонаступником прав та обов'язків Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", у зв'язку з чим на підставі рішення Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 519 змінено найменування з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк", про що зазначено у Статуті АТ КБ "ПриватБанк" у новій редакції (а.с. 32-33).
Частиною 2 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до ст.ст. 611, 614, 615 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки, умови договорів приєднання розробляються Банком, то вони повинні бути зрозумілими всім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір
процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме та нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Оскільки, фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти у добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Крім того, Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (тобто суми, яку фактично отримав у борг позичальник), також стягнути заборгованість по процентам і штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг за несвоєчасну сплату кредиту та процентів за користування кредитними коштами.
В анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 14 січня 2019 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у даній анкеті-заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за Договором від 10.08.2012 року, посилався на копію заяви позичальника, Витяг з «Тарифів банку» та Витягом з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою».
У витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) та банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та (або) процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 , ознайомився та погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 14 січня 2019 року містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та комісії, та щодо сплати неустойки (штрафів) та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони
(банку), яка може вносити та вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умов та Правила банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 липня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За змістом ст. 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється у односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Згідно ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.
Таким чином, зазначені норми визначають правові наслідки неповідомлення або неналежного повідомлення банком позичальника про будь-яку зміну відсоткової ставки за кредитом, яким є недійсність такого правочину.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 05 липня 2018 року, справа № 563/171/17-ц.
Крім того, оцінюючи наявність підстав для підвищення банком процентної ставки за кредитом, суд керується правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року по справі № 6-1374 цс17, сторонами якої були ПАТ КБ «Приватбанк» і позичальник ОСОБА_1 .
Так, Верховним Судом України в цих правових позиціях було зазначено, що у разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц.
В даному випадку, договірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» ).
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09.04.1985 р. № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь в договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин і свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує, як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме: повідомив відповідача, як споживача, про умови кредитування та узгодження з ним саме тих умов, які ПриватБанк вважав узгодженими.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін і свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін і свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, тлумачиться як основоположний принцип судочинства.
Відповідно до ч. 1,4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Всупереч вимог ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, Банком не надано суду належних і допустимих доказів належного повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, зокрема, вручення відповідного листа відповідачу під розпис.
Позивач фактично самоусунувся від доведення своїх вимог у суді, обмежився тими письмовими доказами, які були додані до позовної заяви та документами. Будь-яких клопотань про долучення або
витребування додаткових доказів позивач суду не заявляв, у судовому засіданні участі не приймав, обмежившись поданням заяви про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити у суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Оскільки, у заповненій і підписаній відповідачем Анкеті-заяві відсутні умови про сплату відсотків, штрафу, на нього не може бути покладений обов'язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості.
Отже, так як анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не передбачено нарахування відсотків за користування кредитом, пені та штрафів, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог.
Щодо заборгованості по тілу кредиту в сумі 75060,00 грн., вимоги у цій частині є обґрунтованими, так як позивачем доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем грошових зобов'язань, внаслідок чого утворилася така заборгованість, тому вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у цій частині підлягають задоволенню.
Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кошти у добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд вважає, що позивач вправі звертатися до суду за захистом своїх прав та охороняємих законом інтересів - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 75060,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги у частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 34348,65 гривень, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 12091,80 грн., штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 6075,02 грн., суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами, тому відмовляє у їх задоволенні.
Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Викладені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у Постанові від 03.07.2019 року, в цивільній справі № 342/180/17.
За таких обставин, суд вважає необхідним позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 75060,00 грн., а у іншій частині заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 34348,65 гривень, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 12091,80 грн., а також заборгованості штрафів у загальній сумі 6575,02 грн. (500,00 + 6075,02) відмовити за вищенаведеними підставами.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з того, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 2102,00 гривень, тому відповідно до положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню, понесені позивачем і документально ним підтверджені (а.с. 34)
судові витрати по оплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: в сумі 1231,98 грн., виходячи з наступного розрахунку: 75060,00 грн. х 100 % : 128075,47 грн. = 58,61 % (відсоток розміру задоволених позовних вимог); 2102,00 грн. х 58,61 % : 100 % = 1231,98 грн. (сума судових витрат, пропорційна відсотку задоволеного позову).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 6, 526, 549, 551, 612, 626, 628, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 43, 81, 89, 141, 258,263-265, 273, 274, 280-289, 352, 354ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 «Д», рахунок № НОМЕР_2 , МФО - 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 14.01.2019 року в розмірі 75060 (сімдесят п'ять тисяч шістдесят) гривень 00 копійок, а також судовий збір у розмірі - 1231 (одна тисяча двісті тридцять одна) гривню 98 копійок, а всього стягнути - 76291 (сімдесят шість тисяч двісті дев'яносто одна) гривень 98 копійок.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено у силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Василівського районного суду
Запорізької області С.П. Пушкарьова